Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням: позиція ВС

Під час вирішення питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суду необхідно враховувати баланс інтересів сторін та вимогу пропорційності позбавлення права користування житлом. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 209/2642/18 за позовом однієї особи до іншої про втрату права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла та за зустрічним позовом другої особи до першої про вселення.

Обставини справи

Суд встановив, що позивач є власником квартири, в якій зареєстровані вона, її чоловік, син та дочка (відповідачка). Деякий час відповідачка не проживала у спірній квартирі у зв’язку з тим, що мати чинить їй перешкоди у користуванні квартирою. Відповідач подала зустрічний позов про вселення, який обґрунтувала наявністю конфлікту між нею та власницею квартири внаслідок якого остання позбавлена можливості проживати у житловому приміщенні, оскільки її мати змінила замки та не надала ключі від вхідних дверей. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, визнано відповідача такою, що втратила право користування спірною квартирою; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Відповідно до положень частини першої статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Водночас згідно зі статтею 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Отже, на думку Суду, при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. У справі, що переглядалася, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили причини непроживання доньки у квартирі, зокрема те, що між сторонами існує конфліктна ситуація з приводу користування спірним житлом, не встановили, чи збалансовує рішення, ухвалене судом першої інстанції, інтереси як власника квартири та відповідача, яка також зареєстрована у цій квартирі, проживала у ній більше 20 років та не має іншого житла. Постановою Верховного Суду рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.