Суд зобов'язав виплатити військовому 70 тисяч грн: відсутність рапорту не позбавляє права на винагороду
Львівський окружний адміністративний суд розглянув справу щодо права військовослужбовця Державної прикордонної служби України на отримання одноразової винагороди у розмірі 70 000 грн за кожні 30 днів виконання бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення.
Предметом спору стало питання, чи може військова частина відмовити у нарахуванні та виплаті цієї винагороди виключно через відсутність рапортів командира підрозділу, якщо факт виконання бойових завдань підтверджується іншими належними доказами.
Обставини справи
Військовослужбовець звернувся до адміністративного суду з позовом до військової частини, в якому просив визнати протиправною її бездіяльність щодо ненарахування та невиплати одноразової винагороди у розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових дій на лінії бойового зіткнення з противником, а також зобов'язати здійснити нарахування і виплату цієї винагороди за визначені періоди проходження служби.
Позов мотивовано тим, що військовослужбовець безпосередньо виконував бойові (спеціальні) завдання на лінії бойового зіткнення, що, на його переконання, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 та Особливостей, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №726, надавало йому право на отримання одноразової винагороди у розмірі 70 000 гривень за кожні 30 сумарно обчислених днів виконання таких завдань.
Після звернення представника військовослужбовця із адвокатським запитом прикордонний загін підтвердив, що позивач у межах спірних періодів дійсно залучався до виконання бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення до ротного опорного пункту включно. Також було повідомлено, що інформація про участь військовослужбовця міститься у витягах із журналів бойових дій, однак штабом прикордонного загону не здійснювався окремий облік днів для виплати винагороди у розмірі 70 000 гривень.
Матеріали справи містили витяги із журналів бойових дій, відповідно до яких військовослужбовець у визначені періоди виконував бойові (спеціальні) завдання на лінії бойового зіткнення у складі четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування прикордонного загону. У цих документах зазначалося, що військовослужбовець забезпечував прикриття державного кордону, відбиття наступу противника, утримання визначених рубежів, ведення позиційної оборони, здійснення вогневого ураження противника та виконання інших бойових завдань у районах ведення бойових дій.
Разом із тим відповідач відмовив у нарахуванні спірної винагороди. Військова частина посилалася на те, що до штабу прикордонного загону не надходили рапорти командира підрозділу про залучення військовослужбовця до виконання бойових (спеціальних) завдань у відповідні періоди. На думку відповідача, саме відсутність таких рапортів виключала правові підстави для виплати одноразової винагороди, оскільки пунктом 8 Особливостей №726 визначено перелік документів, які підтверджують участь військовослужбовця у бойових діях та виконанні бойових завдань.
Вважаючи таку відмову незаконною, військовослужбовець звернувся до суду з вимогою визнати бездіяльність військової частини протиправною та зобов'язати її нарахувати і виплатити одноразову винагороду за всі спірні періоди.
Позиція суду
Дослідивши матеріали справи № 380/5141/26, суд насамперед проаналізував правове регулювання виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям», а також наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року №36 та наказом МВС від 18 листопада 2022 року №726, яким затверджені Особливості виплати одноразової винагороди у розмірі 70 000 гривень.
Суд зазначив, що постановою №168 передбачено право військовослужбовців, які безпосередньо виконують бойові (спеціальні) завдання на лінії бойового зіткнення з противником або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони в районах ведення бойових дій, на отримання одноразової винагороди у розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів виконання таких завдань пропорційно часу їх виконання.
Суд звернув увагу, що Особливості, затверджені наказом МВС №726, визначають перелік документів, якими підтверджується виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань. До таких документів належать бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення, постова відомість, рапорт командира підрозділу та інші документи, які містять відомості про безпосередню участь військовослужбовця у виконанні відповідних бойових завдань.
Оцінюючи доводи відповідача, суд зазначив, що військова частина фактично пов'язувала право позивача на отримання винагороди виключно з наявністю рапортів командира підрозділу. Водночас суд дійшов висновку, що положення наказу №726 не встановлюють рапорт як єдиний та виключний документ, який підтверджує виконання бойових (спеціальних) завдань. Натомість нормативне регулювання передбачає можливість підтвердження таких обставин сукупністю документів, визначених Особливостями.
Суд встановив, що матеріали справи містять витяги із журналів бойових дій, інформацію про виконання позивачем бойових завдань, а також листи військової частини, якими підтверджено його перебування на лінії бойового зіткнення та виконання бойових (спеціальних) завдань у спірні періоди. Таким чином, сам відповідач підтвердив факт участі військовослужбовця у виконанні бойових завдань, хоча й посилався на відсутність окремих рапортів командира.
Суд зазначив, що відсутність окремого документа, який формується посадовими особами військового управління, не може покладатися в негативні наслідки на військовослужбовця, якщо виконання ним бойових (спеціальних) завдань підтверджується іншими належними та допустимими доказами. Невиконання службовими особами обов'язку щодо оформлення необхідних документів не може бути підставою для позбавлення військовослужбовця гарантованої державою виплати.
Крім того, суд наголосив, що відповідач не спростував відомостей, які містяться у витягах із журналів бойових дій та інших документах, а також не надав доказів того, що позивач фактично не виконував бойових (спеціальних) завдань у визначені позовом періоди. За таких обставин відсутність рапортів сама по собі не свідчить про відсутність права на отримання одноразової винагороди.
Висновки суду
З урахуванням установлених обставин суд дійшов висновку, що бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової винагороди є протиправною.
Суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджено виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення, а тому він набув право на отримання винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168. При цьому відсутність рапортів командира підрозділу не може бути самостійною та достатньою підставою для відмови у виплаті, якщо відповідні обставини підтверджуються іншими документами, визначеними законодавством.
Суд також зазначив, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом, а прийняті ним рішення або допущена бездіяльність повинні бути обґрунтованими, добросовісними, пропорційними та відповідати принципу належного урядування. Невиконання посадовими особами військової частини внутрішніх процедур щодо оформлення окремих документів не може призводити до обмеження гарантованого державою права військовослужбовця на отримання встановлених законодавством виплат.
Оцінивши всі надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У результаті суд визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової винагороди у розмірі 70 000 гривень за періоди виконання ним бойових (спеціальних) завдань, зобов'язав відповідача здійснити нарахування та виплату зазначеної винагороди відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №168 із урахуванням фактично підтверджених днів виконання бойових (спеціальних) завдань та раніше здійснених виплат, якщо такі мали місце.
Суд окремо підкреслив, що право військовослужбовця на отримання винагороди виникає не внаслідок оформлення певного внутрішнього документа, а у зв'язку з фактичним виконанням визначених законодавством бойових (спеціальних) завдань, що підтверджується належними доказами. Саме тому відсутність рапорту командира не звільняє військову частину від обов'язку провести нарахування та виплату коштів, якщо участь військовослужбовця у виконанні таких завдань підтверджена іншими документами, передбаченими нормативними актами.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
