Зловживання процесуальними правами: кримінально-правовий аспект

Тарас Котормус

суддя Кам’янка-Бузького районного суду Львівської області,

кандидат юридичних наук

Незважаючи на те, що поняття «зловживання процесуальними правами» зовсім недавно отримало своє закріплення в національному законодавстві України, ця проблема існувала протягом усього часу розвитку права.

Як стверджує О. Андрушко, проблема зловживання правом в історичному аспекті сягає часів римського права [1]. При цьому введення у науковий обіг терміну «шикана» започатковано представниками німецької правової доктрини XIX століття. Сам термін «Schikane» (з німецької перекладається як знущання, каверза) [2, c. 3] почав тлумачитися як здійснення свого права з винятковою метою – заподіяти шкоду іншій особі (abus de droit, Chikane, Rechtsmissbrauch) [1].

Такі положення правової доктрини, що стосувалися зловживанню процесуальними правами, лягли в основу статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що визначила механізм протидії зловживанню процесуальним правом на подання заяви до ЄСПЛ. Зміст цієї статті вкотре засвідчив важливість протидії проявам зловживання процесуальними правами та потребу формування механізму подолання цієї проблеми не лише національними, але й міжнародними судовими інституціями.

Вказане свідчить, що проблема зловживання процесуальними правами не є новою для світової правової доктрини та юридичної практики, однак в силу розвитку суспільних відносин, постійної трансформації правової системи, різномастості її проявів у правових системах світу вона існує й донині.

Із розвитком права розвивалися і способи боротьби з проявами зловживання процесуальними правами, оскільки очевидним ставало розуміння того, що реалізація наданих прав повинна відбуватися з метою, яка за своєю суттю є легітимною.

Задля подолання такого негативного явища як зловживання процесуальними правами в Україні, в рамках проведеної судової реформи 2017 року, до процесуальних кодексів (ГПК України, ЦПК України, КАС України) було запроваджено норми, які надали суду інструменти протидії зловживанню учасниками процесу їхніми процесуальними правами.

У результаті запроваджених змін, суду було надано право кваліфікувати певні дії учасників процесу як зловживання процесуальними правами та застосовувати до них заходи, які стимулюють недопущення такої поведінки у майбутньому як самою особою, яка зловживає правами, так і іншими особами. Такими заходами є реалізація судом права залишати відповідну заяву чи клопотання без розгляду, накладати штраф та порушувати питання про дисциплінарну відповідальність адвоката чи прокурора.

Запроваджуючи дієві процесуальні механізми протидії зловживанню процесуальними правами, законодавцем залишено без уваги кримінальний процес і, як наслідок, у КПК України відображено вкрай мало положень, які б дозволяли суду належно реагувати на прояви зловживання процесуальними правами у кримінальному процесі.

Аналіз положень чинного КПК України дає змогу виявити лише два випадки, коли суд може кваліфікувати певні дії учасника процесу як зловживання процесуальним правом та, як наслідок, вчинити процесуальні заходи, спрямовані на припинення таких дій.

До таких випадків належать наступні: 1) якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду (ч. 4 ст. 81 КПК); 2) якщо проголошення вступної промови має ознаки зловживання правом з метою затягування судового розгляду, суд після усного попередження зупиняє проголошення промови (ч. 1 ст. 349 КПК). Це вичерпний перелік, регламентований КПК України.

При цьому очевидно, що ця законодавча регламентація протидії зловживанню процесуальними правами є недостатньою. Сфер прояву зловживання процесуальними правами є значно більше. Це, безумовно, впливає на можливість реалізації прав учасниками процесу, забезпечення справедливого судочинства, гарантування дотримання засад кримінального провадження, закріплених у Конституції України, міжнародно-правових актах, кримінально-процесуальному законодавстві, верховенства права загалом.

Зловживання правом слід трактувати як зневагу до його змісту та суті, спотворення справжнього змісту правових норм, тлумачення та застосування на противагу нормам моралі, тобто водночас порушення суб’єктивного права, міри можливої поведінки особи, межі її реалізації [3, c. 290].

Відсутність дієвого інструменту протидії проявам зловживання процесуальним правами у кримінальному процесі загалом призводить до необґрунтованої тривалості кримінальних проваджень, строки розгляду яких згідно закону є суттєво обмеженими, і, як наслідок, до неможливості виконання завдання кримінального провадження.

Усі випадки зловживання процесуальними правами у кримінальному процесі неможливо уніфікувати, проте деякі з них є очевидними та повсякденними у судовій практиці.

Зокрема, загальновідомими є такі випадки.

1. У статті 186 КПК України вказано, що клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин із моменту фактичного затримання. Проте, дії щодо безпідставного відкладення розгляду справи, заявлення відводів та клопотань, які вимагають значних процесуальних затрат часу, часто призводять до неможливості розгляду судом відповідного клопотання у визначений законом строк і, як наслідок, створюються перешкоди суду для обрання запобіжного заходу.
2. Відповідно до ч. 2 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин із моменту надходження відповідної скарги. Причому розгляд таких скарг здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника. Однак, на практиці можна спостерігати випадки, коли особа, яка подала скаргу, не з’являється на її розгляд та не забезпечує участі її захисника, причому подає постійні необґрунтовані клопотання про відкладення розгляду справи, що призводить до надмірно тривалого розгляду таких скарг.
3. Пунктом 1 ч. 1 ст. 303 КПК України передбачено право на оскарження до слідчого судді бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Практично у кожному суді є громадяни, які звертаються із необґрунтованими заявами про вчинення злочину, а згодом оскаржують у суді дії щодо невнесення відомостей по такій заяві до ЄРДР. Такі скарги від однієї особи інколи сягають десятків, а то й сотень.
4. Підстави для відводу судді врегульовані статтями 75 та 76 КПК, проте бажання учасників процесу відвести суддю чи зірвати судове засідання інколи призводить до того, що причини для відводу судді є нелогічними та абсурдними. А дії щодо заявлення повторних відводів чи відводу судді, який вирішує питання про відвід, можуть вчинятися настільки часто і систематично, що їхнє вирішення займає більше часу, аніж вирішення питання, за яким особа звернулася до суду.

У всіх цих та багатьох інших випадках, суддя не може ніяким чином вплинути на таку недобросовісну поведінку учасника процесу, оскільки така діяльність не стосується вищезгаданих випадків, передбачених ч. 4 ст. 81 та ч. 1 ст. 349 КПК України.

Суд не те, що не може накласти штраф на учасника процесу, який зловживає своїми процесуальними правами, він не може винести окремої ухвали щодо питання зловживання процесуальними правами та надіслати її відповідному дисциплінарному органу, якщо такі дії вчиняє адвокат чи прокурор, оскільки норма про право суду постановляти окремі ухвали у КПК України відсутня.

Це при тому, що кримінальний процесуальний закон регулює специфічні та особливі за змістом суспільні відносини.

В умовах сьогодення відсутність у суду належних інструментів для боротьби з процесуальним «спамом», часто призводить до неможливості своєчасно та ефективно вирішувати завдання кримінального провадження.

Відтак, безсумнівно, на часі внесення змін до кримінального процесуального закону, який надасть суду право:

а) кваліфікувати поведінку учасників кримінального провадження як недобросовісну та таку, що є зловживанням процесуальним правом;

б) залишати без розгляду заяву, клопотання, скаргу, якщо вони визнані судом як такі, що подані з метою зловживанням процесуальними правами;

в) застосовувати до учасників кримінального провадження, який допустив зловживання процесуальним правом, заходи процесуального примусу у виді штрафу;

г) постановляти окремі ухвали щодо порушення перед компетентними органами питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката чи прокурора, у випадку встановлення факту зловживання процесуальним правом.

Без внесення відповідних змін до кримінального процесуального закону, кримінальні провадження не будуть розглядатися ефективно, а діяльність суду буде перевантажена надмірною кількістю дій, які не мають нічого спільного з відправленням правосуддя. Відсутність у суду дієвих інструментів для боротьби з недобросовісною поведінкою учасників кримінального провадження суттєво впливає на авторитет судової влади, оскільки неможливість суду належно відреагувати на прояви очевидного зловживання правами недобросовісними учасниками кримінального провадження, в очах стороннього спостерігача, може бути сприйнята як нездатність суду забезпечити право на справедливий суд та повагу до гарантованих прав і свобод громадян України.

Список використаних джерел

1. Андрушко О. Зловживання правом в кримінальному судочинстві як підстава юридичної відповідальності. Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія : Юридичні науки. Вип. 1. 
2. Яценко Т. С. Категория шиканы в гражданском праве: история и современность. М.: Статут, 2003. 157 с.
3. Капліна О. Проблеми зловживання правом у кримінальному процесі. Вісник Академії правових наук України. № 3. С. 286-295. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.