Голова Дніпровського апеляційного суду Наталія Деркач: «Чому у незалежній та правовій державі суддя, який виносить законне рішення, має боятись розправи за це?»

Наразі перед судовою владою постає багато викликів. Зокрема, це наслідки децентралізації, впровадження електронного правосуддя, брак коштів на поштові відправлення учасникам процесів та на заробітну плату працівникам апаратів судів. А також – дефіцит кадрів. В усьому вирі подій важливо пам’ятати про те, для чого і для кого в Україні працює судова система.

Про те, як вдається справлятися із викликами «Судово-юридичній газеті» в інтерв’ю розповіла голова Дніпровського апеляційного суду Наталія Деркач.

- Наталіє Миколаївно, цьогоріч Україна відзначає 30 річницю своєї незалежності. У судовій владі Ви працюєте з 1977 року, а це більше 40 років, побачили і відчули на собі не одну реформу правосуддя. Що найбільше запам`яталося?

- Ви праві, судова влада в Україні проходить реформування практично кожні 5 років. Якщо узагальнити позитивні надбання від реформ, це, звичайно ж, упровадження електронного судочинства. Це і запровадження системи авторозподілу справ, функціонування інституту помічника судді, створення Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфкомісії суддів України. Дуже сподіваюсь, що ЄСІТС все ж таки запрацює на повну і повноцінно, що в рази полегшить роботу судді і надасть більше зручностей для учасників судових процесів.

У будь-якому випадку кожна реформа проводиться у першу чергу для громадян держави. Оцінити якість доступу до незалежного правосуддя можуть громадян, які щоденно звертаються до судів за захистом своїх прав та інтересів.

- Ви очолюєте один з найзавантаженіших судів апеляційної інстанції в Україні. З якими показниками Дніпровський апеляційний суд завершує перше півріччя 2021 року?

- Дійсно, Дніпропетровська область залишається серед лідерів в Україні за кількістю надходження та розгляду судових справ. Так традиційно склалось, оскільки наш регіон є першим в Україні за кількістю населення.

Найбільшим за рівнем злочинності, кількістю скерованих до суду обвинувальних актів, ухвалених судових рішень є адміністративні центри Дніпро та Кривий Ріг. За півроку до нашого суду надійшло 11 422 справи, з яких 5563 справи кримінального судочинства та 4 644 справи — цивільного судочинства, а також 1215 справ про адміністративні правопорушення; у провадженні загалом перебувало 14 757 справ (6 096 справ — кримінального провадження та 7 357 — цивільного судочинства, 1304 — справи про адміністративні правопорушення). Загалом, суддями розглянуто 11 110 справ. Ці цифри говорять самі за себе: громадяни довіряють судам та йдуть до нас за захистом своїх прав та інтересів.

- Я так розумію, що за показниками роботи за останні 2 роки — ви традиційний лідер в Україні за кількістю справ, що надійшли до суду?

- Дніпровський апеляційний суд входить у трійку лідерів серед судів апеляційної інстанції за кількістю справ, що надходять на розгляд.

За результатами 2020 року на розгляд надійшло 23 540 справ. У 2019 році — ці показники були на рівні 23 810.

- Чи вистачає суддів для такої кількості справ? Як, на Вашу думку, можна подолати кадровий суддівський голод у судах і забезпечувати безперебійний доступ громадян до правосуддя?

Ні для кого не секрет, що у судах апеляційної інстанції спостерігається гострий дефіцит суддівських кадрів! Нестача суддів зумовлює значне навантаження суддів, які здійснюють правосуддя. Зараз у Дніпровському апеляційному суді правосуддя здійснюють 26 суддів, замість 60, передбачених штатом.  На жаль, така ситуація і в інших апеляційних судах: Харківському, Закарпатському...

Самі розумієте, що при такому понаднормовому навантаженні, коли 1 суддя працює фактично за 2-3 колег, фізично складно розглядати таку кількість справ. В середньому, за результатами 2020 року, один суддя апеляційного суду розглянув близько 800 справ. За перше півріччя 2021 року ці показники вже склали 411 справ на 1 суддю. Не важко підрахувати, які показники ми будемо мати під кінець року.

Багато суддів йдуть у відставку. Протягом наступних 3-5 років правом на відставку скористається до 10 суддів апеляційної інстанції. Декого з суддів досі не перевели на посаду новоутвореного у 2018 році Дніпровського апеляційного суду.

Притоку нових суддів немає, і невідомо, коли буде.

Ситуацію могло б виправити відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії.

Нелегко працювати в таких умовах. Але ми тримаємось, адже розуміємо — якщо не ми, то хто забезпечить громадянам доступ до правосуддя. І повірте, ми працюємо так злагоджено, що жоден громадянин, який звернувся до нас за допомогою, не відчуває на собі складнощі нашої роботи. Ми робимо все, аби справи розглядались якісно та вчасно. Але інколи це виходить ціною власного здоров`я чи родини...

- Суди котрий рік потерпають від браку фінансування, а значить, і відтоку кадрів. Як Вам вдається зберігати колектив у таких складних умовах?

- Негативна тенденція з недофінансуванням підкосила як суддів, так і працівників судів по всій Україні – і наша область не виняток, декого деморалізувала, дехто зневірився і пішов в інші сфери працювати. 

Є таке прислів`я: «Друг пізнається у біді». І мені дуже імпонує той факт, що нам удалось зберегти більшість наших працівників. У нашому колективі немає такого поняття, як інколи кажуть «я начальник, а ти дурень». Всі колеги – це самодостатні, грамотні та професійні особистості. Ми цінуємо і завжди відстоюємо кожного  свого співробітника, завжди готові прийти на допомогу і підставити дружнє або професійне плече. Більшість із нас пройшли всю ієрархію роботи у суді, починаючи від експедитора, працівника канцелярії, розпорядника, секретаря судового засідання, помічника. Всі розуміють,  що робота у суді вимагає неабиякої зосередженості, уміння швидко та якісно справлятись з величезним об`ємом роботи.

Звісно, у нас теж трапляються непорозуміння. Бо кожен з нас є особистістю зі своїм характером та принципами. Але внутрішні негаразди ми вирішуємо всередині колективу. Не виносимо їх на загал. Я сама така і дуже імпонує, що у колективі також дотримуються таких поглядів.

У цих фінансово-складних умовах ми також почали відчувати відтік кадрів, хоча він і не такий катастрофічний, як у судах першої інстанції. Ми з розумінням ставимось до працівників, які хочуть спробувати себе в іншій сфері або шукають кращих умов, це нормальна позиція. Я особисто впевнена у їх подальшому професійному успіху. Необхідний багаж практичних знань та загартування вони отримали в суді, після якого їм в житті нічого вже не буде страшно.

- Який вихід із ситуації з нестачею коштів, зокрема для працівників Ви бачите?

- Ми всі розуміємо, що розмір посадових окладів працівників судів наразі не відповідає потребам сьогодення. Це створює ряд реальних загроз, адже у таких умовах судам складно сформувати якісний склад працівників апарату суду через відтік професійних кадрів. Брак працівників апаратів судів відчутний у кожному суді України.

На жаль, ані голова суду, ані керівник апарату суду, маючи величезне бажання, ніяк не може вплинути на ситуацію, що склалась з фінансуванням судової влади, зокрема, у частині заробітних плат працівникам апарату суду. Ці повноваження мають Державна судова адміністрація та Вища рада правосуддя.

Ми надаємо свої позиції і бачення щодо розрахунків заробітної плати. Я підтримую позицію Вищої ради правосуддя, яка відстоює позицію, що посадові оклади працівників апаратів судів мають відрізнятися від окладів інших державних службовців, оскільки служба у судах є окремим особливим видом державної служби. Це значить, вона має бути більшою, ніж в інших держслужбовців.

- Виходить так, що законодавці наділили голів судів багатьма обов`язками, позбавивши прав....

- Все вірно! Лише далекі від управління та адміністрування люди можуть думати, що обіймати посаду голови суду — це просто, легко, престижно і не більше!

По-перше, ніхто не звільняє голову від обов`язків по здійсненню правосуддя. Зменшити навантаження на суддю, яка займає адмінпосаду, можна лише за рішенням зборів суддів. Але самі розумієте, що в умовах катастрофічної нестачі кадрів на такий крок ніхто не піде. Совість не дозволяє. Ми не можемо дозволити собі прийти на роботу за кілька хвилин до судового засідання і піти зразу ж по завершенню, перенісши всю роботу повністю на плечі помічників! Наш робочий день починається  з 07.00 — 08.00 ранку і рідко закінчується о 17.00, частіше всього ми залишаємо робоче місце після 18.00 години, а то і пізніше.

А чого тільки варта була процедура проведення ліквідації одного суду та утворення нового? Адже в реальності вся відповідальність лежала саме на головах судів та на керівниках апарату суду. 

По-друге, робота суду та його авторитет залежить від якості представницьких функцій голови цього суду. Умінню знаходити спільну мову з представниками різних професій, відстоювати свій колектив, бути господарником та фінансистом. Нести відповідальність за реформування судів першої інстанції і за елементарне протікання даху у своєму суді чи ремонт санвузлів, заміну вікон та багато іншого. 

Більше того, голова ніколи не може дозволити собі емоційну реакцію, негативний випад у чиюсь сторону серед колективу! Розумію, що від мого настрою залежить клімат серед колег. Насправді не така вже й легка шапка Мономаха, як дехто думає. За свою адміністративну посаду я не тримаюсь, але не маю жодного права підводити колектив, який довірив мені!

Що надихає у такій роботі? Колектив та його перемоги, люди, які тобі довіряють і звертаються до тебе за допомогою!

- Наприкінці травня Ви презентували проект реформування судів першої інстанції. У чому полягала пропозиція, чи кардинально зміниться карта судів області?

- Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року №807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» був реформований субрегіональний рівень адміністративно-територіального устрою України. Замість наявних в Україні 490 районів було утворено 136. Зокрема, у Дніпропетровській області замість 22 було утворено 7 районів, до складу яких увійшло 86 об`єднаних територіальних громад. Тому виникла необхідність і у реформуванні мережі судів, які працювали у цих районах та містах.

Запропонована нами кількість судів першої інстанції — 16, замість 46.

Наприклад, новоутворений Дніпровський район об’єднав у собі колишні Дніпровський, Солонянський, Петриківський та Царичанський райони. На території новоутвореного району правосуддя здійснюють 12 судів, з яких 8 – у м. Дніпро.

Ми запропонували варіант з 5 судів, кожен з яких об`єднує декілька, але розміщуватись вони будуть у тих же будівлях, що і зараз.

Як зразок, Лівобережний окружний суд, у складі якого Амур-Нижньодніпровський, Індустріальний та Самарський районні суди. Суд обслуговуватиме АНД, Індустріальний та Самарський райони міста і знаходитиметься у тих самих приміщеннях, що і до реформування.

- Тобто у будь-якому випадку для громадян нічого не міняється.

- Мешканці Самарського району будуть звертатись за допомогою у Лівобережний окружний суд у Самарському районі м. Дніпро, мешканці Індустріального району міста — будуть звертатись до Лівобережного окружного суду в Індустріальному районі міста Дніпро. Така ж ситуація і в  інших новоутворених районах.

У будь-якому випадку наша пропозиція носить робочий характер, за необхідності до неї можуть вноситись зміни, але суттєво на мережу новоутворених судів це не вплине.

Для нас головне, аби кожен громадянин мав комфортний та безперебійний доступ до правосуддя. 

- З яких фактів виходили, коли розробляли нову мережу судів області?

- При вирішенні питання щодо шляхів оптимізації мережі місцевих судів  Дніпропетровської області ми, у першу чергу, враховували: кількість населення відповідних територіальних громад, відстань між населеними пунктами та транспортне сполучення, штатну чисельність суддів та їх навантаження, матеріально-технічну базу  та наявність приміщення судів,  розміщення органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів та медично-реабілітаційних центрів, що належать до сфери управління Державної кримінально-виконавчої служби України, які знаходяться на території Дніпропетровської області, прокуратур, органів поліції тощо.

- За даними соціологічного дослідження «Ставлення громадян України до судової системи», проведеного Центром Разумкова, засвідчили, що серед громадян, які мають нещодавній досвід спілкування із судами, переважає довіра до системи правосуддя. Близько 50% громадян, які контактували з судами, висловили свою довіру. Ви вважаєте такі цифри правдивими?

- В Україні близько 44 мільйонів населення, більше 3 мільйонів громадян звертаються до судів. В реальності ця  цифра ще більша, оскільки в результаті судиться 2 сторони.

Незважаючи на тиск, та популізм, який часто лунає у бік судів, люди активно звертаються до судів за захистом своїх прав та інтересів. Навіть не враховуючи можливість альтернативних досудових варіантів вирішення спору.

Крім того, у судовому процесі є 2 сторони, одна з яких завжди буде незадоволена рішенням суду. Це людський фактор. Рідко кому хочеться програвати, навіть якщо він неправий. Деякі люди з розумінням ставляться до свого програшу у суді. А дехто, користується своєю владою та правом на силу, намагається тиснути на суд. Маніпулювати громадськістю та суспільною думкою. Часто це трапляється перед судовими засіданнями. У хід ідуть пікети, мітинги, замовні публікації у ЗМІ, психологічний та фізичний тиск на суддів та членів їх родин.

Але скажіть, чому у незалежній та правовій державі суддя, який виносить законне рішення, має боятись розправи за це? У жодній цивілізованій країні світу немає подібного! Дуже хочеться побачити ті часи, коли людина, яка програла суд і Закон був не на її боці, все ж таки вважатиме рішення справедливим!

Щодо популізму. Насправді він є величезною проблемою як для Європи, так і для усього світу, а в Україні це одна із загроз для верховенства права та демократії.

Зрозумійте, довіра до судів, суддів та судової влади - це показник довіри до державної влади в цілому! У країнах, де рівень довіри до держави високий, правосуддя також має пристойний рівень довіри, і навпаки.

- На Ваш погляд, суддівська незалежність вимірюється тільки гідною грошовою винагородою від держави?

- Незалежність судді не залежить лише від винагороди, встановленої державою. Дійсно, зараз судді почали отримувати гідну встановлену державою суму винагороди, як складову суддівської незалежності. Ці цифри офіційні.

У той же час охочих рахувати чужі гроші ну дуже багато. А ось попрацювати в наших умовах постійного тиску та колосальної відповідальності охочих чомусь мало.

А ви відучіться на юридичному факультеті, пропрацюйте у суді секретарем судового засідання, судовим розпорядником, помічником, здобудьте необхідний юридичний стаж чи наукову ступінь. Пройдіть усі конкурси та відбори, почекайте роками подання, а потім призначення, поживіть в умовах постійного стресу, адже твоє життя, навіть особисте, завжди як на долоні! Нема бажаючих?

Звичайно, легше з боку стати і всіх облити брудом, звинуватити у всіх смертних гріхах, ніж самому одягти мантію і вийти до людей! І пояснити кожному чому він не правий і що він порушив! І почути у спину або в обличчя лайливі слова, або погрози, а потім відчути реалізацію цих погроз!

Це крик душі… Довго можна продовжувати...

Кожному охочому я завжди кажу: приходьте і працюйте, у нас катастрофічна ситуація з браком суддівських кадрів!

- Не так давно світ побачила книга «Судова влада Дніпропетровщини». За відгуками, видання унікальне та містить багато цікавих історичних фактів про розвиток судової влади України та Дніпропетровської області. Як виникла ідея такого видання і з чим стикнулись під час реалізації?

- Дійсно, проект дуже масштабний. На його реалізацію пішов не один рік збору та упорядкування інформації. В основу книги лягла унікальна архівна інформація, відомості, які зберігаються у музеях, чимало фактів ми отримали від суддів у відставці, їхні архівні фото. У виданні ми охопили і історію розвиту судової влади України, починаючи від княжої доби до останніх років, розвиток судової влади Дніпропетровщини, суду апеляційної інстанції та судів нашої області, суддів нині працюючих та тих, які стояли у витоків професії, колективи апаратів судів. Факти, викладені у виданні вкотре підтверджують, що саме наш регіон завжди був лідером практично в усіх сферах життєдіяльності колишньої імперії, починаючи від промислового розвитку, закінчуючи людським капіталом. Адже саме наше місто та область навіть у ті часи тримало першість за кількістю громадян, які отримали юридичну освіту та і взагалі вищу освіту в цілому!   

Це дійсно гідне видання, а кожен суддя, про кого йде мова у книзі, гідний увійти в історію не лише судової влади, але й України!

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.