Оскарження дій, рішень чи бездіяльності органів, уповноважених на здійснення конвоювання: ВП ВС визначила юрисдикцію

В рамках кримінального провадження рішення, дії або бездіяльність установи та/або посадових осіб, які здійснюють конвоювання від місця відбування покарання або тримання під вартою до суду, оскаржити неможливо, оскільки органи та/або посадові особи, що безпосередньо здійснюють конвоювання, не є суб'єктами досудового розслідування та підготовчого провадження, а оскарження дій, рішень чи бездіяльності адміністрацій установ попереднього ув'язнення відбувається в рамках адміністративного судочинства в силу прямих приписів статей 537 та 539 КПК.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 440/3831/18.

Обставини справи

Громадянин України звернувся з позовом до Головного Управління Національної поліції у Полтавській області, Державної казначейської служби України, треті особи: особа_2, особа_3, особа_4, у якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просив:

- визнати протиправними дії ГУ НП У Полтавській області, які виразилися в незабезпеченні належних умов його перевезення з Державної установи «Полтавська установа виконання покарань № 23» у місті Полтаві до суду міста Гадяча для участі в судових засіданнях з розгляду кримінальної справи № 532/308/15-к в Гадяцькому районному суді Полтавської області й у зворотному напрямку до місця утримання;

- визнати протиправними дії ГУ НП у Полтавській області, які виразилися в експлуатації спецавтомобіля для перевезення осіб, взятих під варту, на базі автомобіля ГАЗ-3302 «Газель», виріб «Газель АЗУ», на якому здійснюється перевезення позивача з Державної установи «Полтавська установа виконання покарань № 23» у місті Полтаві до суду міста Гадяча для участі в судових засіданнях з розгляду кримінальної справи в Гадяцькому районному суді Полтавської області й у зворотному напрямку до місця утримання;

- зобов'язати ГУ НП у Полтавській області утриматися від його перевезення з Державної установи «Полтавська установа виконання покарань № 23» у місті Полтаві до суду міста Гадяча для участі в судових засіданнях з розгляду кримінальної справи в Гадяцькому районному суді Полтавської області й у зворотному напрямку до місця утримання при незабезпеченні належних умов перевезення;

- стягнути ДКС України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання цих сум з єдиного казначейського рахунку.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є інвалідом ІІ групи та учасником ліквідації аварії на ЧАЕС. На момент звернення із цим позовом є учасником судового провадження у кримінальній справі № 532/308/15-к, що розглядається Гадяцьким районним судом Полтавської області. У дні судових засідань позивача доставляють співробітники поліції ГУ НП у Полтавській області в необладнаному спеціальному транспортному засобі - залізному фургоні, а після закінчення судового засідання на цьому транспортному засобі доставляють до місця утримання - Державної установи «Полтавська установа виконання покарань №23». На думку позивача автомобіль, яким його конвоюють до Гадяцького районного суду Полтавської області й у зворотному напрямку, не відповідає належним умовам перевезення. Вважає, що ГУ НП у Полтавській області своїми діями порушило права позивача та завдало йому моральної шкоди, яку він оцінив у 150 000,00 грн.

Полтавський оружний адміністративний суд постановою від 20 березня 2019 року позов задовольнив частково.

Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі. 

Висновок Великої Палати Верховного Суду

ВП ВС підкреслила, що закриваючи провадження у справі в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції послався на главу 28 КПК, якою унормовано судовий розгляд справи в порядку кримінального судочинства, зокрема, загальні положення судового розгляду та процедура судового розгляду кримінальних справ, однак не визначено порядок і процедуру оскарження дій, рішень чи бездіяльності органів уповноважених на здійснення конвоювання обвинувачених у кримінальному провадженні, а також на частину другу статті 19 КАС, відповідно до якої юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, зокрема, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Статті 24 КПК визначає забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Так, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Таким чином, у рамках кримінального процесу особі надається право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, тобто учасників кримінального та/або судового провадження.

ВП ВС зазначила, що статтею 303 КПК унормовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів досудового розслідування - слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового провадження, а також окремих рішень, дій чи бездіяльності цих же суб`єктів під час підготовчого провадження.

Такі суб'єкти є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень та виконують функції, обумовлені завданнями кримінального судочинства.

При цьому, якщо вичерпного переліку дій, рішень або бездіяльності, що підлягають оскарженню в рамках кримінального процесу, КПК не містить, то коло суб'єктів досудового розслідування та підготовчого провадження, чиї рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені, є вичерпним, і розширеному тлумаченню не підлягає.

Серед суб'єктів досудового розслідування та підготовчого провадження особи, які здійснюють конвоювання, відсутні, як відсутнє і регламентування у КПК дій таких осіб при конвоюванні підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), засудженого з місця тримання під вартою/відбування покарання до суду для забезпечення участі в розгляді кримінальної справи.

Окрім цього, ВП ВС зауважила, що зі змісту статей 537 та 539 КПК, якими регламентовано перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, вбачається, що процесуальний закон виокремлює таких суб`єктів як адміністрації установ виконання покарань.

Так, пунктом 131 частини першої статті 537 КПК визначено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.

Водночас відповідно до частини дев'ятої статті 539 КПК розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 131 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

При цьому серед переліку питань, визначених частиною першою статті 537 КПК, питання, пов'язані з організацією та здійсненням конвоювання підозрюваних або засуджених осіб також відсутні.

Частиною другою статті 537 КПК визначено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи попереднього ув'язнення здійснюється в порядку, встановленому для пункту 131 частини першої цієї статті.

З наведеного можна зробити висновок про те, що в рамках кримінального провадження рішення, дії або бездіяльність установи та/або посадових осіб, які здійснюють конвоювання від місця відбування покарання або тримання під вартою до суду, оскаржити неможливо, оскільки органи та/або посадові особи, що безпосередньо здійснюють конвоювання, не є суб'єктами досудового розслідування та підготовчого провадження, а оскарження дій, рішень чи бездіяльності адміністрацій установ попереднього ув'язнення відбувається в рамках адміністративного судочинства в силу прямих приписів статей 537 та 539 КПК.

Як убачається зі змісту позову, предметом спору в цій справі є оскарження дій ГУ НП у Полтавській області при здійсненні конвоювання позивача.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Частиною першою статті 15 цього Закону визначено, що територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

Відповідно до пункту 1 Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України від 26 травня 2015 року № 613/785/5/30/29/67/68 (Інструкція), конвоювання обвинувачених (підсудних), засуджених із установ попереднього ув'язнення до судів та охорона їх під час судових засідань, а також конвоювання їх у зворотному напрямку здійснюються військовими частинами та підрозділами Національної гвардії України (військові частини) та органами внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України (далі - органи внутрішніх справ) за місцем їх дислокації.

З аналізу змісту Інструкції можна зробити висновок про те, що вирішення питань, пов'язаних з організацією та безпосередньо конвоюванням, покладено на адміністрацію установи попереднього ув'язнення (відбування покарання) та військові частини та/або органи внутрішніх справ шляхом їх взаємодії (зокрема, пункти 19, 34 Інструкції).

Крім того, з наведеного правового регулювання можна зробити висновок про те, що відповідач має статус суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС, а характер правовідносин, що виникли між позивачем та ГУ НП у Полтавській області в деякій мірі можна розцінювати як правовідносини підпорядкування і влади, адже дії, які оскаржує позивач, вчинені відповідачем під час виконання ним своїх владних функцій, і хоча ці правовідносини не побудовані на безпосередній підпорядкованості їх учасників, однак не передбачають диспозитивної поведінки позивача.

У контексті закріпленого Конвенцією та Конституцією України безумовного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності будь-якого владного суб’єкта реалізацією позивачем визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є оскарження дій відповідача як суб’єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції.

Враховуючи обставини справи Велика Палата Верховного Суду постановила:

1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду скасувати.
3. Справу за позовом особи_1 до Головного управління Національної поліції у Полтавській області, Державної казначейської служби України, треті особи: особа_2, особа_3, особа_4 про визнання дій протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення дій, стягнення моральної шкоди передати до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Велика Палата ВС вказала на важливий аспект щодо стягнення моральної шкоди.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.