Європейський суд роз'яснив, як виміряти достатність дій держави при захисті однієї особи від іншої

Ірина Кушнір,

менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду»

Обсяг та зміст позитивного зобов’я­зання в контексті домашнього насильства за Європейською конвенцією з прав людини (далі – Конвенція) стали предметом тлумачення Великої Палати Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) у справі Курт проти Австрії (Kurt v. Austria).

У 2011 році чоловік заявниці був засуджений за заподіяння їй тілес­них ушкоджень: щодо нього було видано ордер про заборону набли­ження до заявниці, яку він виконав. У 2012 році заявниця подала заяву про розлучення і повідомила поліцію про зґвалтування своїм чолові­ком, домашнє насильство (включно з ляпасами їхнім дітям) і небезпеч­ні погрози. Того ж дня проти нього було відкрито кримінальне прова­дження і видано новий ордер про заборону повертатися до їхнього будинку та наближатися до прилеглих до нього територій строком на чотирнадцять днів. Ключі були в нього вилучені. Через три дні він за­стрелив їхнього сина в школі та наклав на себе руки. Заявниця намага­лася притягнути винних у цьому осіб до відповідальності, стверджую­чи, що її чоловік повинен був перебувати в слідчому ізоляторі. Велика Палата Європейського суду не виявила порушень статті 2 Конвенції.

Рішення Великої Палати варте уваги з огляду на те, що воно роз’яснює обсяг і розкриває зміст позитивного зобов’язання за тестом Османа (вживати превентивних оперативних заходів для за­хисту особи, життя якої знаходиться в небезпеці внаслідок злочин­них дій іншої особи, Осман проти Сполученого Королівства (Osman v. the United Kingdom) як загалом, так і в конкретному контексті до­машнього насильства.

Щодо змісту : оцінка характеру й ступеня ризи­ку становить невід’ємну частину зобов’язання вживати превентивних оперативних заходів.

Виникає питання, яким чином ця оцінка має відбуватись або як правнику перевірити, чи та оцінка, яка мала місце, є відповідною та достатньою? Ось критерії, розтлумачені Європейським судом в цьому рішенні:

– автономний і проактивний підхід, який вимагає від органів вла­ди не покладатися винятково на сприйняття ризику жертвою, а зби­рати всю інформацію та надавати власну оцінку;

– усебічність, якій може сприяти використання стандартизо­ваних, визнаних на міжнародному рівні, контрольних переліків із зазначенням конкретних факторів ризику, які були розроблені на основі надійних кримінологічних досліджень і передової практики; відповідні органи влади повинні час від часу проходити навчання та підвищувати свою компетентність, особливо щодо таких інструмен­тів; будь-яка оцінка ризику має бути спрямована на систематичне виявлення та врахування усіх потенційних жертв – прямих або опо­середкованих – враховуючи можливість того, що результатом може бути різний рівень ризику для кожної з них;

– базове документування проведення оцінки ризиків з урахуван­ням невідкладного характеру втручань і необхідності обміну відпо­відною інформацією між усіма залученими органами влади;

– надання жертвам інформації про результати оцінки ризику та наявні правові й оперативні заходи захисту; та

– взяття до уваги особливого контексту випадків домашнього на­сильства, їх особливостей і того, чим вони відрізняються від ситуа­цій, що лежать в основі епізодів, подібних до тесту Османа. Зокрема, «безпосередність» ризику має оцінюватися насамперед з урахуван­ням загальної лінії ескалації насильства в таких випадках і все­бічних досліджень у цій сфері. Ризик подальшої ескалації необхідно оцінювати навіть після видачі ордера про заборону наближення та охоронного судового ордера. Проте на органи влади не повинен по­кладатися непосильний або непропорційний тягар.

Щодо обсягу : це зо­бов’язання стосується засобів, а не результату. Тож за обставин, коли компетентні органи відреагували на виявлену реальну і безпосеред­ню загрозу, вживши відповідних заходів у межах своїх повноважень, той факт, що такі заходи все ж можуть не дати бажаного результату, сам по собі не може виправдати встановлення факту порушення дер­жавою зобов’язання вживати превентивних оперативних заходів за статтею 2 Конвенції. Заходи повинні:

–бути достатніми та співмірними з рівнем оціненого ризику. Ця вимога стосується як процесу ухвалення рі­шень, так і нормативно-правової бази, яка повинна забезпечувати відповідним органам влади достатні заходи на вибір, разом із про­грамами роботи з порушниками та навіть позбавленням їх свобо­ди, якщо цього вимагають обставини;

– координація між різними органами влади, разом із планами управління ризиками, скоординовані служби підтримки постражда­лих і оперативний обмін інформацією. Якщо залучено дітей або ви­значено, що існує ризик для дітей, слід якомога швидше повідомити органи захисту дітей, а також школи та/чи інші дитячі установи; та

– ретельне урівноваження конкуруючих прав, для яких існує за­гроза, та інших відповідних обмежень як на рівні загальної політи­ки, так і на індивідуальному рівні. Будь-які вжиті заходи, якщо вони впливають на ймовірного порушника, повинні відповідати іншим зобов’язанням держав за Конвенцією, разом із необхідністю забез­печення того, щоб поліція виконувала свої повноваження з повним дотриманням належної правової процедури та інших гарантій, зо­крема гарантій за статтями 5 і 8 Конвенції. Характер і серйозність оціненого ризику завжди будуть важливим фактором визначення пропорційності будь-яких заходів, яких мають вживати як у контексті статті 8 Конвенції, так і в контексті статті 2 Протоколу № 4 до Конвен­ції.

Стосовно обставин цієї справи, то Європейський суд не знайшов жодних проблем із оцінкою сім’ї, яка не виявила жодного реального та безпосе­реднього смертельного ризику для дітей, а лише певний рівень несмертельного ризику в контексті домашнього насильства, що спря­моване насамперед проти їхньої матері. Призначені заходи були ви­знані достатніми для стримування цієї загрози, і не виникало жодних зобов’язань щодо вжиття подальших заходів як у приватних, так і в громадських місцях, таких як видача наказу про заборону наближа­тися до їхньої школи.

За великим рахунком це рішення узагальнило та систематизувало вимоги положень Конвенції щодо позитивних зобов'язань, які має держава, коли є небезпека для особи від третіх осіб, особливо від членів сім'ї.

У цьому рішенні Європейський суд підтвердив, що держава не всесильна і не може передбачити будь-яку поведінку людини, відповідно і несе відповідальність тільки за те, що могла, але не зробила. Вимоги щодо змісту та обсягу взаємопов’язані, провал змістовного, тобто неадекватна оцінка ризиків, з високим ступенем вірогідності призведе до провалу «обсягу» заходів. 

Звертає особливу увагу вамога базового документування проведення оцінки ризиків з урахуван­ням невідкладного характеру втручань і необхідності обміну відпо­відною інформацією між усіма залученими органами влади. Це означає, що процес оцінки стає не суто інтелектуальною діяльністю працівника, яка починається і закінчується в голові, результат якої втілюється в рішенні по суті самої ситуації. Те, як відбулась сама оцінка, має бути відображено в документі, тобто письмово. Це варто б було унормувати...

Нагадую, що критерії Європейський суд пише не тільки сам для себе, ці критерії варто було б застосовувати національним судам при вирішенні відповідних скарг. 

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.