Повноваження Верховного Суду України у системі судів загальної юрисдикції: проблемний огляд

        Щодо короткої історії та змісту питання.

        Суд є засобом утвердження, реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів людини, громадянина, суб’єктів господарювання та держави. Судочинство має здійснюватись на демократичних засадах за принципами рівності, справедливості та відповідальності сторін конфлікту.

На забезпечення соціального, правового та демократичного принципу побудови нашої Держави, в Україні створена і діє система судів загальної юрисдикції, засобами якої, здійснюється правосуддя.

Статтею 125 Конституції України сформовано чотирьох-ланкову систему судової влади, яка складається із місцевих та апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України – найвищого судового органу.

Інстанційне утворення судової влади зокрема обумовлено засадами судочинства. Так, відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про статус суддів та судоустрій» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (надалі за текстом «Закон»), судами касаційної інстанції є вищі спеціалізовані суди, які переглядають судові рішення у касаційному порядку. 

З огляду на те, що ст. 19 Конституції України визначає, принцип функціонування органів влади виключно в межах та у спосіб визначений нормативно-правовими актами, обґрунтовано виникло питання про порядок відправлення судочинства Верховним Судом України під час перегляду судових рішень. Зміст питання полягає в тому, що Конституцією України прямо не передбачено засади перегляду Верховним Судом України рішень судів попередніх інстанцій.

Щодо суті тлумачення

В утвердження принципу правової визначеності, складовим елементом якого є принцип остаточності рішення суду (res judicata), народними депутатами України, було здійснено конституційне подання, за наслідками розгляду якого, Конституційний Суд України ухвалив рішення № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року (надалі за текстом «Рішення»).

В наслідок системного аналізу норм чинного законодавства України, міжнародного правозастосування та принципів права, Конституційний Суд України визначив, що:

        (1) Конституцією України визначено Верховний Суд України найвищим органом судової влади.

        (2) Конституцією України передбачено виключно одноразове касаційне оскарження та касаційний перегляд судових рішень;

        (3) Вищі спеціалізовані суди є єдиними інстанціями, які забезпечують можливість для касаційного оскарження рішень суду та здійснюють перегляд судових рішень у касаційному порядку;

        (4) Верховний Суд України не здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку, не має повноважень суду касаційної інстанції;

        (5) Конституцією України не обмежено засади здійснення судочинства виключно в порядку апеляційного та касаційного провадження.

  З огляду на вищевикладене, Конституційний Суд України, підтвердив легітимність Верховного Суду України та визначив, що повноваження Верховного Суду України щодо перегляду рішень як такі, не є касаційною компетенцією. Тобто, перегляд Верховним Судом України рішень не складає предмет касаційного розгляду.

Рішенням Конституційного Суду України, фактично підтверджено законність функціонування та здійснення судочинства Верховним Судом України.

На нашу думку, із Рішенням Конституцій Суду України погодитись складно, що побічно підтверджується декількома окремими думками суддів Конституційного Суду України, у зв’язку із нижченаведеним.

Як попередньо зазначалось, органи судової влади можуть утворюватись та діяти виключно на підставі, в межах, в порядку та у спосіб, що визначений Конституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Одна із дефініцій поняття «оскарження рішення суду» полягає у зверненні до вищестоящого органу судової влади з метою оцінки законності та обґрунтованості відповідного рішення.

Поважаючи понятійний зміст основних засад судочинства (ст. 129 Основного Закону України), що полягає у їх невичерпності, підкреслимо, що оскарження рішень суду здійснюється буквально (ad litteram) шляхом забезпечення касаційного та апеляційного оскарження. Окрема засада щодо «оскарження рішення суду», як спеціальний елемент, у системі «основних засад судочинства», передбачає вектори її забезпечення через апеляцію та/або касацію. Тобто, касаційний та/або апеляційний порядок складають два достатні шляхи оскарження, які прямо визначені Конституцією. 

Далі, відповідно до ч. 4 ст. 129 Конституції України: «законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій». У даному аспекті необхідно вказати, що закони України не визначають інших засад судочинства відмінних від конституційних, але деталізують їх шляхом визначення засад правосуддя у відповідних галузевих нормативних актах. При цьому, залишимо питання про причинний зв'язок коментованої норми щодо «окремих судових юрисдикцій» (допустимо розглянути в контексті юрисдикції відмінної від загальної та конституційної) та «засад судочинства».

Враховуючи вищезазначене, оскарження судових рішень на засадах відмінних від апеляційного та/або касаційного оскарження Конституцією України не передбачено. Відповідно, на нашу думку, Основним Законом України не передбачено достатньо правових підстав для надання Верховному Суду України повноважень щодо перегляду судових рішень, так як функція перегляду судових рішень реалізується через апеляцію та/або касацію.

Тим не менш, констатуємо, що судова реформа передбачила функціонування чотирьох-ланкової системи судів загальної юрисдикції, у якій Верховний Суд України наділений повноваженнями щодо перегляду судових рішень. Верховний Суд України, за цивільним, кримінальним, адміністративним та господарським процесами, в порядку ст. 38 Закону:

       - переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; 

       - переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. 

На нашу думку, вищеозначені повноваження Верховного Суду України порушують принцип «законних очікувань», оскільки такі повноваження є фактичне визнання законодавцем та державою вуілому – порушення судовою системою принципів законності та правової визначеності. Повноваження Верховного Суду України обумовлюють фктичну відсутність остаточності у судових рішеннях та фактичне неоднакове застосування норм матеріального права судовими інстанціями, що повноважні ухвалювати остаточні судові рішення. 

Зауважимо, що вищі суди, за відповідними галузями судочинства, забезпечують касаційне оскарження рішень судів попередніх інстанцій на підставах та на умовах визначених спеціальним процесуальним законодавством.

З огляду на вищезазначене, підсумуємо, що правова природа функції Верховного Суду України з перегляду судових рішень є унікальною. Чинним законодавством не визначено найменування провадження в межах якого найвищий орган судової влади здійснює перегляд судових рішень.