Окремі думки суддів КСУ щодо скасування адвокатської монополії

1 листопада Велика Палата Конституційного Суду України розглянула справу за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту №1013 про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Своїм висновком КСУ визнав законопроект №1013 таким, що повністю відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Наразі опубліковано дві окремі думки стосовно означеного висновку, зокрема, судді Миколи Мельника та судді-доповідача по справі Віктора Городовенка.

Окрема думка Віктора Городовенка

Суддя Віктор Городовенко зазначив, що висновку бракує мотивації щодо відповідності законопроекту, зокрема, таким вимогам ч.1 ст. 157 Конституції України, за якими Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Однак, як вбачається з матеріалів справи, саме у цьому аспекті законопроект зазнав найбільшої критики як учасників конституційного провадження, так і науковців, які надіслали до Конституційного Суду України свої висновки.

На їхню думку, скасування законопроектом так званої адвокатської монополії на представництво іншої особи в суді призведе до звуження обсягу та змісту конституційних прав на судовий захист, на професійну правничу допомогу внаслідок зниження якості та кваліфікації надання такої допомоги.

Зокрема, у науковому висновку члена Науково-консультативної ради Конституційного Суду України Дроздова Олександра Михайловича наголошено, що скасування положення статті 131-2  Конституції України щодо здійснення виключно адвокатом представництва іншої особи в суді «призведе до істотного звуження змісту права людини на судовий захист (обмеження конституційного права) та, як наслідок, порушення сутності змісту основного права кожного на судовий захист та справедливий суд».

Зазначене, за словами судді, свідчить, що запропоновані законопроектом зміни до Конституції України були сприйняті юридичними колами спірно і потребували системного аналізу Конституційним Судом України.

Також Віктор Городовенко зазначає, що Конституційний Суд України повинен був мотивувати свої позиції у Висновку стосовно вимог ч.1 ст.157  Конституції  України, запропонованих законопроектом змін до Конституції України, з огляду на важливу роль адвокатури у реалізації принципу верховенства права, конституційних прав кожного на судовий захист, професійну правничу допомогу, та значимість представництва адвокатом іншої особи у суді як ефективного інструменту захисту вказаних цінностей.

Також суддя звертає увагу, що запропонованою законопроектом редакцією ст. 131-2 Основного Закону України визначено захист виключно адвокатом особи від кримінального обвинувачення, що узгоджується зі статтею 59 Конституції України стосовно права кожного на професійну правничу допомогу. Таке право повинно гарантуватися у кримінальному провадженні з урахуванням складності та наслідків цього провадження для прав і свобод людини і громадянина та необхідності забезпечення реалізації права особи на захист від кримінального обвинувачення шляхом надання їй вчасної та висококваліфікованої правничої допомоги адвокатом. Захист виключно адвокатом особи від кримінального обвинувачення кореспондує такій основній засаді судочинства, як забезпечення обвинуваченому права на захист (пункт 5 частини другої статті 129 Конституції України).

Віктор Городовенко у своїй окремій думці зазначає, що подальше визначення на рівні закону забезпечення кожній особі захисту в суді та професійної правничої допомоги, різновидом якої є і представництво адвокатом іншої особи в суді, не повинне призводити до зниження значимості адвокатури у захисті прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб і у забезпеченні права на справедливий суд. Законодавець має передбачити такі механізми нормативного регулювання, які зможуть забезпечити кожній особі професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі у формі здійснення ним представництва в суді, у разі якщо без ії надання захист і відновлення прав і свобод такої особи зводиться нанівець, або можливі тяжкі наслідки для захисту таких прав і свобод, особливо тоді, коли особа потребує професійної правничої допомоги адвоката у зв'язку з притягненням її до юридичної відповідальності, яка за характером санкцій співмірна із  кримінальною відповідальністю. Це також означає, що у таких випадках особа має отримати доступ до професійної правничої допомоги, який забезпечується державою, зокрема через організацію для такої особи безоплатної правничої допомоги, яка здійснюється адвокатом.

Пропонована законопроектом редакція статті 131-2 Конституції України, за словами судді, дійсно може сприяти динамічному та збалансованому регулюванню законодавцем питань представництва адвокатом інтересів іншої особи у суді з урахуванням потреб кожної такої особи у професійній правничій допомозі залежно від виду судового провадження, специфіки та складності категорій судових справ, інстанції суду, яка їх розглядає.

Таким чином, пропонована пунктом 1 розділу І законопроекту редакція статті 131-2 Конституції України не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Як зазначено в окремій думці, мотивуючи таку позицію, Конституційному Суду України у Висновку варто було приділити увагу значимості здійснення представництва особи в суді саме адвокатом для реалізації конституційних прав кожного на судовий захист, на професійну правничу допомогу та сформулювати  юридичну позицію щодо обмеженості дискреції законодавця урегулюванні зазначеного питання з урахуванням принципів верховенства права, справедливості, пропорційності, правової визначеності з метою запобігання у майбутньому звуженню згаданих конституційних прав через зниження у нормативному регулюванні  стандартів надання професійної правничої допомоги та рівня забезпечення державою надання особі такої  допомоги адвокатом на безоплатній основі.

Окрема думка Миколи Мельника

Суддя КСУ Микола Мельник у своїй окремій думці зазначив, що, беручи до уваги зміни, пропоновані законопроектом, Суд мав би докладніше обґрунтувати Висновок, викласти у ньому свої  юридичні позиції, надати сутнісну оцінку таких конституційних змін, а також зробити певні застереження, спрямовані на посилення правової охорони Конституції України.

Суд мав би обґрунтувати фактичну зміну своїх попередніх юридичних позицій, які були ним викладені раніше у висновках від 20 січня 2016 року №1-в/2016 та від ЗО січня 2016 року №2-в/2016. Вказаними висновками Суд позитивно оцінив законопроект про  внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), яким у 2016 році Конституцію України було доповнено положенням про те, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи у суді. Позитивно оцінюючи це конституційне нововведення, Суд виходив з того, що «адвокат має необхідний професійний рівень та можливість забезпечити реалізацію права особи на захист від кримінального обвинувачення та  представництво їі інтересів у суді».

На думку судді, була потреба у наданні Судом більш предметних аргументів стосовно того, чому він вважає, що скасування «адвокатської  монополії» не обмежує права і свободи людини (ст. 157 Конституції), якщо він не бачив таких обмежень з ії («монополії») запровадженням.

Крім того, на переконання Миколи Мельника, для належного забезпечення юридичної визначеності на подальших етапах правозастосування, Суду у Висновку варто було висловити своє розуміння поняття «професійна правнича допомога», виходячи  із  змісту положень ч. 4 ст. 29, ст.ст. 59, 131-2 Конституції України. Натомість Суд всього лише констатував очевидне, що поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді».

Також Суд відзначив, що «надання професійної правничої допомоги здійснюють адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб'єктом». Цей не зовсім чіткий висновок Суду може бути зрозумілий як такий, що надання професійної правничої допомоги залишається "прерогативою" виключно адвокатів. У той же час у Висновку немає роз'яснення, які ще види адвокатських послуг, крім захисту особи від кримінального обвинувачення, охоплюються цим поняттям (чи вони  позначаються так виключно через надання їх обумовленим суб'єктом — адвокатом без урахування змісту таких послуг).

Фактично за такою юридичною позицією зміст поняття «професійна правнича  допомога» залишається без змін після скасування адвокатської монополії. При цьому не враховується, що це поняття було включено до конституційного тексту у взаємозв'язку з наданням лише адвокатам права представляти особу в суді. Натомість повернення цього права іншим суб'єктам суттєво змінює специфіку правничої діяльності.

З огляду на це вважаю, що Суд мав би відзначити, що статтями 55, 59 Конституції України державу не обмежено у визначенні правових засобів і способів забезпечення прав кожного на судовий захист, на професійну правничу допомогу.

Отже, на думку судді, норму ч. 1 ст. 131-2 Конституції України, згідно з якою для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, не можна тлумачити обмежувально, зводячи її зміст до того, що крім адвокатів ніхто інший в Україні не може надавати професійної правничої допомоги.

Окремо Микола Мельник наголошує, що неодноразово зазначав, що у правовому та суспільно-політичному сенсі кожна зміна конституції - це свого роду надзвичайна подія (крайній правовий захід), яка може мати місце за наявності відповідних об'єктивних передумов

Той факт, що упродовж невеликого проміжку часу питання представництва іншої особи у суді спочатку було врегульоване на конституційному рівні, а тепер пропонується вирішувати його на рівні "звичайного" закону, дозволяє однозначно констатувати, що одному з цих рішень явно бракує обґрунтованості, продуманості та виваженості. Вочевидь, одне з цих діаметрально протилежних за своїм змістом рішень є неправильним (помилковим).

Викладене давало Суду підстави аргументовано висловити у Висновку свою позицію стосовно неприпустимості безпідставної (довільної) зміни Конституції України лише на підставі наявності відповідної політичної волі та парламентської більшості для реалізації таких повноважень. Це доцільно було б зробити з метою забезпечення Судом правової охорони та захисту Конституції України, а саме для того, щоб не допустити у майбутньому повторення схожих ситуацій.

На думку судді, слід ще раз наголосити, що у нинішній ситуації попередній конституційний контроль ускладнюється одночасним поданням семи законопроектів щодо внесення змін до Конституції України. Тому вирішуючи питання щодо ухвалення конституційних змін, потрібно виходити з того, що Конституція України є цілісним актом, її положення мають перебувати у системному взаємозв'язку і кожна зміна повинна бути органічно імплементована у текст Основного Закону України та узгоджуватися з усіма іншими конституційними нормами.

Микола Мельник зазначає, що при одночасному внесенні великої кількості змін до Конституції України (тим більше, різними законопроектами) виникають складнощі, що зумовлюються, окрім іншого, різним часом запровадження  таких змін та можливістю взагалі неприйняття окремих з них. Зазначене спричиняє ризики безсистемної зміни Конституції України (розбалансування її положень), на що Суду також варто було у Висновку звернути увагу Верховної Ради України.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» писала, що закон про судову реформу передали на підпис Зеленському.

Також ми розповідали про міжнародний досвід та українські реалії запровадження інституту медіації.