Непослідовність національних судів може створити перешкоди у реалізації права на судовий захист: ВП ВС

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень.

У постанові від 2 жовтня 2019 року у справі №591/3999/17-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ».

Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є:

• наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства;
• спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Натомість, публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення. Це передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.

У рішенні від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України. У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства.

Так, у справі №591/3999/17-ц позивач вказав, що він був вкладником у ПАТ «Дельта Банк», та просив:

1) зобов'язати уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо нього, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту);

2) включити його до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Велика Палата Верховного Суду вирішила, що з огляду на висновок щодо юрисдикційності цього спору закриття провадження у цивільному судочинстві за аналогічними вимогами позивача поставить під загрозу сутність гарантованих прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Велика Палата Верховного Суду визначила, що спір правомірно вирішено у порядку цивільного судочинства, оскільки існують істотні перешкоди, що унеможливлюють його розгляд в адміністративному судочинстві.

Однак непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист.

Раніше «Судово-юридична газета» розповідала, хто може відступити від висновку щодо застосування норми права, зробленого об’єднаною палатою: висновок ВП ВС.

Крім того, ВП ВС пояснила, що таке судове рішення високої якості.