Податкове навантаження, складність адміністрування та гірка доля єдиного податку: ГНЕУ оцінило податкову реформу

Українці жваво обговорюють урядовий законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень». Він зареєстрований під № 5600 від 02.06.2021 та «продається» суспільству під виглядом чергової «податкової реформи».

Одночасно в парламенті зареєстровано ще сім альтернативних до нього законопроектів.

Законопроект підтримується Мінфіном, проте категорично відкинутий бізнес-спільнотою.

«Судово-юридична газета» неодноразово розповідала і про справи, які виводяться законопроектом з під судової юрисдикції, і про обмеження виїзду за кордон, і про позасудовий спосіб встановлення фактів.

Нагадаємо, що встановлення фактів – це судова прерогатива, яка називається «окреме провадження», а законопроектом пропонується наділити правом встановлення фактів державні органи та органи місцевого самоврядування.

Врешті-решт, законопроект № 5600 дослідило ГНЕУ, яке завернуло увагу на ризики, в тому числі корупційні, які виникнуть у разі його підтримання.

З самого початку ГНЕУ звертає увагу, що назва законопроекту «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» не розкриває, власне, предмет проекту.

Насамперед виникає питання, про яку «збалансованість бюджетних надходжень» йдеться – між джерелами бюджетних доходів, між доходами бюджетів різних рівнів чи між доходами та видатками бюджетів.

Про останнє ж у проекті взагалі не йдеться.

Відсутність у супровідних до проекту документах фінансово-економічного обґрунтування (включаючи розрахунки), серед іншого, не дозволяє оцінити спрямованість пропозицій проекту саме на «забезпечення збалансованості бюджетних надходжень».

Щодо мінімального податкового зобов’язання.

Раніше «Судово-юридична газета» вже розповідала, що таке мінімальне податкове зобов’язання, за що його доведеться платити та кого від нього звільнять.

ГНЕУ обережно називає пропозицію щодо запровадження оподаткування виробників сільськогосподарської продукції на основі мінімального податкового зобов’язання (МПЗ) «дискусійною» з огляду, зокрема, на таке.

1) За змістом пропонованих положень, МПЗ фактично побудований на припущенні, що платники податків, які мають у власності або користуванні земельні ділянки, розглядаються апріорі як такі, що ухиляються від сплати податків.

При встановленні МПЗ оподатковується не фактично отриманий, а умовно ймовірний дохід. При цьому пропонований механізм оподаткування на основі МПЗ не враховує особливостей сільськогосподарського виробництва, зокрема, таких, як: сезонність виробництва, залежність від погодних та біологічних факторів, специфіка окремих видів сільськогосподарського виробництва – наприклад, їх збитковість та потреба у державному субсидіюванні, які де-факто визначають рівень прибутковості (збитковості) сільськогосподарського виробництва, а відтак платоспроможність відповідних суб’єктів, у тому числі, у частині сплати податків. При запровадженні МПЗ, яке суттєво збільшує податкове навантаження для відповідної категорії товаровиробників, наявність таких факторів підвищує ризики необґрунтованого виникнення та значного зростання у них податкової заборгованості з відповідними соціально-економічними наслідками.

Посилення податкового тиску на малих виробників може обумовити продаж або передачу ними в оренду земельних ділянок (що може бути одним із негативних наслідків прийняття проекту) та призвести до зростання безробіття у сільській місцевості, відтоку робочої сили у міста та за кордон, зниження конкуренції та монополізації сільськогосподарського виробництва, зміни структури агровиробництва, товарної структури експорту-імпорту, зростання цінової пропозиції на внутрішньому ринку агропродовольства тощо.

Але виведення доходів з «тіні» має відбуватись не шляхом запровадження механізму МПЗ, а через удосконалення існуючої системи оподаткування доходів від сільськогосподарської діяльності.

2) Запровадження МПЗ призведе до суттєвого збільшення податкового навантаження на фізичних осіб, особисті селянські, малі фермерські господарства, інших малих суб’єктів господарювання, які з цілком об’єктивних причин не мають таких же можливостей до зменшення податкового зобов’язання з МПЗ за рахунок інших податків та зборів, що й середні та великі сільськогосподарські товаровиробники, для яких із запровадженням МПЗ рівень фіскального навантаження не зміниться, або ж зміниться несуттєво.

У такому аспекті внесена пропозиція не повною мірою узгоджується із принципами соціальної справедливості – установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків та нейтральності оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків (пп.пп. 4.1.6, 4.1.8 п. 4.1 ст. 4 ПК).

3) ГНЕУ вважає неприйнятною пропозицію абз. 6 п. 38-1.2 нової ст. 38-1 ПК, який передбачає обчислення МПЗ стосовно земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства або садівництва, сукупний розмір яких перевищує розмір, зазначений в абз. 3 оновленого пп. 165.1.24 п. 165.1 ст. 165 ПК, а саме – 0,5 гектари.

4) Частина нових норм передбачають визначення МПЗ лише щодо земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.

При цьому згідно з положеннями п. 38-1.2 нової ст. 38-1 ПК, згідно з яким МПЗ не визначається для земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами); земель запасу; невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування; земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тобто, МПЗ стосується не тільки земель сільськогосподарського призначення, але й земель іншого цільового призначення.

5) В абз. 10 пп. 38-1.1 нової ст. 38-1 ПК при визначенні МПЗ пропонується встановлювати коефіцієнт такого зобов’язання (0,05 або 5% від бази оподаткування). При цьому значення такого коефіцієнта у супровідних до проекту документах не обґрунтовуються.

6) Є ризик, що запровадження МПЗ суттєво ускладнить адміністрування та обчислення податків на прибуток підприємств, доходи фізичних осіб, єдиного податку 4 групи, оскільки, зокрема, передбачає не тільки обчислення, власне, МПЗ, але й його зменшення на суму податків, сплата яких пов’язана із сільськогосподарською діяльністю (пп. 141.9.2 нового п. 141.9 ст. 141, пп. 170.14.3 нового п. 170.14 ст. 170, новий п. 177.14 ст. 177, п. 297-1.2 нової ст. 297-1 ПК), необхідність ведення окремого обліку доходів та витрат, пов’язаних із сільськогосподарською діяльністю.

Щодо обмеження виїзду за кордон керівників підприємств

Згідно з новими пп. 20.1.35-2 п. 20.1 ст. 20, п. 87.13 ст. 87, оновленими п. 91.3 ст. 91, п. 95.3 ст. 95 ПК, змінами до Кодексу адміністративного судочинства України передбачається встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України, у разі несплати протягом 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, до повного погашення такого боргу. З цією ж метою пропонуються відповідні зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

Викликає застереження пропонована підстава застосування заборони – «у разі несплати протягом 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) платнику податків податкової вимоги…» (новий абз. 2 п. 95.3 ст. 95 ПК), яка обмежується лише фактом несплати боргу у встановлений термін та не передбачає можливість існування об’єктивних чинників, що не дозволяють боржнику сплатити своєчасно борг, що може призвести до порушення прав відповідних фізичних осіб - керівників таких боржників.

За змістом ст. 20 ПК звернення до суду у цьому випадку є правом контролюючого органу, що може мати корупційні ризики.

Крім того, враховуючи, що встановлення обмеження застосовується до фізичної особи, якою, власне, і є керівник юридичної особи, виглядає дискусійним у правовому відношенні його встановлення саме відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

У приписі нового п. 87.13 ст. 87 ПК, за яким «за непогашення у встановлені цим Кодексом порядку та строки податкового боргу платника податків може встановлюватись відповідальність керівника такого платника податків у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України», відсутнє уточнення, що така відповідальність встановлюється за рішенням суду, що випливає, зокрема, з припису нового пп. 20.1.35-2 п. 20.1 ст. 20 ПК, за яким контролюючі органи мають право «звертатися до суду у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань з погашення податкового боргу (заборгованості) за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України – до повного погашення такого боргу».

Щодо оподаткування операцій з нерухомістю.

Як депутати намагалися протягнути норми про встановлення ставки податку на операції з нерухомістю у розмірі 18 % та що з цього вийшло, «Судово-юридична газета» розповідала неодноразово. Того разу спроба запровадити драконівську ставку провалилася. Депутати перелякалися, що ціни на ринку нерухомості захмарно виростуть, тому таку ініціативу не пропустили.

Проте це не зупинило можновладців і вони включили таку ж норму в законопроект № 5600.

Згідно з оновленим п. 172.2 ст. 172 ПК пропонується оподатковувати доходи фізичної особи від продажу протягом звітного податкового року третього та наступних об’єктів нерухомості за ставкою 18%.

ГНЕУ звертає увагу, що стосовно сумлінних платників податків такий підхід може виступати суттєвою перешкодою, наприклад, для купівлі ними іншого (більшого та/або кращого) житла шляхом продажу належних йому кількох об’єктів нерухомості.

Крім того, Кабінет Міністрів пропонує встановити на нові квартири податок в 20%. У ЗМІ вже з’явилися коментарі фахівців, які вважають, що це може призвести до істотного зростання цін на нове житло, а багато забудовників збанкрутують.

Щодо зміни складу платників єдиного податку

Відповідно до оновленого пп. 291.5-1.1 п. 291.5-1 ст.  291 ПК не можуть бути платниками єдиного податку четвертої групи «суб’єкти господарювання, діяльність яких згідно з КВЕД-2010 відноситься до класів 01.47 (розведення свійської птиці), 01.49 (у частині розведення та вирощування перепелів і страусів) та 10.12 (виробництво м'яса свійської птиці)».

Встановлення вказаних обмежень стосуватиметься не тільки великих та середніх виробників, які використовують на сьогодні спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для сільськогосподарських товаровиробників в Україні (4 група платників єдиного податку) для мінімізації податків, але й може негативно позначитись на малих виробниках, що, у тому числі, може призвести до зниження конкуренції у цій сфері та, як наслідок, зростання ціни на відповідні товари.

 Щодо долі землекористувачів, які не оформили землю

Абз. 4 нової редакції пп. 14.1.73 п.14.1 ст. 14 ПК, відповідно до якого до землекористувачів пропонується віднести юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності «без оформлення правовстановлюючих документів, в тому числі самовільно зайнятими земельними ділянками» ГНЕУ розкритикувало та оголосило неприйнятним.

Визнання землекористувачами осіб, які незаконно користуються земельною ділянкою і щодо яких мають бути застосовані заходи юридичної відповідальності, дипломатично названо «юридично некоректним».

Вирішення, по суті, проблеми відсутності у користувача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, самовільного зайняття земельної ділянки має вирішуватись не шляхом їх оподаткування (що, у тому числі, може використовуватись як один із способів легалізації, зокрема, самозахоплених земельних ділянок), а через удосконалення механізмів контролю за земельними ділянками.

Щодо податкової застави

Законопроектом передбачається поширення права податкової застави на неузгоджені грошові зобов’язання.

Але, по-перше, виходячи зі змісту рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 № 2-рп/2005, саме собою визначення у податковому повідомленні-рішенні суми грошового зобов'язання платника податків не свідчить про існування податкового зобов'язання у платника податків, а тим більше про виникнення податкового боргу.

По-друге, можливість встановлення податкової застави у випадку оскарження рішень контролюючих органів в адміністративному та судовому порядку за рішенням контролюючих органів може призвести на практиці до додаткового «тиску» на платників податку.

Раніше «Судово-юридична газета» аналізувала, кому обмежать виїзд за кордон та що залишать поза судовим контролем.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.