Чоловік заявив про відстрочку і хвороби, але ТЦК його мобілізував: суд пояснив, чи законно це

Закарпатський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу за позовом військовослужбовця до територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо визнання протиправним та скасування наказу про його призов на військову службу за мобілізацією, а також зобов'язання військової частини звільнити його зі служби та виключити зі списків особового складу.

Суть справи

Позивач звернувся до суду, вважаючи незаконним наказ начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки в частині його призову та направлення для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини.

На обґрунтування позовних вимог він зазначив, що у грудні 2025 року проходив військово-лікарську комісію в іншому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. За його словами, під час проходження ВЛК він перебував на лікуванні та мав хронічні серцево-судинні захворювання, у зв'язку з чим комісія дійшла висновку про його обмежену придатність до військової служби.

Позивач також зазначав, що керівником відповідного ТЦК та СП йому було вручено повістку із зазначенням дати прибуття 9 грудня 2026 року для завершення лікування та проходження реабілітації. На його думку, це свідчило про надання йому відстрочки від призову до зазначеної дати, а тому до закінчення цього строку будь-які мобілізаційні заходи щодо нього не могли проводитися.

Попри це, 10 березня 2026 року його доставили до іншого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де, як стверджував позивач, були проведені подальші мобілізаційні заходи та оформлено його призов на військову службу.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову. Він зазначив, що відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовозобов'язані зобов'язані повідомляти територіальний центр комплектування про обставини, які можуть впливати на виконання військового обов'язку.

За твердженням відповідача, позивач не повідомляв ТЦК про наявність у нього права на відстрочку від мобілізації та не подавав жодних документів, які б підтверджували таке право. Крім того, 11 березня 2026 року він пройшов позаштатну постійно діючу військово-лікарську комісію при обласному тимчасовому мобілізаційному пункті, яка визнала його придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення та охорони.

Також відповідач зазначив, що під час проведення мобілізаційних заходів позивач не повідомляв про наявність у нього захворювань чи інших обставин, які могли б перешкоджати проходженню військової служби.

У додаткових поясненнях представник позивача наголошував, що довідка ВЛК від 11 березня 2026 року містить перелік діагнозів позивача, які, на його думку, були отримані відповідачем із електронної системи охорони здоров'я eHealth. На цій підставі позивач стверджував, що відповідач був обізнаний про стан його здоров'я та не мав права без його волі проводити повторний медичний огляд, здійснювати мобілізаційні заходи й направляти його на військову службу, оскільки частина відповідних процедур уже була проведена іншим територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Встановлені судом обставини

Суд установив, що позивачу була вручена повістка, відповідно до якої він мав з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки 9 грудня 2026 року. При цьому у повістці було зазначено, що в разі неявки він нестиме відповідальність відповідно до закону.

Разом із тим із довідки військово-лікарської комісії від 11 березня 2026 року вбачається, що позивача було визнано придатним до проходження військової служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, навчальних закладах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення та охорони.

Крім того, наказом від 12 березня 2026 року позивача було призвано на військову службу за мобілізацією відповідно до поіменного списку.

Позиція суду

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд насамперед виходив із положень статей 19, 65 та пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, які визначають обов'язок органів державної влади діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, покладають на громадян обов'язок щодо захисту Вітчизни, а також наділяють Президента України повноваженнями щодо прийняття рішень про мобілізацію та введення воєнного стану.

Суд зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в Україні діяв правовий режим воєнного стану, тому до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154, а також Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560.

Проаналізувавши зазначене законодавство, суд звернув увагу, що саме районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями оформляти військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації, перевіряти підстави їх надання та вести спеціальний військовий облік. Отже, оформлення відстрочки здійснюється виключно у порядку, визначеному законодавством.

Суд окремо навів положення пунктів 56–60 Порядку №560, відповідно до яких за наявності підстав для отримання відстрочки військовозобов'язаний повинен особисто подати на ім'я голови відповідної комісії ТЦК та СП заяву встановленої форми із документами, що підтверджують право на відстрочку. Така заява підлягає обов'язковій реєстрації, після чого комісія розглядає подані документи, перевіряє законність підстав і приймає рішення про надання або відмову в наданні відстрочки, яке оформлюється протоколом.

На думку суду, саме звернення військовозобов'язаного із відповідною заявою та прийняття комісією рішення є необхідними юридичними передумовами для оформлення відстрочки.

Позивач наполягав, що територіальний центр комплектування вже володів інформацією про його право на відстрочку, оскільки йому була вручена повістка із зазначенням дати прибуття у грудні 2026 року. На його переконання, така повістка підтверджувала реалізоване право на відстрочку, а тому він не підлягав направленню на медичний огляд та призову під час мобілізації.

Однак суд не погодився з такими доводами.

Суд встановив, що надана позивачем повістка лише зобов'язувала його прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки 9 грудня 2026 року і не підтверджувала факту оформлення відстрочки відповідно до вимог законодавства.

Крім того, матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивач звертався до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання відстрочки за формою, визначеною Порядком №560, або що комісією було прийнято рішення про надання йому такої відстрочки.

Також позивач не надав суду жодної довідки чи іншого документа, який би підтверджував оформлення відстрочки у встановленому порядку. Відтак доводи про наявність у нього реалізованого права на відстрочку не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Суд також врахував, що відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 11 березня 2026 року позивач був визнаний придатним до проходження військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення та охорони.

При цьому суд зазначив, що позивач не надав належних доказів того, що відповідач під час проведення мобілізаційних заходів порушив вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чи Порядку №560.

Окремо суд звернув увагу на доводи позивача щодо того, що мобілізація проводилася не за місцем його військового обліку.

З цього приводу суд зазначив, що абзац дванадцятий пункту 9 Положення №154 прямо передбачає здійснення призову під час мобілізації незалежно від місця перебування громадянина на військовому обліку.

Так само пункт 81 Порядку №560 визначає, що у разі призову не за місцем військового обліку особа попередньо береться на військовий облік у тому ТЦК та СП, який здійснює її призов, а відповідні відомості вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ще до направлення на військово-лікарську комісію.

Крім того, пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України №560 також передбачає, що призов резервістів та військовозобов'язаних під час мобілізації здійснюється незалежно від місця їх перебування на військовому обліку. Тому суд не знайшов порушень у тому, що мобілізаційні заходи щодо позивача проводив інший територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Суд також проаналізував вимогу позивача щодо скасування наказу про його направлення до військової частини.

З цього приводу суд зазначив, що після направлення громадянина до військової частини та його зарахування до списків особового складу подальший облік військовослужбовця здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міноборони №280.

Зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється наказом командира військової частини на підставі іменних списків, що надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Отже, військова частина не приймає рішення про мобілізацію особи на власний розсуд, а діє на виконання документів, отриманих від ТЦК та СП.

Висновки суду

Оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність своїх дій.

Суд не встановив доказів того, що позивач у встановленому законодавством порядку оформив відстрочку від призову під час мобілізації або що відповідач порушив вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чи Порядку №560.

Також суд не встановив обставин, які б перешкоджали призову позивача на військову службу під час мобілізації, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу про його призов і направлення до військової частини.

У зв'язку з цим суд відмовив і в задоволенні похідної вимоги про зобов'язання військової частини звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу.

За результатами розгляду справи № 260/1786/26 Закарпатський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.