Проголошення повного тексту вироку: необхідність або традиція

Артем Щербіна,
суддя Орджонікідзевського
районного суду міста Маріуполя Донецької області

Україна, 1743 рік: «…А сочинят всякіε приговоры на писмѣ с обстоятεлно виписанными изо всεго дѣла кратко судними рѣчами, безъ упущεнѧ токмо потрεбного, а имεнно: какій от чεлобитчика искъ будεтъ в чεлобитѣ, что в допросѣ и отвѣтѣ на то будεтъ показано от отвѣтчика, какіε от обоих сторонъ покажутъсѧ быть на что доводи, какіε имено правныε артіули тому приличεствуютъ, и какь по силѣ оныхъ будεтъ приговорεнно. Тотъ жε приговор, закрѣплεнный руками судей и писара, пεрво обоимъ сторонам обявлεнъ и прεд ными в судѣ вычитанъ, а потомъ правои сторонѣ, за пεчатю судовою, видаванъ быть имѣεть; буди жε и обвинεннаѧ сторона вострεбуεтъ с того приговора копій, то εй оныя дать нε возбранять.» (Пунктъ 1 Артікулъ 25 глава Осмая «Права по которым судитсѧ малороссійскій народъ»).

Україна, 2019 рік: «Вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин… У мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд» (стаття 374 Кримінального процесуального кодексу України).

«Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчій кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження… Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні» (стаття 376 Кримінального процесуального кодексу України).

Отже, як ми бачимо, минуло майже три століття, а суди в Україні й далі продовжують «вичитувати» або «проголошувати» повні тексти вироків перед учасниками процесу. При цьому хтось скаже, що спадковість традицій у законодавстві — це хіба погано?.. А можливо, хтось почне розвивати тезу про гласність правосуддя. Але, на нашу думку, все це — зайва риторика, яка не враховує сьогоднішні реалії та ігнорує соціальний аспект будь-якого закону — відповідність його змісту основним напрямам розвитку суспільства.

Так, дійсно, у 1743 році, коли правові відносини не були такими розвинутими, а законодавчі конструкції менш складними та заплутаними, то й доречно було публічно проголошувати повний текст вироку перед учасниками процесу.

Проте на сьогоднішній день ситуація змінилась, і законодавча вимога щодо обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, звичайно, в залежності від складності конкретної справи, зобов’язує суд викладати повний текст вироку на 64 (справа №0538/6876/2012), 233 (справа №1-301/11), а то й більше сторінках. І в цьому немає нічого поганого, оскільки кожне рішення повинно бути зрозумілим не тільки для учасників справи, а й для стороннього спостерігача.

Найцікавіше починається після, коли суд повинен проголосити повний текст цього вироку перед всіма учасниками процесу, які не кожного разу з’являються на його проголошення, оскільки його повний текст завжди можна отримати після проголошення, а потім спокійно прочитати і проаналізувати.

Отож і виходить, що живемо та судимось ми у ХХІ столітті, а вироки досі «вичитуємо» за традиціями XVІІІ століття.

Для прикладу, звернемо увагу на країни зі схожою на українську континентальною системою права.

Франція. Головуючий повинен прочитати відповіді на питання і винести вирок про засудження, звільнення чи виправдання. При цьому свої доводи суд зазначає в окремому документі, який називається мотиваційним аркушем та додається до листа запитань, що зачитує головуючий (Сode de procédure pénale, Article 365-1, 366).

Німеччина. Вирок виноситься шляхом зачитування судового рішення та розкриття причин рішення. При цьому причини судового рішення розкриваються шляхом їх прочитання або усним повідомленням їх істотного змісту. При вирішенні питання про те, чи слід зачитувати причини судового рішення або чи повинен бути переданий їхній істотний зміст усно, а також у разі усного повідомлення істотного змісту причин рішення, суд враховує інтереси учасників провадження, свідків або потерпілих (Criminal Procedure Code, Section 268).

Польща. Судове рішення, винесене на відкритому засіданні, оголошуються усно. Якщо на оголошення ніхто не з’явився, винесене судове рішення вважається опублікованими. У складній справі або з інших важливих причин обґрунтування рішення може бути відкладено на сім днів, але на вимогу сторони, присутньої при оголошенні судового рішення, найважливіші причини прийняття рішення наводяться усно (Kodeks postępowania karnego, Art.98, 100).

Білорусь. Після підписання вироку суд повертається до залу судового засідання, і головуючий проголошує вирок. За згодою сторін допускається проголошення тільки резолютивної частини вироку (Кримінально-процесуальний кодекс Республіки Білорусь, ст. 365).

Таким чином, як ми бачимо, у наших сусідів з Європейського Союзу (Франція, Німеччина, Польща), який є активним донором реформування судової системи в Україні, а також «сусіда з єдиним минулим» (Білорусь) проголошення повного тексту вироку перед учасниками процесу або взагалі не передбачено, або передбачена для суду можливість проголошення найбільш суттєвої його частини — резолютивної. І ніякого обтяжливого, а іноді й марного «колективного» читання повних текстів вироків вголос.

Для того, аби не виникало спокус дорікнути автору в упередженості, наведемо ще трохи цікавої інформації.

Кількість слів на одній сторінці формату А4, шрифтом Times New Roman, розміром 12, без будь-яких міжрядкових інтервалів становить в середньому 500.

Згідно з галузевимими стандартами, середня швидкість дикторської подачі, тобто доступної і сприятливої на слух, становить близько 130 слів за хвилину.

Отже, на проголошення однієї сторінки вироку, яка доступна та сприятлива на слух, повинно відводитися майже до 4 хвилини часу судді.

Якщо вирок складається з 63 сторінок, то цей час становить більше 4 годин, а якщо вирок було викладено на 233 сторінках, то це вже більше 15 годин часу судді, а також часу секретаря судового засідання, прокурора та інших учасників процесу.

При цьому, за різними відкритим даними, якщо інформація подається в усній формі, людина запам'ятовує від 10 до 20 її відсотків. У випадку візуального сприйняття інформації даний показник становить від 60 до 80 відсотків.

У зв’язку з цим виникає цілком закономірне запитання — навіщо «проголошувати» повний текст вироку? Навіщо витрачати час на отримання інформації, яка в середньому засвоюється лише на 15 відсотків?!!!

Можливо, хтось запропонує «проголошувати» вироки швидше, ніж за 4 хвилини. Так, це можливо, бо на сьогоднішній день все майже так і відбувається, а проголошення мотивувальної частину вироку в очах учасників процесу перетворилося на бюрократичний, бездушний процес заради процесу. Коли увага та рівень сприйняття інформації у тих, заради кого все це відбувається, з кожною хвилиною поступово зменшується, доходячи до нуля. Коли всі учасники з нетерпінням чикають фіналу судового розгляду, який починається із заповітних слів: суд ухвалив…

Наприкінці хотів би зазначити, що професійне співтовариство вже неодноразово висловлювалося з приводу недоречності проголошення повного тексту вироку. Цілком виправданою та сучасною є думка щодо проголошення лише вступної та резолютивної частин вироку. Водночас проголошення мотивувальної частини вироку у повному обсязі або найважливіших її положень можливо допускати за письмовим клопотанням сторін процесу.

Отже, дуже сподіваємось, що в недалекому майбутньому за допомогою законотворців кримінальний процес в України позбавиться обтяжливої традиції XVIII століття та стане більш людиноорієнтованим і зрозумілим.