Різні позиції щодо застосування одних і тих норм права у сфері містобудівної діяльності

Розглядаючи ці питання Верховний Суд знову демонструє відсутність єдності своєї практики.

Постановляючи рішення по справі № 806/3365/17 за позовом Товариства до управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області, управління Державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, Верховний Суд дійшов висновку, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видаються для проектування конкретного об`єкта будівництва (будинку, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплексів, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури) на конкретній території, що може складатися з однієї або декількох земельних ділянок.

Такі висновки обумовлені тим, що поняття земельної ділянки (для цілей містобудування) Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі – Закон №3038-VI) не визначає.

Крім того, Верховним Судом зазначено, що цей Закон не забороняє видачу одних містобудівних умов та обмежень на забудову декількох земельних ділянок, на яких планується зведення одного об`єкта будівництва (в т.ч. комплексу). Так само не забороняє видачу декількох окремих містобудівних умов та обмежень забудови однієї земельної ділянки, на якій планується зведення декількох окремих об`єктів будівництва.

З огляду на це Верховний Суд по цій справі дійшов висновку, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видаються для проектування конкретного об`єкта будівництва (будинку, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплексів, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури) на конкретній території, що може складатися з однієї або декількох земельних ділянок.

В основу своїх висновків по цій справі Верховний Суд поклав ототожнення понять «територія» та «земельна ділянка».

Висловлюючи по даній справі окрему думку, суддя Верховного Суду зазначив, що законодавство в містобудівних цілях містить самостійне визначення поняття «територія» та «земельна ділянка» і визначає земельну ділянку як складову території, що виключає можливість ототожнення цих понять.

Відповідно до пункту 8 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

За приписами частини 2 статті 29 цього Закону фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

На виконання вимог статті 29 Закону №3038-VI затверджено Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст (наказ Мінрегіонбуд від 07.07.2011 №109), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до Розділу 3.3. цього Порядку містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки обов’язково містять документ, що підтверджує право власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до частин 4, 6 статті 18 Закону №3038-VI параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Склад, зміст, порядок розроблення плану зонування території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання вимог статті 18 Закону №3038-VI наказом Мінрегіонбуд 15.12.2011 №345 затверджено Національний стандарт України «Настанова про склад та зміст плану зонування території (Зонінг)» (ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011).

Відповідно до ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 містобудівний регламент - це використання земельних ділянок, що встановлюється у межах відповідних територіальних зон і визначає види переважного та супутнього використання земельних ділянок, граничні параметри дозволеного будівництва, реконструкції об`єктів будівництва і використовується в процесі проектування, забудови та наступної експлуатації об`єктів.

Пунктом 4.5 ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 передбачено, що відповідно до Зонінгу та Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх складу та змісту, затвердженого наказом Мінрегіону України від 07.07.2011 №109 та зареєстрованого у Мінюсті України за №912/19650 від 22.07.2011, надаються містобудівні умови та обмеження для кожної конкретної земельної ділянки.

Таким чином, на думку судді, законодавство у сфері містобудівної діяльності, в т.ч. підзаконні нормативні акти, визначає містобудівні умови та обмеження саме як документ призначений для земельної ділянки, що в свою чергу передбачає їх надання окремо для кожної конкретної земельної ділянки.

За висновками по іншій справі №813/1839/17, які ґрунтувались на застосуванні положень Закону №3038-VI та ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011, Верховним Судом також зазначено, що ці норми передбачають надання містобудівних умов та обмежень на кожну конкретну ділянку.

Однак за наслідками розгляду справи № 806/3365/17 Верховний Суд протилежних висновків не сформував, що зумовило існування двох різних позицій щодо застосування одних і тих же норм права.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.