Тримати під вартою неможливо звільнити

12:26, 11 января 2022
Судова практика не є одностайною у питанні визначення строку тримання під вартою після проголошення вироку: в деяких вироках тримання під вартою обмежується 60 днями, в деяких – встановлюється до набрання вироком законної сили.
Тримати під вартою неможливо звільнити

Наталія Алексашина,

суддя Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області

 

19 листопада 2021 року виповнилося дев’ять років з дня набрання чинності новою редакцією Кримінального процесуального кодексу України.

Втім, незважаючи на доволі тривалий строк дії реформованого кримінального процесуального законодавства, досі мають місце прогалини у правовому регулюванні та викликані цим проблеми у правозастосуванні.

Зокрема, неоднозначне вирішення на практиці має застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Особливої гостроти вказане питання набуває, якщо йдеться про застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу  у вигляді тримання під вартою.

Стаття 374 КПК України встановлює вимоги до змісту вироку. Зокрема, відповідно до частини 4 вказаної статті у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

При цьому, згідно з частиною 3 статті 377 КПК України, якщо обвинувачений, що тримається під вартою, засуджений до арешту чи позбавлення волі, суд у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов’язаний з триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.

Таким чином, зі змісту вказаної норми випливає, що за загальним правилом до обвинуваченого, який тримається під вартою, засуджений до покарання у вигляді арешту або позбавлення волі, підлягає подальше застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Лише у виняткових випадках тримання під вартою може бути змінено на більш м’який запобіжний захід.

Жодних чітких обмежень строку тримання під вартою вказана норма не містить.

Судова практика щодо встановлення строку тримання під вартою обвинуваченого після проголошення вироку не є одностайною.

У більшості випадків суди першої інстанції у разі визнання особи винуватою, вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, посилаються на ст. 377 КПК України та залишають раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без змін. Строк тримання під вартою або взагалі не зазначається, або встановлюється до набрання вироком законної сили.

У мотивувальних частинах ухвал апеляційних судів можна зустріти таке обгрунтування рішень про залишення обвинуваченого під вартою до набрання вироком законної сили:

- «Встановлені іншими нормами закону обмеження тримання особи під вартою до 60 днів стосуюється стадії досудового розслідування та судового розгляду судом першої інстанції до постановлення вироку, а не щодо особи, яку засуджено вироком суду до реального позбавлення волі»;

- «ч. 3 ст. 377 КПК України, до набрання вироком законної сили, не передбачає можливості застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою».

Однак частина суддів дотримується іншої позиції і в разі визнання особи винуватою, вирішуючи питання щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, встановлюють його дію до набрання вироком законної сили, з одночасним обмеженням строку тримання обвинуваченого під вартою певною датою в межах шістдесяти днів, як це передбачено ст. 197 КПК України.

У резолютивній частині вироку вказане виглядає таким чином: «До набрання вироком законної сили обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, але не довше (дата), взявши його під варту у залі суду».

Наведені розбіжності у правозастосуванні викликають низку запитань: яка мета застосування запобіжних заходів після проголошення вироку суду, яка їх правова природа та який строк їх дії?

Особлива стадія та мета застосування запобіжного заходу

Згідно з п. 24 ст. 3 КПК України судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.

Наведене визначення дає підстави вважати, що судове провадження завершується проголошенням судового рішення і вказана стадія не охоплює період після проголошення судом першої інстанції вироку до набрання ним законної сили у зв’язку зі спливом строку на апеляційне оскарження або до початку перегляду в апеляційному порядку.

Виходячи з положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу на стадії досудового розслідування є забезпечення виконання підозрюваним, а на стадії судового провадження – обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Яку функцію має відігравати запобіжний захід після проголошення вироку та до набрання ним законної сили, КПК України не зазначає.

Вочевидь, мета застосування запобіжного заходу після проголошення вироку та до набрання ним законної сили дещо відрізняється від мети під час досудового розслідування та судового провадження.

Після проголошення вироку запобіжний захід скоріше відіграє роль забезпечення виконання покарання, запобігання спробам втечі обвинуваченого та ухилення від відбування призначеного покарання, вчинення нових злочинів, а також як захід забезпечення належної процесуальної поведінки під час гіпотетично можливого (в разі подання обвинуваченим апеляційної скарги) провадження з перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

Частина 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає вичерпний перелік підстав обмеження гарантій права на свободу та особисту недоторканність.

У пунктах 46, 47 рішення у справі «Руслан Яковенко проти України», заява № 5425/11, рішення від 4 червня 2015 року, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) чітко розмежував підстави обмеження гарантій, встановлених статтею 5 Конвенції.

Суд зазначив, що попереднє ув’язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції.

Також Суд вказав, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв’язку з цим Суд дійшов висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з’явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27 червня 1968 року, С. 23, п. 9, Series А № 7).

Відповідно до пункту 4 статті 5 Конвенції кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Починаючи з дати постановлення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції.

Згідно з практикою ЄСПЛ у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання (справа «Руслан Якловенко проти України», п. 32).

Строк тримання під вартою до набрання вироком законної сили

Слід враховувати, що у пункті 32 рішення у справі «Руслан Яковенко проти України» ЄСПЛ також зауважив, що коли виникають нові питання щодо законності такого тримання під вартою, знову застосовується пункт 4 статті 5 Конвенції (див., у якості нещодавнього джерела, рішення у справі «Стоїчков проти Болгарії» (Stoichkov v. Bulgaria), заява № 9808/02, пп. 64 та 65, від 24 березня 2005 року, з подальшими посиланнями).

Тобто, доктрина інкорпорування не означає, що питання тримання під вартою після оголошення вироку не охоплюються гарантіями пункту 4 статті 5 Конвенції. Зі спливом часу можуть виникнути обставини, які потребують перегляду підстав тримання під вартою. У такому випадку знов підлягатиме застосуванню пункт 4 статті 5 Конвенції.

Що можна віднести до «нових питань щодо законності тримання під вартою», які можуть стати підставою для застосування пункту 4 статті 5 Конвенції?

Конкретно у справі «Руслан Яковенко проти України» ЄСПЛ дійшов висновку про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, оскільки тримання заявника під вартою не було пов’язане з відбуттям призначеного їм покарання у вигляді позбавлення волі (строк тримання під вартою перевищував тривалість призначеного покарання у вигляді позбавлення волі).

Вбачається, що до питань, які ставлять під сумнів законність тримання обвинуваченого під вартою після проголошення вироку, можна віднести відсутність чіткого регулювання строку застосування вказаного запобіжного заходу та законодавчо встановленої гарантії періодичного перегляду доцільності подальшого застосування обраного запобіжного заходу.

Прив’язка строку тримання обвинуваченого під вартою до набрання вироком законної сили не дає чіткого розуміння строку застосування запобіжного заходу.

У такому випадку про конкретно визначений строк тримання під вартою після проголошення вироку може йтися лише в разі закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 532 КПК України, у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Однак судовий розгляд в апеляційному порядку, а отже і набрання вироком законної сили, може затягнутися на досить тривалий час. Невизначене в часі, тривале, безальтернативне тримання обвинуваченого під вартою в такому разі може призвести до порушення гарантій, передбачених статтею 5 Конвенції.

Так, констатуючи порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, ЄСПЛ у п. 149 рішення у справі «Ярошовець та інші проти України» (CASE OF YAROSHOVETS AND OTHERS v. UKRAINE, №№ 74820/10, 71/11, 76/11, 83/11 та 332/11, п. 149, рішення від 3 грудня 2015 року) звернув увагу на те, що заявники, ймовірно, перебували у стані невизначеності щодо тривалості свого ув’язнення під час апеляційного провадження. Національне законодавство не передбачало максимально допустиму тривалість такого ув’язнення (див. для порівняння в якості протилежного випадку згадане рішення у справі «Грубіч проти Хорватії» (Grubić v. Croatia), п. 39). Воно також не вимагало від суду, який постановив вирок, періодично переглядати законність продовжуваного тримання під вартою під час апеляційного провадження. У цілому, згідно з чинним законодавством під час апеляційного провадження засуджений міг перебувати під вартою впродовж необмеженого та невизначеного періоду часу, незалежно від невідбутого строку покарання та його або її конкретної ситуації, як, наприклад, небезпеки, яку міг засуджений становити для оточення. Тривалість такого тримання під вартою могла бути значною, у цій справі вона становила одинадцять місяців.

Практика застосування тримання під вартою після проголошення вироку до набрання ним законної сили також не узгоджується з положеннями глави 18 КПК України.

Глава 18 КПК України регулює застосування запобіжних заходів, в тому числі тримання під вартою, як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження.

Судове провадження, виходячи зі змісту п. 24 ст. 3 КПК України, включає також провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку.

За таких обставин під час перегляду вироку в апеляційному порядку та при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягають застосуванню обмеження строку, передбачені ст. 197 КПК України.

Натомість продовження тримання під вартою до набрання вироком законної сили позбавляє можливості перегляду запобіжного заходу під час судового провадження в суді апеляційної інстанції.

Підсумовуючи викладене, можемо дійти висновку, що правильним є зазначення застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили в разі закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, у разі подання апеляційної скарги на судове рішення, якщо його не скасовано, але не довше шістдесяти днів з дня проголошення вироку судом першої інстанції.

Сплив встановленого строку застосування тримання під вартою в такому випадку є підставою для розгляду питання про доцільність його продовження.

З метою уникнення розбіжностей у правозастосуванні, а також задля забезпечення відповідності положень кримінального процесуального законодавства критерію  «передбачуваності  закону»  для  цілей пункту 1 статті 5 Конвенції, доцільно у ст. 377 КПК України передбачити строк дії запобіжного заходу після проголошення вироку судом першої інстанції.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВа також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Как будут отбирать членов ВККС: второе заседание Конкурсной комиссии, ПРЯМОЙ ЭФИР
Как будут отбирать членов ВККС: второе заседание Конкурсной комиссии, ПРЯМОЙ ЭФИР
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Володимир Аліменко
    Володимир Аліменко
    заступник голович Шостого апеляційного адміністративного суду
  • Микола Русинчук
    Микола Русинчук
    суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
загрузка...