КАС ВС: Правосуддя не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання

Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання

 До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, переглянувши у касаційному порядку справу за позовом фізичної особи до Управління соціального захисту населення про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання постанови суду.

Суть спору полягає в тому, що фізична особа звернулась до суду з позовом про зобов’язання Управління соціального захисту населення здійснити розрахунок і виплату компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування його легкового автомобіля у розмірі, встановленому Порядком виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 (далі - Постанова № 228). Постановою суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Проте вказана постанова скасована рішенням суду апеляційної інстанції, яким вирішено задовольнити адміністративний позов. З такими висновками погодився й суд касаційної інстанції.

Разом з тим, Управлінням соціального захисту населення судове рішення виконано не у повному обсязі та виплачено компенсацію у меншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 228, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду із заявою у порядку ч. 9 ст. 267 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), в якій просив визнати протиправними дії, вчинені суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій в задоволенні заяви відмовлено. Суди керувались тим, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на хибному висновку щодо трактування пункту 2 Постанови № 228, а тому Управління соціального захисту населення при проведенні нарахування та виплати грошових компенсацій на транспортне обслуговування діяло в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства України.

Разом з тим, Верховний Суд не погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, скасував вказані рішення та ухвалив нову постанову, якою частково задовольнив заяву позивача, визнав протиправними дії Управління соціального захисту населення щодо виконання судового рішення та встановив судовий контроль за таким виконанням, призначивши строк подання суб’єктом владних повноважень звіту про виконання судового рішення.

Суд виходив з того, що у силу положень п. 2 Постанови № 228 спірна компенсація має нараховуватись позивачу щомісяця у розмірі 22 відсотків від місячного розміру прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, а виплата нарахованих за кожен місяць сум має здійснюватися місцевою державною адміністрацією двічі на рік - у березні за перше та у вересні за друге півріччя відповідного року.

На цій підставі Верховний Суд зазначив, що оскільки судовим рішенням зобов’язано Управління соціального захисту населення здійснити нарахування та виплату компенсації у встановленому Постановою № 228 порядку, відтак, виплата такої компенсації у меншому розмірі, ніж це визначено вказаним нормативним актом, свідчить про неналежне виконання відповідачем – суб’єктом владних повноважень судового рішення.

Верховним Судом також сформульовано правову позицію, відповідно до якої правовий інститут контролю за виконанням рішення суду підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

 Постанова Верховного Суду від 28 березня 2020 року у справі № 611/26/17 (адміністративне провадження № К/9901/43531/18).

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.