Суміжні права — самостійна правова природа і захист

Сергій Хлєбніков, адвокат,

начальник юридичного відділу Приватної організації «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами»,

член робочої групи з доопрацювання проекту Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» при Комітеті Верховної Ради з питань науки і освіти

Складність сфери правового регулювання використання об’єктів авторського права і суміжних прав часто призводить до помилок як у діях користувачів таких об’єктів, так і у висновках суддів.

Зокрема, часто суди не враховують, що при використанні в публічному закладі музики в записі має місце одночасне використання користувачем не одного виду об’єктів (музичних творів), а трьох видів об’єктів: об’єктів авторського права (музичних творів), об’єктів суміжних прав (виконань музичних творів) та об’єктів суміжних прав (фонограм із записом виконань музичних творів). Тобто залишається поза увагою та обставина, що має місце комплексне використання:

-  прав авторів (музики та тексту),

-  прав виконавців музичного твору (співаків, музикантів)

-  прав виробників фонограм (студій звукозапису)

або тих осіб до яких ці права перейшли. 

Незаконне ігнорування майнових прав хоч одного із перелічених вище правовласників і позбавлення його можливості отримати належну йому винагороду (роялті) за будь-яких обставин є порушенням права інтелектуальної власності. І таке кожне окреме порушення тягне за собою відповідальність.   

Для когось, можливо, зазначене давно є очевидним, однак аналіз судової практики суддів першої інстанції і суддів апеляційної інстанції показує, що проблематика в цьому питанні існує і, на жаль, достатньо істотна. Наведемо деякі приклади із судової практики місцевих господарських судів.

ПРИКЛАД №1

Справа №925/1117/17 (Рішення господарського суду Черкаської області):

Суд першої інстанції встановив, що спір стосується об'єктів суміжних прав, встановив також, що відповідач визнає, що використав об'єкти суміжних прав. При цьому суд не знайшов вини в діях відповідача, виходячи того, що відповідач отримав право на використання об'єкту авторського права (твору).

З текстом рішення можна ознайомитись за посиланням.

ПРИКЛАД №2 

Справа №926/3154/17 (Рішення господарського суду Чернівецької області)

Суд першої інстанції встановив, що об'єкт суміжних прав є музичним твором (тобто об’єктом авторського права, — прим.). А також суд висловив позицію, що публічне використання твору (об'єкту авторського права) повинно бути ідентифіковано з оригіналом фонограми і виконанням (об'єктами суміжних прав).    

З текстом рішення можна ознайомитись за посиланням.

ПРИКЛАД №3

Справа №914/2309/17 (Рішення господарського суду Львівської області)

Суд першої інстанції встановив, що позивач доручив організації колективного управління управляти його майновими суміжними правами.  За твердженням відповідача, позивач не довів, що відповідач не має права використовувати музичні твори. При цьому час від часу суд зазначає, що позивач є суб’єктом авторського права (окремо не зазначаючи, що він також є суб’єктом суміжних прав).

З текстом рішення можна ознайомитись за посиланням.

Наведені вище приклади свідчать про відсутність чіткої уяви про правову природу суміжних прав, а також про те, що:

• суміжні права ніколи не поглинались і не можуть поглинатись авторськими правами,

• суміжні права є об’єктом окремого регулювання, і нехтувати ними неприпустимо.

Продовжуючи аналіз ситуації із використанням музики в публічному закладі, перейдемо до посилання на норми закону, на підставі яких відповідні об’єкти існують:

• об’єкти авторського права (твори) — передбачені статтею 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»,
• об’єкти суміжних прав (виконання) — передбачені п. а статті 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права»,
• об’єкти суміжних прав (фонограми) — передбачені п. б статті 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Кожен із цих об’єктів Законом України «Про авторське право і суміжні права» наділений окремою охороною і є предметом окремому захисту.

Складність сприйняття фактичної наявності використання трьох різних видів об’єктів частково обумовлена і тим, що законодавець надав на рівні закону визначення лише одному із згаданих вище термінів, а саме «фонограмі». В той же час це не означає, що визначень щодо цих термінів не існує. Наведемо визначення понять «музичний твір» та «виконання» з теорії авторського права і суміжних прав.      

Музичний твір — сукупність ідей і образів, що отримали в результаті творчого процесу відображення людиною реальної дійсності своє вираження в формі організованих за висотою і часом звукових послідовностей (Н.В. Іванов «Авторські і суміжні права в музиці» під редакцією доктора юридичних наук професора А.П. Сергєєва).

Виконання — мистецтво, яке перетворює музику за допомогою вокалу або за допомогою застосування спеціальних інструментів з набору графічних символів у послідовність звуків (Н.В. Іванов «Авторські і суміжні права в музиці» під редакцією доктора юридичних наук професора А.П. Сергєєва). 

Що ж до визначення поняття «фонограма», то звернемось все ж таки до законодавства України, адже така можливість є.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

«Фонограма — звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій)».

Ознайомимось також із суб’єктами щодо кожного виду із зазначених об’єктів прав:

• щодо творів (в тому числі музичних творів):

Відповідно до статті 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

«Суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

«Автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір».

• щодо виконань:

Суб’єкти права на виконання визначені в п. а) ч.1 статті 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а саме це: виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

«Виконавець — актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів».

• щодо фонограм:

Суб’єкти права на виконання визначені в п. б) ч.1 статті 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а саме це: виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

«Виробник фонограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків».

Майнові права на музичні твори, виконання і фонограми виникають у наступній послідовності. Автор своєю творчою працею створює твір, виконавець виконує вже створений автором твір, виробник фонограми записує виконаний виконавцем твір. Тобто один за одним виникають: 1) майнові авторські права, 2) майнові права на виконання (суміжні права), 3) майнові права на фонограми (суміжні права). Жодні із перерахований майнових прав не припиняють дію тих прав, які виникли до них.

Також в жодному положенні законодавства України або тим більше міжнародних договорів не існує положень, які свідчили б про те, що правомірне використання об’єктів авторського права звільняє від обов’язку належним чином врегулювати використання об’єктів суміжних прав.

На міжнародному рівні основною конвенцією, яка регулює використання об’єктів авторського права (творів) вважається Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, в той час як основною конвенцією, яка регулює використання суміжних прав (виконань і фонограм) є Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (Римська конвенція). Зазначене є додатковим підтвердженням того, що об’єкти авторського права та об’єкти суміжних прав є окремими об’єктами правової охорони.

Точно таку саму правову позицію неважко знайти і у рішеннях Вищого господарського суду України. Так, наприклад, у справі №5011-20/6926-2012 ВГСУ прямо зазначив, що чинне законодавство України розмежовує порядок комерційного використання об'єктів авторського права і суміжних прав. І так воно і є насправді.

Причому в зазначеному розмежуванні видів майнових прав є і загальноекономічна логіка. Так, автор (або його правонаступник) має право на отримання роялті за твір, виконавець  (або його правонаступник) має право на отримання роялті за виконання, виробник фонограми відповідно —– за фонограму. Користувач не має ані законного, ані навіть морального права, використавши одночасно твір, виконання та фонограму на якому зафіксовано виконання такого твору, розплатитись тільки із суб’єктом авторського права (автором твору або його правонаступником). Адже автор (або його правонаступник) отримують авторську винагороду, а виконавці і виробники фонограм (або їх правонаступники) мають отримати винагороду за використання майнових суміжних прав.

Виходячи із описаної ситуації, напрошується комплексне вирішення проблеми  шляхом укладання договору з організацією колективного управління. В цілому такий підхід варто визнати вірним, однак тут треба бути надзвичайно уважним. Не всі організації колективного управління здійснюють управління одночасно як майновими авторськими, так і майновими суміжними правами.

В той же час, щоб користувачу (в даному випадку йдеться про використання музики в публічному закладі) «очистити» майнові права при використанні музики повністю за допомогою організації колективного управління, йому треба обрати один із наведених нижче варіантів:

• укласти договір як з організацією колективного управління, яка управляє майновими авторськими правами, так і з організацією, яка управляє суміжними правами (правами на виконання та фонограми), тобто з двома окремими організаціями колективного управління,

• укласти договір із організацією колективного управління, яка управляє як майновими авторськими, так і суміжними правами (правами на виконання і фонограми).

Неповне вирішення цього питання (наприклад, залишення без уваги питання легального використання суміжних прав) може потягнути за собою позови з боку правовласників, яким належать майнові суміжні права або з боку організацій колективного управління, які управляють майновими суміжними правами таких правовласників. Зазначений ризик є надзвичайно великим, адже організації колективного управління в Україні при будь-яких порушеннях воліють їх вирішувати саме в судах (досвіду в цьому відношенні накопичено вже більш ніж достатньо).

Як вже зазначалось вище, в законодавстві України або в міжнародних договорах, які є частиною національного законодавства України, не існує жодного положення, яке дозволяло б користувачам, які отримали майнові авторські права, використовувати саме на цій підставі майнові суміжні права. Отже, спроба захиститись від позовів щодо порушення суміжних прав шляхом підтвердження наявності авторських прав приречена на провал. І кожен користувач об’єктів авторського права і суміжних прав повинен це враховувати.