Чи є лист-роз’яснення Нацкомісії з цінних паперів рішенням суб’єкта владних повноважень: позиція КАС ВС

Лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), що містить індивідуальне роз’яснення стосовно порядку застосування окремих положень Закону України «Про інститути спільного інвестування», не містить обов`язкових правил поведінки та безпосередньо не породжує правових наслідків для суб’єкта господарювання, носить лише інформаційний характер, а тому не може вважатися рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до НКЦПФР про визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії.

Суть цієї справи полягає у тому, що з метою отримання роз’яснень про деякі питання щодо порядку застосування положень Закону України «Про інститути спільного інвестування» позивач звернувся до НКЦПФР з відповідним зверненням. За результатом розгляду цього звернення НКЦПФР надала відповідь у формі листа, в якому викладено відповідь на поставлені позивачем питання.

Не погоджуючись з наданими роз’ясненнями, вважаючи, що відповідач неправильно визначив порядок застосування ст. 72 Закону України «Про інститути спільного інвестування», товариство звернулось з позовом до суду, в якому просило визнати протиправним індивідуальний акт-роз`яснення НКЦПФР, наведений у листі, та зобов`язати відповідача надати на звернення позивача нове роз`яснення з урахуванням висновків суду. При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач стверджував, що лист НКЦПФР тягне за собою порушення прав та інтересів товариства, оскільки до спірних правовідносин слід застосувати положення ст. 19 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», з урахуванням яких оскаржуваний лист відповідача є актом індивідуальної дії – консультацією, що створює для позивача певні правові наслідки, зокрема, є підставою для звільнення від відповідальності у випадку застосування такої консультації у господарській діяльності.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивач фактично оскаржує доводи НКЦПФР при наданні відповіді, тобто фактично оскаржуються не дії і не рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо забезпечення права позивача на отримання інформації на звернення, а безпосередньо зміст відповіді, тобто правова позиція НКЦПФР на поставлене питання. Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про те, що відповідь НКЦПФР не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що створює певні наслідки для позивача.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

На підставі аналізу положень ст. 19 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» колегія суддів Касаційного адміністративного суду визначила, що індивідуальна чи загальна консультація, яка надається контролюючим органом суб'єкту господарювання, може використовуватися останнім з метою доведення правомірності своєї поведінки у відносинах із цим органом, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також під час судового розгляду справи. При цьому для суб`єкта господарювання індивідуальна або загальна консультація має правове значення, оскільки такий суб'єкт господарювання не може бути притягнутий до відповідальності, якщо він діяв відповідно до роз'яснень, що містяться у такій консультації.

Водночас Суд врахував, що зі змісту ч. 4 ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» вбачається, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають, зокрема, під час здійснення заходів державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг на ринку цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів).

З урахуванням того, що ч. 1 ст. 4 Закону України «Про інститути спільного інвестування» передбачено норму, згідно з якою учасник інституту спільного інвестування - особа, яка є власником цінних паперів інституту спільного інвестування, а інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), у свою чергу, є інституційними інвесторами (абзац сьомий частини другої статті 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»), Суд дійшов висновку, що діяльність інститутів спільного інвестування безпосередньо пов`язана з наданням фінансових послуг на ринку цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів).

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку про те, що положення статті 19 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», які передбачають можливість звільнення суб`єкта господарювання від відповідальності, якщо він діяв відповідно до індивідуальної або загальної консультації контролюючого органу, не поширюють свою дію на правовідносини за участю суб`єкта господарювання, що здійснює діяльність на ринку цінних паперів. Оскільки діяльність інститутів спільного інвестування безпосередньо пов`язана з наданням фінансових послуг на ринку цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів), на правовідносини, що виникають при здійсненні державного контролю за діяльністю інститутів спільного інвестування, не поширюється дія Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», зокрема, й стаття 19 цього Закону, яка визначає статус індивідуальної консультації.

Постанова Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 640/11938/20 (адміністративне провадження №  К/9901/8532/21) за посиланням.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.