Боржник продав майно після пред’явлення позову: що на це сказав КЦС ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 747/306/19 дійшов висновку про те, що відповідач, який відчужив майно (житловий будинок) на підставі договору купівлі-продажу після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорюваний договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Висновки судів про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не порушує прав позивача і в момент його укладення жодних обмежень щодо його відчуження не існувало, є необґрунтованими, оскільки перехід права власності на вказаний будинок через вісім днів після відкриття провадження у справі про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики свідчить про мету приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору позики, про недійсність правочину та порушує права позивача як позикодавця.

З метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки оспорюваний договір не створив жодних юридичних наслідків.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд.

Судді КЦС ВС переконані, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, був обізнаний про невиконане ним грошове зобов`язання за договором позики в розмірі 630 193 дол. США

Разом з тим встановлено, що позивач звернувся до Талалакіївського районного суду Чернігівської області з позовом до відповідача про стягнення боргу в розмірі 630 193 дол. США, провадження у справі відкрите 19 квітня 2019 року. 25 квітня 2019 року відповідач за договором купівлі-продажу відчужив належний йому будинок за 46 430 гривень.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не порушує прав позивача і в момент його укладення жодних обмежень щодо його відчуження не існувало, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки перехід права власності на вказаний будинок через вісім днів після відкриття провадження у справі про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики свідчить про мету приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору позики, про недійсність правочину та порушує права позивача як позикодавця.

Крім того, КЦС ВС визнав законним зарахування дітей у садок у порядку черговості їх електронного запису.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.