Позбавлення права на користування орендованою землею після смерті засновника господарства

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши справу №925/302/18 за позовом виконувача обов’язків керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області до Селянського (фермерського) господарства (СФГ) про витребування майна – земельної ділянки – із чужого незаконного володіння.

Обставини справи

Відповідно до розпорядження Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області від 17.12.1998 затверджено проєкт відведення земельної ділянки громадянці для ведення фермерського господарства. На підставі цього розпорядження на її ім’я було видано державний акт на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

22.02.1999 в ЄДР було зареєстровано СФГ та його статут. Відповідно до пунктів 1.1–1.4 статуту засновником господарства є громадянка, яка є також головою господарства. У пункті 5.1 статуту зазначено, що до земель господарства належать земельні ділянки, які отримані (придбані) засновником господарства у власність, у постійне користування та надані господарству в оренду.

Протягом 1999–2018 рр. СФГ користувалося наданою земельною ділянкою. Водночас згідно з актовим записом про смерть громадянки померла 05.06.2017.

На цей час керівником господарства є її родич. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначив, що з 06.06.2017 СФГ користується спірною земельною ділянкою на підставі державного акта про право постійного користування землею, виданого на ім’я особи, що померла, а оскільки право користування не передається членам сім’ї у порядку спадкування, фермерське господарство незаконно користується земельною ділянкою.

За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 рішення Господарського суду Черкаської області від 19.07.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Оцінка Суду

Відповідно до статті 7 ЗК України (у редакції Закону від 13.03.1992 на момент створення СФГ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства. Отже, на момент надання земельної ділянки на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалася не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові – голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції Закону від 23.07.1993 на момент створення СФГ) було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу надалі подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ.

Тобто Закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ. Відповідно до положень чинного Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Тож, ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину в установленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка за своїм правовим режимом є такою, що використовується лише для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа – суб'єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Суд також відзначив, що з аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і воно набуває статусу юридичної особи з дати такої реєстрації. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. Проте Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним,) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, судді доходять висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. КГС ВС акцентує увагу, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Так, за змістом статті 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент смерті фізичної особи – засновника) підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства). Натомість у земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) немає такої підстави припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина – засновника СФГ.

Отже, одержання громадянином-засновником правовстановлювального документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, є припинення діяльності відповідного фермерського господарства. У разі смерті громадянина – засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ саме господарство набуло прав та обов'язків землекористувача, і відповідне право землекористування СФГ  не є таким, що припинилося. Ураховуючи викладене, Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 у справі, а рішення Господарського суду Черкаської області від 19.07.2018 залишив у силі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.