Стягнення з колишньої грошей за імплантовані груди: позиція ВС

Верховний  Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 185/446/18, в якій досліджував питання про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.

Позов мотивований тим, що у липні 2017 року позивач познайомився з жінкою. У подальшому між ними виникли дружні відносини та плани на ведення спільної підприємницької діяльності. У період із серпня до грудня 2017 року позивач здійснював періодичне перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідачки окремими платежами на загальну суму 1 330 000,00 грн. Вказані грошові кошти перераховувалися відповідачці для початку спільного бізнесу (придбання товару та інше).  Оскільки позивач довіряв відповідачці, то погоджені умови ведення спільного бізнесу не закріплялися в письмовому договорі.

Позивач вказував: йому стало відомо, що відповідачка, зловживаючи довірою, заволоділа його грошовими коштами без наміру ведення спільного бізнесу, а отримані кошти витратила на особисті потреби. Посилався на те, що відповідачка відмовилася добровільно повертати отримані кошти.

Так, у судовому засіданні позивач зазначав, що між ним та відповідачкою були близькі стосунки, в тому числі й інтимні, вони разом проводили час, декілька разів подорожували за кордон, також він робив подарунки.

Відповідачка у судовому засіданні зазначила, що стосунки з позивачем у них були близькі – як чоловіка та жінки, вона сприймала ці відносини як сімейні, вони планували разом жити і для цього шукали та купували квартиру, вона познайомила з позивачем свою доньку та друзів.

Позивач часто перебував у квартирі, в якій відповідачка проживала з донькою, ночував там, також в кватирі були його речі, вони часто разом обідали та вечеряли в ресторанах, також з її друзями. Позивач робив їй багато подарунків: дати гроші, щоб збільшити груди, купити машину та квартиру, була ініціатива позивача, він «підтягував її до свого рівня». Також у квартирі знаходились кошти, які давав позивач, та вони їх витрачали на спільні покупки. Але після того, як жінка дізналась про дружину позивача, вони розійшлись, а чоловік вирішив через цей позов повернуту кошти. Рахунок в банку відповідачка також відкрила за пропозицією позивача, він переводив на нього кошти, які вони витрачали на спільний відпочинок, купівлю продуктів, на машину, збільшення грудей, квартиру та інше. Кошти витрачались тільки з дозволу позивача, він говорив, скільки і для чого зняти, відповідачка не вважала ці кошти своїми, ними розпоряджався позивач, вона робила все з його дозволу та вказівок. Кошти, які є предметом договору, позивач надавав добровільно, вона сприймала їх як кошти, які він витрачає на неї, адже в них спільні сімейні відносини, коли чоловік «вкладає» кошти в неї для того, щоб «підняти до свого рівня».

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 1 200 000 грн.

Суд першої інстанції визнав необґрунтованими твердження відповідачки про те, що отримані кошти їй перераховувалися як засіб до існування, оскільки виписка з банківського рахунку відповідачки містить цільове призначення витрачення коштів (оплату операції по збільшенню грудей, внеску за квартиру, страхування автомобіля), що не є витратами на засоби до існування (їжа, ліки, проїзд тощо). Періодичне перебування позивача в квартирі відповідачки, наявність в ній деяких його речей без постійного спільного проживання та спільні подорожі не є доказами перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах чи інших сімейних стосунках, з відповідними взаємними правами та обов`язками в розумінні СК України. Докази стосовно оплати за операцію по збільшенню грудей є суперечливими, оскільки не містять підтвердження цільового надання коштів позивачем саме на цю операцію, чи його згоду на витрачання перерахованих коштів за цим призначенням.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції.

Висновок Верховного Суду

Так, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення, або норми права або потерпілий вільно і без помилки погодися на настання невигідних для себе наслідків.

ВС підкреслив, що тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Також Верховний Суд нагадав, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно) зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

ВС відзначив, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Так, у справі, що переглядається:

при відмові в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 1 200 000 грн апеляційний суд вказав, що кошти позивачем перераховувались на рахунок відповідача добровільно та без зазначення призначення платежу для ведення спільного бізнесу, придбання товару, тощо, а тому кошти в розмірі 1 200 000,00 грн не є отриманими відповідачем безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України та не є такими, що підлягають поверненню;

апеляційний суд не врахував, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них;

апеляційний суд не звернув уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Позивач, перераховуючи кошти відповідачу, які сторони спільно витрачали, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог стягнення коштів в розмірі 1 200 000 грн;

суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів в розмірі 1 200 000 грн, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів в розмірі 1  200 000 грн належить змінити в мотивувальній частині.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.