Ненадання своєчасної допомоги потерпілому в ДТП: позиція ВС

Дії водія, який вчинив дорожньо-транспортну пригоду (ДТП), поставивши потерпілого у небезпечний для життя стан, після чого з місця події втік, підлягають кваліфікації за ст. 135 КК (залишення в небезпеці) незалежно від того, чи могла своєчасно надана допомога потерпілому відвернути настання шкоди для його життя чи здоров’я. До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши справу № 711/798/18.

Обставини справи

Чоловік 6 грудня 2017 року близько 19:14, керуючи автомобілем у Черкасах, всупереч вимогам Правил дорожнього руху (ПДР) був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, а тому при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, по якому рухався пішохід, вчасно не зменшив швидкості та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, продовжив рух і вчинив наїзд на останнього, у результаті чого пішохід отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

На порушення вимог ПДР, чоловік з місця події на своєму автомобілі зник, залишивши пішохода на проїзній частині в небезпечному для життя стані.

За вироком Придніпровського районного суду Черкас від 16 квітня 2018 року чоловіка визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135 (залишення в небезпеці), ч. 2 ст. 286 КК (порушення правил ПДР). Апеляційний суд вирок місцевого суду у частині призначеного покарання скасував, залишивши незмінною кваліфікацію його дій.

У касаційній скарзі захисник  просив скасувати вирок суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилався на те, що суд апеляційної інстанції:

- не взяв до уваги письмову заяву потерпілої про те, що вона не бажає притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135 КК, відмовляється від обвинувачення в цій частині та просить закрити провадження, при тому, що саме за її заявою про вчинене кримінальне порушення, а не іншої особи, було порушено кримінальне провадження, а інші потерпілі з такими заявами до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, не звертались, що, на його думку, є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 51-1551км19;

- залишив поза увагою той факт, що смерть пішохода настала миттєво і надати йому будь-яку медичну допомогу обвинувачений вже не міг, а зник з місця ДТП не з метою уникнення кримінальної відповідальності, а у зв`язку з тим, що, перебуваючи на обліку у лікаря психіатра через травму головного мозку, спочатку не зрозумів, що відбулось, а потім злякався і не знав, що робити;

- при новому розгляді провадження, після скасування касаційною інстанцією попереднього рішення суду апеляційної інстанції, на порушення статей 419, 439 КПК, не виконав вказівки, викладені в ухвалі касаційного суду, не в повному обсязі встановив дані про особу, не дослідив інших обставин, які могли бути підставою для звільнення засудженого від відбування покарання, на які посилалась сторона захисту, та належним чином не умотивував своїх висновків, ігноруючи клопотання сторони захисту;

- всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК, безпідставно залишив без уваги клопотання адвоката, підтримане засудженим, представником потерпілої та прокурором і не підтримане іншою потерпілою та адвокатом щодо дослідження додаткових доказів щомісячної (протягом майже двох років) сплати потерпілим грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, що, у свою чергу, могло би бути визнано судом іще однією підставою для звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК;

- не дослідив та у вироку не надав оцінку тому факту, що родина обвинуваченого віднайшла немалі грошові кошти для компенсації спричинених матеріальних та моральних збитків усій родині загиблого, однак, до початку розгляду справи у місцевому суді ніхто із родичів загиблого, крім його дружини, не виявив бажання бути потерпілим по справі і взагалі не цікавився її розслідуванням;

- допустив порушення, а саме: після виходу з нарадчої кімнати проголосив новий вирок, мотивувальна частина якого відрізняється від тексту вироку, наявного в матеріалах кримінального провадження. Зокрема, у мотивувальній частині вироку міститься текст, який не оголошувався апеляційним судом під час проголошення судового рішення; затратив менше часу на написання вироку, ніж на його проголошення, що свідчить про його повне або часткове складання поза межами нарадчої кімнати, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК);

- не дослідив та залишив поза увагою наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування в повному обсязі потерпілій матеріальної та моральної шкоди), відсутність обтяжуючих покарання обставин, що давало підстави суду апеляційної інстанції для застосування ст. 69 КК та інші.

Крім того, захисник посилається на те, що органом досудового слідства, а потім судом першої та апеляційної інстанцій, неправильно було встановлено місце вчинення кримінального правопорушення, що є складовою об`єктивної сторони кримінального правопорушення та підлягає обов`язковому доказуванню.

Позиція ККС: залишено без змін вирок апеляційного суду.

Колегія суддів ККС не погодилася з доводами у касаційній скарзі захисника, що смерть пішохода настала миттєво і надати йому будь-яку медичну допомогу обвинувачений вже не міг, а зникнення з місця ДТП не пов’язується з уникненням кримінальної відповідальності. Колегія суддів ККС констатувала, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Ставлення суб’єкта злочину до наслідків завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю). На думку Суду, вольовий момент вчинення злочину, передбаченого ст. 135 КК, полягає у небажанні суб’єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними, але на кваліфікацію вони не впливають. Таким чином, колегія суддів ККС доходить висновку, що для кваліфікації за ст. 135 КК не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров’ю потерпілого.

Суд вказав, що навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, має нести відповідальність за ст. 135 КК.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.