Державна реєстрація прав на нерухоме майно: позиція Верховного Суду

При встановленні юрисдикції спору за участю державного реєстратора слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин та, відповідно, предмет спору.

До такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу № 808/772/18  за позовом фізичної особи до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про скасування рішення та стягнення грошової компенсації завданої шкоди. У цій справі позивач просив скасувати рішення відповідача про відмову у державній реєстрації права власності.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Суд виходив з того, що відсутність державної реєстрації права власності попереднього власника не є перешкодою для здійснення такої реєстрації, оскільки спірні правовідносини стосуються саме реєстрації права власності, а не речових прав, похідних від права власності.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, а провадження у справі закрив, виходячи з того, що спір у даній справі є похідним від спору щодо майна (майнових прав).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не погодився з таким висновком суду апеляційної інстанції, скасував постанову про закриття провадження, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, з огляду на таке.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин, відповідно, предмет спору.

Відносини, пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі – Закон № 1952-IV). Вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав визначений статтею 24 Закону № 1952- IV.

Підставою для відмови у здійсненні реєстрації права власності у цій справі стало те, що документи, надані для державної реєстрації прав, не відповідали вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Верховний Суд врахував, що спірні правовідносини стосуються саме реєстрації права власності, а не речових прав, похідних від права власності, а також те, що існує вже вирішений спір у порядку цивільного судочинства про право на майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація у даній справі.

На цій підставі Верховний Суд зробив висновок, що при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором основним критерієм є предмет спору, а тому, якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду заяви на державну реєстрацію прав у контексті статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Нагадаємо, раніше КАС ВС визначив правові підстави зміни виду користування земельної ділянки в межах її цільового призначення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.