До питання гуманізації українського кримінального процесу

Костянтин Докійчук,

адвокат (кандидат до Касаційного кримінального суду)

З радянських часів склалася сумна традиція бачити в людині, яка знаходиться на лаві підсудних, меншовартісну особу, щодо якої  буде винесено обвинувальний вирок. А тому суду  не варто себе утруднювати  при зверненні в судовому засіданні до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного — можна  безкарно казати йому: «Підозрюваний, обвинувачений (підсудний), встаньте!», «Підозрюваний (підсудний), у вас є запитання до свідка (експерта)?» тощо.

Ситуація стає ще більш непривабливою,  якщо врахувати, що і сторона обвинувачення в судовому процесі так само звертається до підозрюваних  і підсудних. У цьому розрізі сторона обвинувачення і суд діють  майже  однаково, і немає між ними практично ніякої різниці.  Захисник же ніколи не застосує  при безпосередньому зверненні до свого підзахисного слово «підозрюваний» або «підсудний», як правило,  це звернення за ім’ям і по-батькові. З точки зору стороннього спостерігача, вся ця картина виглядає так, наче суд і сторона обвинувачення діють спільно проти сторони захисту.

Таким чином, конкретна людина в кримінальному процесі знеособлюється судом (суддею), якби втрачає свою індивідуальність і особистість,  практично втрачає своє ім’я. Людина, як така, наче зникає і не існує, натомість замінюється її процесуальним статусом.

Навіть коли людина і чує своє ім’я від суду, то воно звучить в третій особі, наприклад, при оголошенні процесуальних документів або дослідженні доказів.

На нашу думку, така негативна традиція звернення суду та сторони обвинувачення до підозрюваних, підсудних викликає в останніх відчуття приреченості, б’є по психіці людей та пригнічує або навіть і паралізує волю до боротьби і самозахисту в змагальному кримінальному процесі.

За чинної конструкції КПК України з моменту внесення відповідних відомостей до ЄРДР відносно особи фактично може здійснюватись кримінальне провадження, збиратися докази, на яких буде ґрунтуватися майбутня підозра. При цьому сама така особа певний час навіть  абсолютно не здогадуватися про такі дії. І їй взагалі протягом відповідного часу не надається ніяких процесуальних прав для захисту своїх інтересів. 

І цілком очевидно, що раптове вручення повідомлення про підозру вводить будь-яку людину в стресовий стан. Цей стан протягом усього процесу  підсилюється і підтримується судом та стороною обвинувачення, описаними вище зверненнями в судових засіданнях.  

Проте для врівноваження розгляду питання слід сказати, що з іншої сторони  оцінка судом  емоційного стану підозрюваних (підсудних) не передбачена законодавством, звичайно, якщо такий стан не набуває ознак психічного захворювання. Тому спробуємо свою позицію про недопустимість  описаних звернень суду та й сторони обвинувачення до підозрюваних і підсудних обґрунтувати положеннями законодавства.

Недопустимість звернення як суду (судді), так і сторони обвинувачення до осіб, які є підозрюваними, обвинуваченими (підсудними) не за їх іменами, а за  їх процесуальним статусом  слідує з презумпції невинуватості, в нашому випадку це ч.5  ст.17 КПК України:  «Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою».  Очевидно, що до невинуватої особи суд не може звертатися, зокрема, «підозрюваний».

Необхідно нарешті почати в кримінальному процесі розрізняти особу, як таку, як громадянина, який має особисте ім’я, і процесуальний статус особи.  Звернення судді до певної особи «підозрюваний» або «підсудний» є ні чим іншим, як зверненням не до особи, а до її процесуального статусу, і кожне таке звернення — це  нагадування про певний процесуальний статус. Зазначимо, таке постійне  нагадування не передбачено кримінальним процесуальним законодавством. 

Тобто напрошується досить логічний висновок, що в суді до особи необхідно звертатися як до невинуватої особи, а не до її процесуального статусу, яким би він не був і якою б винуватою не видавалася особа.

Для повноти розгляду можна ще торкнутися лінгвістичної сторони питання, де можна виявити, що, наприклад, та ж підозра, зокрема, синонімізується з сумнівом, неясністю і невпевненістю.

В КПК України законодавець послідовно розділяє особу і її процесуальний статус. Наприклад, ст. 52 КПК вказує, що у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного. Наступний приклад — ст.112 КПК щодо Повідомлення у кримінальному провадженні вказує, що  в ньому має міститися процесуальний статус, в якому перебуває особа, що повідомляється.

Піднята проблема не є такою незначною, як може здатися на перший погляд, адже мова йде про дотримання прав людини в кримінальних процесах в судах України. Проблема набула широкого розповсюдження і  носить системний характер.

Таким чином, звернення суду (судді) в кримінальному процесі до підозрюваних і підсудних не за їх іменами, а за процесуальним статусом має ознаки порушення однієї з основних засад кримінального провадження, а саме:  презумпції невинуватості. І більше того (!) — може спричиняти людині моральні страждання протягом тривалого часу.

І якщо вказані звернення суду (судді) до  підозрюваних, підсудних заподіюють моральні страждання, то тут може скластися ситуація, яка регулюється   Конвенцією проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Конвенція ООН від 1012.1984 р.), стаття 1 якої, зокрема, визначає термін "катування", як будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання.   

В українській мові є багато можливих варіантів для офіційних шанобливих звернень до особи, наприклад, пан (пані) такий-то (така-то), добродій, за ім’ям та по-батькові. Звичайно, із очевидних причин все ж слід відкинути звернення  «добродій» щодо підозрюваних і підсудних, як недоречне.

Безпосереднє звернення суду (судді) до підозрюваних, підсудних з додаванням до процесуального статусу їх прізвища (підозрюваний такий-то)  суті  проблеми не вирішує.

І останнє! В найгучнішому світовому кримінальному процесі останніх років (Oscar Pistorius Trial, South African Republic) суддя і прокурор звертається до підсудного: «Mister Pistorius», доказ.  Це є сучасна Африка! Сomments are needless!

Необхідно терміново запровадити нові стандарти звернення з повагою до учасників кримінального провадження, а особливо до підозрюваних і обвинувачених (підсудних), якими могли б бути, наприклад, пан (пані) і прізвище цього пана (цієї пані), або звернення до людини за ім’ям і по- батькові, щоб сучасний український кримінальний змагальний процес позбавився принижень,  совєтчини, відійшов від провінційності та  виглядав сучасно і справедливо, був сповнений поваги до всіх його учасників.