Обшук як інструмент корупції: чи працює на практиці судовий захист права власності на майно

Гаряча суперечка розгорнулася під час круглого столу на тему «Обшук як інструмент корупції та незаконного тиску на бізнес», який відбувся 28 березня 2019 року. На засіданні зазначалося, що однією з причин недовіри громадян та бізнесу до держави є зловживання правоохоронних органів втручанням в основні права. Найбільш чутливим для бізнесу є втручання в право приватної власності.

Представники адвокатської спільноти вважають, що правоохоронні органи придумали, як розширити свої повноваження стосовно майна, яке вилучається під час обшуків. Найбільшою проблемою для бізнесу, яка спричиняється обшуками, часто є безпідставне вилучення та утримування майна органом слідства протягом невизначеного часу без вмотивованого судового рішення. Одним із чинників зловживань називали обмеженість інструментів правового захисту особи, щодо якої був проведений обшук, оскільки ухвали слідчих суддів про проведення обшуку не підлягають оскарженню. Але проблема не лише у відсутності права на апеляційне оскарження, а й взагалі у відсутності ефективного судового контролю за обмеженням права власності особи внаслідок проведення у неї обшуку.

Адвокати зазначали, що хоча норми Кримінального процесуального кодексу передбачають процедуру оскарження бездіяльності слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна (ст. 303 КПК), проте щодо майна, яке було вилучено під час обшуку, така процедура практично не працює. Не маючи ефективних засобів правового захисту від необґрунтованого втручання у право власності, особи, у яких під час обшуку вилучили майно, практично стають заручниками волі слідчого чи прокурора. Особливо, якщо вилучається майно, без якого підприємницька діяльність блокується чи значною мірою обмежується (спеціальна техніка, оборотні товари, правоустановчі, дозвільні та інші документи). Така концентрація влади слідчого та прокурора відносно власності особи провокує вирішувати питання про повернення вилученого майна шляхом надання неправомірної вигоди. Як показовий приклад цієї проблеми згадували справу «діамантових прокурорів», у якій, згідно обвинувачення, працівники органів прокуратури отримали від представника бізнесу неправомірну вигоду за повернення вилученого майна (спеціальної техніки).

Аргументи адвокатів на користь неправомірності дій правоохоронців

Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення (ч. 1 та 2 ст. 16 КПК).

Таким чином, на думку адвокатів, закон чітко встановлює тимчасовість вилучення майна під час кримінального провадження. А слідчі та прокурори практикують утримування вилученого під час обшуку майна протягом невизначеного строку і без вмотивованого рішення суду. Такі повноваження стосовно власності походять з вільного тлумачення ч. 7 ст. 236 КПК. Ця норма визначає права слідчого та прокурора під час обшуку.

Адвокат Микола Ореховський запевняє, що правоохоронці просто вигадали не передбачений процесуальним законом порядок обмеження права власності на майно, вилучене під час обшуку, і пояснює свою точку зору: «Для кращого розуміння розділимо ч. 7 ст. 236 КПК на три речення, з яких вона складається:

1. При обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження.
2. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження.
3. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

У першому реченні вказана норма чітко визначає, що слідчий і прокурор мають право під час обшуку саме тимчасово вилучати речі. Проте формулювання третього речення, на думку слідчих, прокурорів та деяких слідчих суддів, дозволяє їм робити висновок, що окрім тимчасового вилучення майна, під час досудового розслідування ще буває «просто» вилучення майна під час обшуку або ж вилучення на повсякчас. З цього нібито витікає, що строк обмеження права власності є невизначеним».

Процедура обмеження права власності під час досудового розслідування

Ч. 1 ст. 16 КПК визначає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення. У ч. 2 ст. 16 уточнюється, що без судового рішення можливе обмеження права власності тільки шляхом застосування процедури «тимчасового вилучення майна», яка визначена ст. 167–169 КПК України.

Обмеження права власності на майно, яке було тимчасово вилучене у кримінальному провадженні, не може тривати довше, ніж зазначено у ч. 5 ст. 171 або ч. 6 ст. 173 КПК.

Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна має бути подане слідчому судді не пізніше наступного робочого дня після його вилучення, інакше майно має бути негайно повернуте особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснених на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна має бути подане слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше воно має бути негайно повернуте особі, в якої його було вилучено.

Якщо слідчий чи прокурор звернулися до суду з клопотанням про арешт майна, але слідчий суддя протягом 72 годин не постановив ухвалу про його арешт, слідчий зобов'язаний негайно повернути майно. А якщо слідчий чи прокурор у передбачених законом випадках не повертають майно, їх бездіяльність може бути оскаржена слідчому судді у порядку, визначеному п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК.

Втім, адвокати скаржаться, що на практиці зазначена процедура судового захисту права власності на майно, вилучене під час обшуку, майже не працює, оскільки слідчі судді не вважають його тимчасово вилученим. Часто вони посилаються на припущення, що вилучені речі, які були зазначені в ухвалі слідчого судді про обшук, можуть зберігатися в органу досудового розслідування і не потребують окремого судового рішення про арешт. А в ухвалах, звісно, зазначається максимально широкий перелік речей.

«Ті, хто підтримує обмеження права власності без ухвали про арешт майна, вважають ухвалу слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку вмотивованим рішенням суду, яке призначене обмежувати право власності. Проте лише у межах процедури арешту майна (ст. 170 КПК) право власності може бути обмежене вмотивованим рішенням суду, і при цьому для власника чи іншого володільця майна залишається доступним механізм судового захисту. Адже процесуальний закон передбачає можливість звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна і доводити, що його накладено необґрунтовано, або в обмеженні права власності вже відпала потреба», — вважає М. Ореховський.

«Натомість особа, майно якої було вилучене під час обшуку, але в подальшому не арештовувалося, зі спливом певного часу скористатися процедурою перегляду в суді необхідності обмеження права власності не зможе. В такому випадку власник майна стає заручником волі слідчого та прокурора. І така воля може мати ціну, яка залежить від цінності вилученого майна», — резюмує адвокат.

Позиція правоохоронних органів

Від правоохоронних органів на засіданні круглого столу були присутні представники Генеральної прокуратури України (ГПУ), Державного бюро розслідувань (ДБР), Державної фіскальної служби (ДФС), Служби безпеки України (СБУ) та Національної поліції.

Колеги були одностайні у тому, що ніякої проблеми не бачать. Мовляв, норми КПК прописані чітко, і вони діють згідно цих норм.

В. о. начальника першого управління організації досудових розслідувань (управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) ДБР Олег Корецький висловив свою думку: «Тут є важливим питання процесуального керівництва. Тому що якщо старий КПК був недосконалим, то новий Кодекс 2012 року вже передбачає поняття і прокурорського, і судового контролю саме над майном. Це раніше майно вилучали, і воно роками лежало як речові докази, а зараз чітко все прописано, я не бачу проблеми. Дійсно є доба для процесуального керівника, який безпосередньо повинен моніторити цю ситуацію, бачити, якщо слідчий не подає клопотання. Тоді він сам його подає або ж дає вказівку слідчому подати. Або 48 годин під час обшуку. Я взагалі не бачу потреби внесення якихось змін у законодавство, запобіжники законодавчі прописані чітко. Є КПК, це наша Біблія у цій ситуації. Ми законно проводимо обшуки, законно вилучаємо майно і дотримуємось процедури в подальшому його арешту. І слідчим ми постійно про це наголошуємо».

О. Корецький додав, що у Державному бюро розслідувань є управління внутрішнього контролю і є друге управління ДБР (і другий відділ при кожному територіальному управлінні), які займаються питаннями вчинення кримінальних правопорушень правоохоронцями і суддями. Будь-хто може звернутися із заявою про незаконні дії слідчого чи прокурора або про незаконне рішення суду. Втім, жодної заяви про незаконність вилучення майна до Бюро не надходило. Це нібито свідчить про те, що ДБР працює законно.

Правоохоронець поцікавився у адвокатів правозастосовною практикою: чи є конкретні ухвали суду, де б вказувалося, що слідчий або прокурор порушили норми КПК, не звернувшись до суду з клопотанням про арешт майна? На це адвокати відповіли, що перевантаженість слідчих суддів справами спонукає їх бути союзниками прокурорів та слідчих, які не бажають зайвий раз звертатися до суду з клопотанням про арешт майна, вилученого під час обшуку.

Шляхи вирішення проблеми

Нардеп Ігор Луценко, який є головою підкомітету з питань взаємодії з громадянським суспільством Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції, підсумовуючи захід, заявив, що коли мова йде про таке важливе питання, як захист права власності, краще «дмухати на холодне». Тому він більш схильний підтримати сторону адвокатської спільноти і пообіцяв, що розробить і запропонує на розгляд Верховної Ради відповідний законопроект, в якому запропонує прибрати з ч. 7 ст. 236 КПК те саме третє речення, яке нібито дає право правоохоронцям на свій розсуд трактувати норму Кодексу щодо вилучення майна.

«Тут важливим є питання проходження комітету. Якщо ми зараз напишемо таку назву і пояснювальну, яка буде звучати дійсно антикорупційно, і якщо цей законопроект надійде до антикорупційного комітету, думаю, комітет підтримає, і тоді вже буде боротьба за те, щоб внести документ у залу. А якщо просто так вилучати речення із КПК, то цей законопроект потрапить до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, і як колеги правоохоронців вони навіть з точки зору своєї психології будуть це все блокувати і вважати, що це зайве. І так це буде поховано. Лише якщо випишемо під антикорупційну норму, буде якийсь шанс», — пояснив свої наміри І. Луценко.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» писала про статистику щодо обшуків.

Також ми згадували проблеми у діяльності слідчого судді.