Хто може відступити від висновку щодо застосування норми права, зробленого об’єднаною палатою: висновок ВП ВС

16 жовтня 2019 року Касаційний кримінальний суд у справі №629/847/15-к звернувся до Великої Палати Верховного Суду з двома питаннями щодо виключної правової проблеми, а саме:

1. Як має діяти колегія суддів, палата в разі, якщо вона вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати Касаційного кримінального суду?
2. Чи може прокурор, включений до групи прокурорів у відповідному провадженні, подавати апеляційну/касаційну скаргу в тому випадку, якщо він не брав участі в судовому засіданні?

Більш детально «Судово-юридична газета» писала тут.

Нагадаємо, що з матеріалів справи №629/847/15-к  відомо, що під час розгляду кримінального провадження щодо особи_5 у судах першої та апеляційної інстанцій брали участь прокурори К., Д. і Б. Однак зі скаргою до суду касаційної інстанції звернувся прокурор відділу прокуратури Харківської області М., який є старшим групи прокурорів у зазначеному провадженні, але не брав участі у розгляді справи ані в суді першої, ані апеляційної інстанцій, та за посадою не є прокурором вищого рівня.

Висновок ВП ВС

Так, 27 листопада ВП ВС розглянула справу № 629/847/15-к і вирішила правову проблему щодо порядку відступу від висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що механізм відступів від попередніх висновків, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів, палати або ж об`єднаної палати має бути однаковим незалежно від того, в якій юрисдикції ухвалено те чи інше рішення. Такий підхід базується на необхідності побудови однакової системи передачі справ колегіями, палатами тощо з метою формування єдиного і зрозумілого цілісного механізму відступу від попередньо зроблених висновків.

Так, ВП ВС зазначає, що, виходячи із порівняльно-правового аналізу всіх процесуальних кодексів, норми яких є правовою підставою для передачі проваджень з метою відступу від попередніх висновків про застосування норм права у подібних відносинах, вбачається, що існують певні розбіжності у формулюванні цих норм.

Так, на відміну від наведених вище положень частини другої статті 434-1 КПК України, частинами другими статей 302 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), 403 Цивільного процесуального кодексу України, 346 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. У цих процесуальних кодексах законодавець не вжив словосполучення «інша об`єднана палата», як це зроблено в частині другій статті 434-1 КПК України.

Разом з тим зміни до КПК України в частині правового регулювання процедури відступу від висновку про застосування норми права (статті 434-1 та 434-2 КПК України) були внесені тим же законом, яким ГПК України, ЦПК України та КАС України були викладені у нових редакціях, — Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Таким чином у зв`язку із використанням у частині другій статті 434-1 КПК України словосполучення «іншої об`єднаної палати» замість «об`єднаної палати», як це має місце у ГПК України, ЦПК України та КАС України, виникла прогалина щодо вирішення питання про передачу справи колегією суддів або палатою на повторний розгляд об`єднаної палати з метою відступу від її попереднього висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, якщо його раніше ухвалено тією ж об`єднаною палатою.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що усунення цієї прогалини можливе шляхом застосування аналогії норм кримінального процесуального закону, які регламентують порядок передачі кримінального провадження у разі необхідності відступу від висновку палати (тієї ж самої, яка раніше сформулювала правовий висновок), а також Великої Палати Верховного Суду, тобто за аналогією до частин першої та четвертої статті 434-1 КПК України.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо колегія суддів, палата вважають за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати відповідного касаційного суду, то справа може бути передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, яка за наявності для цього відповідних правових підстав може відступити від висновків, прийнятих цією ж об`єднаною палатою раніше.

Щодо обсягу повноважень прокурорів під час оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку

ВП ВС підкреслює, що відповідно до частин першої та другої статті 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Прокурор здійснює свої повноваження у кримінальному провадженні з початку до його завершення. Те саме стосується й прокурорів, які включені до складу групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні. Тобто в конкретному кримінальному провадженні, за загальним правилом, характер діяльності прокурорів, які входять до складу групи, містить ознаку постійност.

Прокурори, які включені до складу групи прокурорів, і в такий спосіб знаходяться в єдиному організаційно-процесуальному утворенні, спрямовані на досягнення єдиної мети, виконують загальні завдання. Крім того, всі прокурори, які входять до складу групи прокурорів, мають однакові процесуальні права і обов`язки, а отже, однаковий процесуальний статус.

На підставі викладеного розуміння сутності групи прокурорів можна зробити висновок, що прокурор — член групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні володіє всім обсягом прав прокурора (оскільки він визначений керівником органу прокуратури для здійснення таких повноважень у цьому провадженні) незалежно від того, чи брав він участь у ньому на попередніх етапах.

Велика Палата Верховного Суду констатує, що всі прокурори, визначені у групі прокурорів для здійснення процесуального керівництва (за винятком старшого прокурора, на якого, крім іншого, покладається додаткове повноваження з керівництва діями інших прокурорів групи), є взаємозамінні та рівнозначні між собою в межах визначеного кримінального провадження. Протилежне розуміння нівелювало б саму мету створення такої групи прокурорів у кримінальному провадженні

Повноваження прокурора (в т.ч. того, який входить у групу прокурорів) в межах конкретного кримінального провадження не припиняються і жодною нормою кримінального процесуального закону України не звужуються. Це випливає з самого визначення державного обвинувачення, яке міститься у пункті 3 частини першої статті 3 КПК України і полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

На підставі викладеного вище Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що право, передбачене частиною шостою статті 393, частиною шостою статті 425, пунктами 15, 20 частини другої статті 36 КПК України, на подання апеляційної та касаційної скарг прокурором, який входить до складу групи прокурорів, визначеної в порядку статті 37 цього Кодексу, не обмежується його участю в судових засіданнях з розгляду конкретного кримінального провадження в судах попередніх інстанцій. Група прокурорів, визначена у конкретному кримінальному провадженні, відповідно до статті 37 КПК України, діє як єдиний суб`єкт зі сторони обвинувачення — прокурор. Процесуальні дії, що вчиняють прокурори, які входять до групи, мають характер взаємодоповнюваності та взаємозамінності й спрямовані на реалізацію прав і обов`язків прокурора, відповідно до норм КПК України.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, чи зміниться обсяг повноважень прокурорів при оскарженні рішень у касаційному й апеляційному порядку.

Також ми писали про те, чи впливає відсутність атестації робочого місця на отримання пільгової пенсії: що скаже Велика Палата ВС.