ВС: недотримання органом місцевого самоврядуванням дозвільної процедури стосовно СПД є порушенням конституційного принципу належного урядування

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом виконавчого комітету Одеської міської ради (далі також – позивач) до Державної регуляторної служби України (далі також – відповідач), завідувача сектору Державної регуляторної служби в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування акта.

Суть спору полягає в тому, що за результатом проведеної відповідачем перевірки позивача стосовно додержання останнім законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру контролюючим органом складено акт, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог відповідного законодавства. Окрім того, невід’ємною складовою акта перевірки став припис, яким позивача зобов’язано усунути та не допускати в майбутньому порушення законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру.

Вважаючи такий припис відповідача протиправним, виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до суду з позовом.

Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили, виходячи з того, що зауваження контролюючого органу до роботи виконкому Одеської міської ради у сфері дозвільної діяльності щодо розміщення зовнішньої реклами, викладені в акті перевірки, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та позивачем не спростовано.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення – без змін.

Колегія суддів у складі Касаційного адміністративного суду виходила з аналізу положень ст. 9-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги», ст. ст. 2, 4, 5, 10, 16, 30, ч. ч. 3-5 та 8 ст. 51, ст. 52 та ч. 1 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на підставі якого зроблено висновок про те, що рішення про видачу дозволу на розміщення зовнішньої реклами або відмову в його видачі за результатом розгляду документів розповсюджувачів реклами приймається саме виконкомом Одеської МР за встановленою для цього процедурою.

Зі змісту ст. 9-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» Верховним Судом встановлено, що частиною акта перевірки Державної регуляторної служби України є припис, який є обов`язковим до виконання. Останній видається у разі виявлення в діяльності дозвільного органу порушень дозвільної процедури та спрямований на захист інтересів суб`єктів господарювання. Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» таке рішення може бути оскаржене до адміністративного суду.

На підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, виходячи з положень законів України «Про рекламу» та «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» Верховним Судом, встановлено, що вимоги припису Державної регуляторної служби України, викладені в акті перевірки, спрямовані на усунення недоліків у роботі дозвільного органу, виявлених під час перевірки, та на забезпечення дотримання органом місцевого самоврядування встановленого законом порядку надання адміністративних послуг.

З урахуванням наведеного колегія суддів погодилась з висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість зауважень контролюючого органу до роботи виконкому Одеської МР у сфері дозвільної діяльності щодо розміщення зовнішньої реклами та, відповідно, правомірність акта перевірки та вимог припису, що є частиною цього акта.

Суд також врахував положення Угоди про асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року), практику Європейського суду з прав людини та рішення Конституційного Суду України щодо важливості дотримання суб’єктом владних повноважень принципу належного урядування.

На цій підставі Верховний Суд дійшов до висновку про те, що недотримання органом місцевого самоврядуванням дозвільної процедури у взаємовідносинах з суб’єктами підприємницької діяльності є порушенням конституційного принципу належного урядування, що ґрунтується на положеннях Основного Закону України, зокрема, статті 6 (органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України), статті 8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права) та статті 19 (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України).

Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 420/4649/19 (адміністративне провадження № К/9901/14426/20).

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.