Обов’язковість врахування Генерального плану Києва під час здійснення будівництва: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ, позивач) до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації; Департамент ДАБК, відповідач) про визнання протиправними та скасування приписів та постанов.

Суть цієї справи полягає у тому, що відповідачем призначено та проведено позапланову перевірку щодо дотримання товариством вимог містобудівного законодавства під час виконання підготовчих робіт. У ході перевірки було встановлено недотримання позивачем вимог одного з пунктів містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки щодо необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки. За наслідками проведеної перевірки складено акт, протокол та припис, а у подальшому прийнято постанову про накладення штрафної санкції за порушення містобудівного законодавства.

Вважаючи, що прийняті за наслідком перевірки документи є необґрунтованими, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати протокол, акт, припис та постанову про накладення штрафу, складені за результатом проведеної позапланової перевірки.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили частково: визнали протиправними та скасували приписи та постанову про накладення штрафу; зобов`язали Департаменту ДАБК відновити запис про реєстрацію декларації про початок виконання підготовчих робіт у Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ведення позивачем підготовчих робіт на спірному об`єкті щодо будівництва готелю не призводить до порушення земельного законодавства в частині цільового використання зазначеної земельної ділянки, тобто висновки відповідача щодо порушення позивачем цільового призначення використання земельної ділянки є помилковими.

Верховний Суд не повністю погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу Департаменту ДАБК задовольнив частково, рішення судів попередніх інстанцій скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалюючи таке рішення, колегія суддів у складі Касаційного адміністративного суду виходила з положень статей 19, 20, 28, 29 Земельного кодексу України та статей 2, 5, 16-18, 21, 24, 26, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

На підставі аналізу положень вищезазначених правових норм суд дійшов висновку про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відповідальні за розробку та затвердження містобудівної документації, діючи з дотриманням принципів належного урядування, повинні забезпечувати збалансований підхід до різних інтересів.

Законним способом узгодження різних інтересів у сфері містобудування є громадське обговорення. Процедура громадського обговорення є запобіжником порушення важливих інтересів різних груп та осіб, а також забезпечує їх виявлення та врахування під час прийняття рішень у сфері містобудування.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації без проведення громадського обговорення проектів такої документації забороняється.

Отже, слід виходити з презумпції, що містобудівна документація, яку розроблено та затверджено у встановленому порядку, враховує державні, громадські та приватні інтереси. Тому видання містобудівних умов та обмежень на підставі та у повній відповідності до містобудівної документації свідчить про взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій.

Навпаки, у разі факту відхилення містобудівних умов та обмежень від містобудівної документації, постає питання про відповідність таких відхилень громадським та приватним інтересам. При цьому законом не передбачено спеціальної процедури перевірки такої відповідності.

Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій, оцінюючи відповідність цільового призначення земельної ділянки позивача містобудівній документації на місцевому рівні, посилались на Концепцію стратегічного розвитку міста Києва, схвалену рішенням Київської міської ради від 16 вересня 2010 року № 35-4847.

Проте колегія суддів вказала на необґрунтованість такого посилання, оскільки зазначена Стратегія є проміжним документом, а тому суди попередніх інстанцій повинні були детально з`ясувати всі обставини щодо земельної ділянки позивача, зокрема, що містяться у Генеральному плані м. Києва та іншій містобудівній документації (у разі її наявності), та перевірити чи відповідає цільове призначення земельної ділянки цій документації та, відповідно, встановити, чи здійснювалась позивачем зміна виду використання земельної ділянки з дотриманням містобудівної документації на місцевому рівні.

На цій підставі Верховний Суд підсумував, що цільове призначення земельної ділянки має відповідати генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні, в іншому випадку будівництво не може вважатися таким, що здійснюється з урахуванням громадських та приватних інтересів при плануванні та забудові територій (зокрема, інтересів власників та мешканців будівель, що оточують місце будівництва), а також таким, що відповідає основам містобудування, визначеним, серед іншого, статтями 2, 5, 17 та 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Постанова Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 826/1581/18 (адміністративне провадження № К/9901/12710/21).

Підписуйтесь на наш  Telegram-канал  і на Twitter , щоб бути в курсі найважливіших подій.