Коли відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є неправомірною: позиція ВС

Непогодження органом місцевого самоврядування надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення у власність не є підставою для відмови у наданні такого дозволу у силу приписів статті 118 Земельного кодексу України (ЗК України).

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичних осіб до Головного управління Держгеокадастру (ГУ Держгеокадастр) про визнання протиправними дій та скасування відмови у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою.

Суть цієї справи полягає у тому, що фізичні особи звернулись із клопотаннями до ГУ Держгеокадастру про надання їм дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га (кожному) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території сільської ради (за межами населених пунктів). Однак, ГУ Держгеокадастру відмовило у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з тих підстав, що відповідна сільська рада, на території якої знаходились земельні ділянки, заперечує проти виділення таких ділянок, оскільки в черзі перебувають мешканці села, які також бажають отримати ділянки. Не погоджуючись з такими підставами відмови, фізичні особи звернулись із адміністративним позовом до суду. В обґрунтування позовних вимог зазначили, що вказані відповідачем підстави відмови у наданні дозволів не визначені статтею 118 ЗК України, а тому така відмова є протиправною.

Суд першої інстанції задовольнив позов, дійшовши висновку, що ГУ Держгеокадастру при надані відмов у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо виділенні земельних ділянок позивачам не зазначило підстав для такої відмови, зокрема, тих, що визначені статтею 118 ЗК України.

Натомість суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційну скаргу сільської ради, скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв`язку із проведенням децентралізації влади в України та з метою забезпечення такої децентралізації, збільшення повноважень органів місцевого самоврядування з управління територіями, подолання корупції та збільшення надходжень до місцевих бюджетів, Віце-прем`єр-міністр України - Міністр регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України надав доручення від 8 жовтня 2014 року за № 37732/0/1-14, на підставі якого Держземагенство України підготувало наказ № 328 від 15 жовтня 2014 року, яким доручено органам Держземагенства України при умові звернення юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, забезпечити обов`язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою. Тому, з урахуванням наказу Держземагентства та доручення Віце-прем`єр-міністр України, ГУ Держземагенства, отримавши заперечення від сільської ради, на території якої розташовані земельні ділянки, правомірно відмовило у наданні відповідних дозволів.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції та підтримав висновки суду першої інстанції, виходячи, зокрема, з того, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Суд касаційної інстанції також врахував, що на виконання доручення віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 8 жовтня 2014 року № 37732/0/1-14 наказом Держземагентства України №328 від 15 жовтня 2014 року "Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України" введено в дію рішення колегії Держземагентства України від 14 жовтня 2014 року (протокол засідання № 2) «Про обов`язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності» № 2/1.

Зазначеним рішення колегії Держземагентства України № 2/1 фактично визначено ще одного суб`єкта земельних правовідносин при вирішенні питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яким є місцева рада, що не відповідає положенням ЗК України.

У зв’язку з цим, Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу фізичної особи, скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив рішення суду першої інстанції у силі у частині визнання протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Верховним Судом також застосовано правовий висновок, відповідно до якого надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність. Тому, зважаючи на те, що частиною сьомою статті 118 ЗК України не передбачено такої підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства як подання заяв такого ж змісту іншими особами, в тому числі тими, що проживають в межах певної адміністративно-територіальної одиниці, заперечення органу місцевого самоврядування, на території якого знаходиться відповідна земельна ділянка, щодо надання такого дозволу, у тому числі з підстави надходження до неї заяв від інших осіб, не може бути самостійною підставою для прийняття уповноваженим органом рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Постанова Верховного Суду від 4 вересня 2020 року у справі № 815/3574/16 (адміністративне провадження № К/9901/17200/18).

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.