П’ять складових правосуддя майбутнього

12:00, 22 февраля 2018
Вже через декілька днів З’їздом суддів України будуть обиратися нові члени до складу ключового органу в системі судової влади — Вищої ради правосуддя.
П’ять складових правосуддя майбутнього

Олександр Сасевич,

суддя Львівського окружного адміністративного суду,

член Ради суддів України, к.ю.н.

Усі ми знаємо, вже через декілька днів З’їздом суддів України будуть обиратися нові члени до складу ключового органу в системі судової влади — Вищої ради правосуддя, на яку ми покладаємо великі сподівання. Чому? Тому що саме цей конституційний орган на сьогодні найбільше опікується питанням незалежності судової влади й, що важливо, володіє необхідними повноваженнями.

І приємно бачити активну участь суддівської спільноти в процесі формування складу ВРП (для зайняття 3-4 вакантних посад запропоновано 34 кандидатури), що слід розцінювати як бажання дієво долучитися до окресленої вище мети.

Також і я не залишився осторонь цього процесу і подав свою кандидатуру до ВРП, адже завжди вважав, що до всього треба докластися своєю працею, бо ніхто й ніколи не зробить справи за тебе.

Як і всі інші представники судової влади я прагну дочекатися того часу, коли думка та позиція судді будуть користуватися безумовним авторитетом у суспільстві.

А цього можна досягнути лише тоді, коли суд буде справді незалежним, коли він буде професійним та ефективним, коли суспільство чутиме й розумітиме те, що робиться в судовій владі, й знатиме, що це відповідає його інтересам.

Звичайно, не можна відкидати, що багато вже було зроблено для досягнення цієї мети, а особливо після Революції Гідності, яка дала старт реальним трансформаціям у всіх сферах нашої держави, надала можливість і судовій владі врешті-решт реалізувати ті процеси, які наближають усіх нас до цивілізованого демократичного суспільства.

Однак є ще достатньо позицій, які потребують виправлення чи коригування, а окремі з них — невідкладного.

Й власне Вища рада правосуддя, користуючись своїми законними можливостями, про що я вже згадував вище, може дієво вплинути на поступ у цій справі.

Тож спробую коротко пояснити у чому полягає моя позиція та чому я заслуговую на довіру своїх колег.

У першу чергу зазначу, що першопричиною для кандидування до ВРП кожен (як це вбачається з мотиваційних листів кандидатів до ВРП, їх публічних виступів, інтерв’ю тощо) визначає необхідність зміцнення незалежності судової гілки влади й усі кандидати окреслюють схожі проблемні питання та визначають подібні шляхи для їх подолання.

Так само й я метою роботи у ВРП бачу для себе дієве сприяння побудові реально незалежного суду.

На моє переконання, на цей час вже відійшло розуміння суду як певної привілейованої сфери державного управління. Натомість ми прийшли до його цивілізованого визначення як високопрофесійного інституту, покликаного гарантувати верховенство права, убезпечувати від порушень закону та відновлювати порушені права.

Саме тому суспільство й ставить до суду ті вимоги, які відповідають сучасній парадигмі, щодо ефективності, якості та професійності його діяльності. У той же час такі ліберальні й демократичні засади функціонування владних інститутів вимагають належного підґрунтя.

А саме: суд у першу чергу повинен бути позбавлений будь-якого стороннього впливу при здійсненні правосуддя.

Переконаний, що не може бути справедливого рішення, коли за твоєю спиною хтось стоїть — не важливо, чи це представник влади, представник громадської організації, чи політик, та якими мотивами вони керуються. Суд повинен керуватися виключно єдиним для всіх законом, а не чиїмсь бажанням.

У наш же час такий вплив на суд є реально існуючою небезпекою для незалежності судової влади, а відтак і якості правосуддя.

Так, статистика за 2017 рік засвідчує, що кожен десятий суддя відчував на собі неправомірний тиск щодо прийняття рішення у справі, близько чверті отримували погрози щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, а є й випадки фізичного тиску, погроз на адресу суддів.

При цьому ефективність роботи правоохоронних органів щодо випадків втручання в професійну діяльність суддів не завжди є такою, як хотілось би.

Відтак, доцільним буде пошук нових форматів дієвого реагування та вирішення даної проблеми, зокрема, через інструменти, створені ВРП, — проведення спільних засідань/нарад із представниками правоохоронних органів, заслуховування їх звітів, ініціювань ретельного обліку злочинів щодо суддів та інше.

Окрім цього, безумовно, потрібно працювати також і з суспільством, підвищувати загальний правовий рівень кожного, повагу до закону як в його теоретичному вияві, так і у практичному застосуванні (коли він торкається когось конкретно). Указане потребує активної просвітницької, а також роз’яснювальної роботи.

Й ефект від цього, сподіваюся, буде та надасть можливість здійснювати судочинство без викривлень унаслідок зовнішнього впливу того чи іншого характеру.

По-друге, я є прихильником формування високопрофесійного суду, оскільки вважаю, що це фактично єдина можливість належного функціонування судової влади в актуальних ліберальних демократичних умовах.

Саме професійність суду буде його мірою вартості, тому що істотною вимогою нашого часу є якість роботи суду та його ефективність.

Відтак, мабуть, риторичним є питання належного матеріального й фінансового забезпечення діяльності суду. Безумовно, воно повинно бути таким, щоби гарантувати можливість здійснювати судочинство на найвищому фаховому рівні.

Чи може в такому випадку й надалі тривати дискримінаційна ситуація щодо виплати суддівської винагороди, коли на одному й тому ж професійному рівні є така разюча різниця в оплаті праці? Чи це сприяє якості судочинства? Чи це призводить до його ефективності? Чи, можливо, це якось впливає на законність судових рішень?

Мабуть, ні, й я твердо переконаний, що такий стан справ не повинен продовжуватися, а ця проблема потребує невідкладної та першочергової уваги, в тому числі збоку конституційного органу — ВРП.

По-третє, діяльність кожного елементу судової влади повинна бути прогнозованою, такою щоби давала можливість кожному передбачати наслідки своє роботи як у тривалій, так і у короткочасній перспективі, а також, щоби кожен чітко розумів відповідальність за свої дії та рішення.

При цьому потрібно теж якимось чином гарантувати співмірність наслідків, їх розумність та убезпечувати від свавілля в цьому питанні (дисциплінарному). Мабуть, у цьому контексті доцільним було б розроблення певних стандартів накладення дисциплінарних стягнень, запровадження їх системи тощо.

Насамкінець хочу відзначити, що недостатньо лише робити щось, так би мовити, для себе. Судова влада повинна бути відкритою для суспільства й воно повинно знати про її діяльність, а особливо, про успішні зміни.

Суд повинен сприйматися народом як одна з її найважливіших інституцій, суд повинен бути доступним і зрозумілим, і це буде запорукою довіри до нього та його ефективності.

Цьому можуть сприяти лише подальший розвиток механізмів ефективної внутрішньої та зовнішньої комунікації із суспільством (які на цей час частково перейшли якраз до ВРП).

Й прикладом успішної діяльності на цій ділянці є мій власний досвід, оскільки впродовж останніх років я брав активну участь у процесах щодо забезпечення відкритості судової влади. І така діяльність у сфері комунікацій довела, що для отримання бажаного результату не обов'язковою є негайна і революційна зміна, деколи достатньо виявити та використати ті інструменти, які з певних причин занедбані чи забуті.

Саме такі першочергові виклики бачу для себе в роботі ВРП. І я переконаний, що мій професійний і життєвий досвід, мої теоретичні та практичні знання допоможуть мені в їх ефективній реалізації.

Відзначу, що, відколи я прийняв присягу судді, я дуже багато здобув для себе як фахівець, а також пізнав суд із середини, тому докладно знаю його проблеми та недоліки.

При цьому маю надію, що за цей час я також дещо зробив для вдосконалення національної судової системи: брав участь як делегат у з'їзді суддів України, був членом Ради суддів адміністративних судів, є членом Ради суддів України, головою Комітету з питань комунікації, в тому числі ЗМІ, членом Комітету адміністрування та організаційного забезпечення діяльності суду, Комітету етики, врегулювання конфлікту інтересів та професійного розвитку суддів, проваджу активну діяльність як викладач Національної школи суддів, проводжу лекційні заняття для колег з комунікацій тощо.

Також я постійно підтримую стосунки з нашими закордонними партнерами, беручи активну участь у заходах з питань реформування судової влади, забезпечення її відкритості, організованих інституціями Ради Європи, Європейського Союзу, агентством USAID, урядом Канади, неодноразово представляючи судову владу України на міжнародних майданчиках, і намагаюся привнести здобутий досвід у нашу судову систему (наприклад, ті ж судді-спікери та ін.).

Однак хочу зазначити, що я маю не лише кабінетний досвід роботи, оскільки, крім професійної діяльності судді, я тривалий час працював як правозахисник, як керівник юридичного підрозділу у великій комерційній компанії, надавав юридичне забезпечення військовим підрозділам (зокрема у бойових умовах миротворчої операції в Косово). Й у той період я ствердився також і як успішний кризовий менеджер, вирішуючи дійсно складні та нетривіальні завдання.

Тому насамкінець скажу, що йду до ВРП вже підготовлений, чітко усвідомлюючи той обсяг завдань, які доведеться вирішити. Я глибоко обізнаний зі станом справ в судовій системі — з питаннями її незалежності, дисциплінарної практики, адміністрування тощо, і знаю, що потрібно робити для його покращення. Й для цього обрав єдиний шлях, яким є конструктивна командна робота, бо впевнений, що власне спільними зусиллями ми досягнемо нашої вагомої мети.

 

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Зарплати суддів: що мав на увазі КСУ, визнавши окремі норми неконституційними
Сегодня день рождения празднуют
  • Иван Стан
    Иван Стан
    судья Апелляционного суда Закарпатской области