ВС висловися щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 361/953/16-ц та встановив, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, яка його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.

Обставини справи

З матеріалів справив відомо, що позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив  визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Реєстраційною службою Броварського місьскрайонного управління у Київській області  відповідачу на земельну ділянку.

Позивач зазначив, що він перебував у шлюбі із відповідачем. Після розірвання шлюбу між ним та відповідачем Броварським міськрайонним судом Київської області під час розгляду справи № 1007/6815/2012 про поділ спільного сумісного майна подружжя затверджено укладену між ними мирову угоду, відповідно до умов якої за кожним із них визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки.

Проте, у порушення його прав як співвласника земельної ділянки, відповідач без його згоди та заяви самочинно здійснила розподіл цієї земельної ділянки у натурі на дві окремі земельні ділянки, одну з них, площею 0, 0300 га, право власності на яку зареєстровано за нею, та земельну ділянку, площею 0, 0299 га, право власності на яку ні за ким не зареєстровано.

Отже, відповідач фактично позбавила його права на частку у праві на садовий будинок, самовільно збудований ними у період їхнього шлюбу, що знаходиться на спірній земельній ділянці. Крім того, на підставі ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області на зазначену земельну ділянку накладено арешт, який не скасований та діяв на момент поділу цієї земельної ділянки.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено.

Висновок Верховного Суду

Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Судом враховано правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18),  згідно із яким особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов’язку об’єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, вимагаючи скасувати свідоцтво про право власності, яке є похідним від державної реєстрації прав, отже його дійсність залежить від законності рішення органу, яким вчинено державну реєстрацію, Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Схожий за змістом правовий висновок виклала Велика Палата у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18): «Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку [...]. За таких обставин у справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної інстанції та касаційної інстанцій, дійшов помилкового висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону з тих підстав,  що визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю можливе тільки у разі визнання недійсним (незаконним) зазначеного розпорядження, на підставі якого видано цей державний акт».

Верховний Судом також враховано, що відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на момент видачі оскаржуваного свідоцтва) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається у разі виділення окремого об`єкта нерухомого майна зі складу об`єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об`єктів. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно підписується державним реєстратором і засвідчується печаткою.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент ухвалення одержуваних рішень) державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Крім того, ВС зазначив, що у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 915/1844/18 зазначено, що «отже, як підставно зазначили суди попередніх інстанцій, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких, згідно зі статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», проводиться державна реєстрація права власності, яке вони посвідчують, а визнання недійсним і скасування свідоцтв про право власності на майно має на меті захист прав позивача на земельну ділянку, на якій це майно розміщене з порушенням положень закону. За наведених мотивів суд відхиляє посилання на неправильно обраний позивачем спосіб захисту, враховуючи, що скасування тільки свідоцтв про право власності не призведе до поновлення порушеного права».

ВС зазначив, що відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень), у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 23 цього Закону, до державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, що його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції  – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що чи є нововиявленою обставиною постановлення вироку суддею, що не складав письмової присяги судді України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.