Верховний Суд висловився щодо отримання дозволу на розміщення відходів

Отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення і розміщення відходів не є обов'язковим для всіх без виключення суб'єктів господарювання, цьому передує обов'язок Мінекоресурсів вчинити певні дії, а саме визначити перелік суб'єктів, які мають отримати ліміти, визначити спеціальні місця для розміщення відходів, надіслати повідомлення таким суб'єктам.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 813/1350/13-а.

Обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними рішення Державної екологічно інспекції у Львівській області «Про тимчасову заборону (зупинення) діяльності ТОВ, визнання нечинними пунктів 2, 3, 4 припису.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В касаційній скарзі Державна екологічна інспекція вказувала, що позивач порушив вимоги природоохоронного законодавства, а судом апеляційної інстанції невірно зроблено висновок про те, що позивач не зобов'язаний отримувати дозвіл на розміщення та ліміти на утворення і розміщення відходів.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що відповідно до пункту 10 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. N 1218, місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів).

Органи Мінекоресурсів на місцях відповідно до пункту 11 цього Порядку до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

З огляду на наведені положення Порядку колегія суддів зазначає, що  отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів  на утворення і розміщення відходів не є обов'язковим для всіх без виключення суб'єктів господарювання, цьому передує обов'язок Мінекоресурсів вчинити певні дії, а саме визначити перелік суб'єктів, які мають отримати ліміти, визначити спеціальні місця для розміщення відходів, надіслати повідомлення таким суб'єктам.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що оскільки підприємству відповідне повідомлення  про подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів не надсилалось, то у нього відсутній вказаний обов'язок.

Також ВС зазначив, що оскільки позивач не займається виробництвом, у нього відсутнє виробниче та технологічне устаткування, останнє не використовує пакувальні матеріали та тару, інші матеріали, облік яких передбачений відповідною Інструкцією, а проводить оптову торгівлю фруктами та овочами, відповідно матеріально-сировинні баланси виробництва не складаються, отже вимога відповідача про зобов'язання підприємства вести облік відходів є неправомірною.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено про безпідставність доводів відповідача щодо утворення відходів у вигляді відпрацьованих люмінесцентних ламп, адже перевіряючиим не зафіксовано наявності на складі відпрацьованих  ламп, про що зазначено в акті перевірки, а згідно довідки ТзОВ такі відходи на підприємстві не утворювались.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про поточний ремонт житла, як підстава для визнання об’єкта спільною сумісною власністю подружжя.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.