Стаття 75 КК України: звільнення від покарання з випробуванням для «корупціонерів» - намір чи забудькуватість законодавця

Віталій Дубас

суддя Вищого антикорупційного суду

За півтора роки своєї діяльності судді Вищого антикорупційного суду вже ухвалили 29 вироків, з яких 11 - із затвердженням угоди про визнання винуватості - відповідно до статей 468 - 476 КПК, які регламентують підстави та процедуру ухвалення вироку на підставі угод.

Це є цілком допустимим і законним навіть у випадку засудження особи за вчинення корупційного кримінального правопорушення.

Варто відзначити, що у деяких вироках на підставі угоди особу, яка визнавалась винною за вчинення корупційного кримінального правопорушення, суд вирішував звільнити від відбування основного покарання з випробуванням на підставі частини 2 статті 75 КК, встановлюючи іспитовий строк, протягом якого така особа не повинна була вчиняти інших правопорушень, інакше ризикуючи отримати сумарне покарання як за новим вироком, так й за старим.

Така судова практика ВАКС викликає жваві дискусії як серед юристів-практиків, так і в науковому колі, оскільки очікування деяких громадян спрямовані виключно на тотальні «посадки».

З метою з’ясування законності такої судової практики давайте проаналізуємо хронологію «законодавчих кроків» внесення змін до статті 75 КК:

1. 19.11.2012 набув чинності Закон України від 13 квітня 2012 року № 4652-VI (одночасно з набранням чинності новим КПК України), згідно з яким статтю 75 КК після частини першої доповнено новою частиною 2 такого змісту:

«2». Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Чи вказав законодавець в цій частині на заборону суду приймати таке рішення по корупційних злочинах? ОЧЕВИДНО – НІ!

Тим же Законом від 13 квітня 2012 року № 4652-VI, який набув чинності 19.11.2012, частина третя статті 75 КК викладена в новій редакції:

«3». У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Тривалість іспитового строку та обов’язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

Чи вказав законодавець в цій частині на заборону суду приймати рішення про звільнення від відбування покарання при корупційних злочинах? ОЧЕВИДНО – НІ!

Проте на той час і не могло бути інакше, оскільки тоді ще взагалі не існувало саме поняття «корупційний злочин», який з’явився у КК дещо пізніше. Однак вже очевидно з самого тексту частини 3 статті 75 КК, що законодавець виділив ДВА ОКРЕМИХ випадки застосування статті 75 КК – 1) засудження в загальному порядку та 2) на підставі угоди.

2. 25.01.2015 набув чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII (тобто вже після спливу двох років здійснення кримінального судочинства за новим КПК 2012 року), яким законодавець уточнює положення статті 75 КК, а саме: доповнює частину першу словами: «крім випадків засудження за корупційний злочин». Аналогічно зроблено в низці інших статей КК, тобто запроваджуються винятки щодо застосування різних заохочувальних норм КК для корупційних злочинів. Цим же Законом запроваджується законодавче поняття «корупційні злочини», доповнивши приміткою статтю 45 КК, що само по собі є прикладом не бездоганної юридичної техніки. Тим не менше, тут все очевидно і зрозуміло.

Втім, законодавець у згаданому Законі № 1698-VII «змовчав» щодо частини 2 статті 75 КК, що гіпотетично можна було розцінити як те, що законодавець просто «забув» конкретизувати вимоги частин 2 і 3 статті 75 КК, не встановивши заборони можливості їх застосування до корупційних злочинів. Саме на такому тлумаченні цієї «забудькуватості» законодавця наполягали апологети того, що частина 2 статті 75 КК не підлягає застосуванню у разі ухвалення вироку на підставі угоди щодо корупційних злочинів.

3. 01.07.2020 набув чинності Закон України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII, яким були внесені зміни уточнюючого термінологічного характеру, а саме: у частинах першій та третій статті 75 слова «корупційний злочин», «злочину» замінено відповідно словами «корупційне кримінальне правопорушення», «кримінального правопорушення»»;

4. 17.03.2021 – набуття чинності Закону України від 16 лютого 2021 № 1231-IX (вже після спливу шести років із часу появи категорії «корупційний злочин»), дещо змінено частину 1 статті 75 КК, а саме: «частину першу статті 75 після слів «за корупційне кримінальне правопорушення» доповнено словами «порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».

Очевидно, що доповнення цієї статті стосувались посилення відповідальності за керування транспортними засобами в стані будь-якого сп’яніння, тобто запровадження ще одного винятку щодо застосування деяких норм КК. Разом з тим, законодавець у Законі № 1231-IX  знову «змовчав» як щодо частини 2 статті 75 КК, так і частини 3 статті 75 КК.

Підсумуємо наведені кроки: законодавець мав і має можливість внести зміни до частини 2 статті 75 КК, встановивши законодавчий «фільтр»  щодо її застосування до корупційних кримінальних правопорушень, однак досі за шість років цього не було зроблено.

Давайте згадаємо, що принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та зокрема юридичної визначеності, як невід’ємної складової частини верховенства права.

Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: «Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе».

Відповідно, напрошується цілком логічний висновок щодо юридичної визначеності та волі законодавця щодо частини 2 статті 75 КК, а саме:

«немає заборони суду приймати рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини навіть у випадку засудження особи за вчинення корупційного кримінального правопорушення».

Додам, що цей висновок цілком відповідає меті законодавця із запровадження інституту угод в КПК, а саме у заохоченні до вирішення  кримінальної справи при мінімальних витратах державних ресурсів, а також зменшенні достатньо великого навантаження на прокуратури і суди. При цьому немає жодних привілеїв для обвинувачених, які досягли угоди із стороною обвинувачення, оскільки такі укладаються без жодного примусу, лише за їх бажанням, та спрямовані на вирішення завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 КПК, зокрема забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.

Саме тому вважаю, що у статті 75 КК обмеження щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням при засудженні особи за корупційне кримінальне правопорушення поширюються виключно на випадки, передбачені частиною 1 цієї статті, тобто в разі загального засудження за вироком.

Наостанок хочеться зазначити, що застосування даної заохочувальної кримінально-правової норми має значний позитивний суспільно-правовий характер, а також має ефективний вплив на справедливе судочинство по корупційних кримінальних правопорушеннях.

Позиції відображають виключно особисті авторські міркування