Власність не тільки надає перевагу власнику, а й покладає на нього низку обов’язків перед суспільством та державою, – Верховний Суд

Підставою для скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки може бути істотне порушення містобудівного законодавства під час їх видачі за умови, що ухваленню рішення про скасування містобудівних умов та обмежень передувало винесення припису, яким суб’єкту містобудівної діяльності та органу, що їх видав, надавалась змога усунути виявлені порушення.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши в касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (ДАБІ України) про визнання протиправним та скасування рішення.

Суть цієї справи полягає в тому, що під час здійснення заходів державного архітектурно-будівельного нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури і містобудування Департаменту ДАБІ, відповідачем було виявлено факт видачі позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, які не відповідають містобудівному законодавству, будівельним нормам та правилам. Зокрема, ці порушення стосувалися недотримання в містобудівних умовах та обмеженнях допустимих обсягів забудови, а також вимог щодо облаштування прибудинкових майданчиків та автостоянок. У зв’язку із виявленими порушеннями ДАБІ України видано відповідний припис про усунення виявлених порушень, які у встановлений строк усунуті не були. З огляду на це, відповідачем прийнято рішення про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, виданих позивачу.

Вважаючи, крім іншого, що це рішення прийнято відповідачем без дотримання принципу належного урядування та необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані застосовані заходи державного нагляду, товариство звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про скасування містобудівних умов та обмежень.

Рішенням суду першої інстанції адміністративний позов задоволено. Суд виходив з того, що виявлені під час здійснення заходів державного архітектурно-будівельного нагляду недоліки містобудівних умов та обмежень не можуть бути підставою для їх скасування, оскільки це є крайнім заходом, а тому оскаржуване рішення ухвалено, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Постановою суду апеляційної інстанції задоволено апеляційну скаргу особи, яка не була учасником справи, однак, яка вважала, що судове рішення стосується її прав та інтересів, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що встановлені обставини справи підтвердили виявлені відповідачем порушення будівельних норм та вимог містобудівної документації на місцевому рівні в частині, яка стосується перевищення максимального відсотку забудови площі земельної ділянки. Унаслідок чого не було передбачено, зокрема, влаштування прибудинкових майданчиків та автостоянок.

Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, залишив касаційну скаргу товариства без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду врахувала, що в спорі, який розглядається, індивідуальне право (інтерес), що виражається у гарантованому частиною першою статті 42 Конституції України праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який виражається у дотриманні правил благоустрою населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Розглядаючи цю справу та приймаючи у ній рішення, суд касаційної інстанції також взяв до уваги конституційні положення, відповідно до яких: власність зобов`язує та не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (частина сьома статті 41 Конституції України).

Зазначені конституційні положення деталізовані, зокрема у статті 319 Цивільного кодексу України, яка гарантує, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та відповідають моральним засадам суспільства; держава не втручається у здійснення власником права власності, але діяльність власника може бути обмежена чи припинена у випадках і в порядку, установлених законом.

Верховний Суд також акцентував увагу на тому, що власність не тільки надає перевагу власнику, а й покладає на нього низку обов`язків перед суспільством та державою. Поняття «власність зобов`язує» пов`язане з принципом поєднання інтересів власника та інших осіб, обов`язком використовувати власність у своїх інтересах з неухильним обов`язком поважати інтереси всього суспільства.

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що значення конституційних положень у сфері захисту права власності у сфері будівництва полягає в обов`язку суб`єктів містобудівної діяльності під час здійснення підготовчих та будівельних робіт неухильно дотримуватися вимог законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», «Про благоустрій населених пунктів», вимог державних будівельних норм та стандартів, містобудівної документації на місцевому рівні з тим, щоб створення нових об`єктів будівництва (реконструкція існуючих об`єктів) здійснювалось з урахуванням прав та інтересів мешканців відповідного населеного пункту, включаючи необхідність створення (збереження) умов для відпочинку, занять фізкультурою та спортом, дитячих ігор та розваг, паркування транспортних засобів в межах прибудинкової території, тобто створення сприятливих умов для життя та здоров`я людини.

Постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 1.380.2019.003061 (адміністративне провадження № К/9901/1992/21).

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.