Чи може ухвала суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду: позиція ВС

Ухвала суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, розглянувши справу № 405/3360/17  за позовом особи до двох осіб, третя особа - Кропивницька міська рада, про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення, за касаційною скаргою на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року.

Обставини справи

У червні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до двох осіб про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення.

Ухвалою місцевого суду від 7 червня 2018 року до участі в справі як третю особу залучено Кропивницьку міську раду. А ухвалою від 22 вересня 2020 року підготовче судове засідання закрито, а справу призначено до розгляду по суті.

27 листопада 2020 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою місцевого суду від 15 квітня 2021 року відмовлено позивачу у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог від 27 листопада 2020 року.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у підготовчому судовому засіданні 22 вересня 2020 року позивач позов підтримав та подав заяву про збільшення позовних вимог, представник відповідача позов не визнав. За участі позивача та з урахуванням його думки підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до розгляду по суті. Проте лише 27 листопада 2020 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог.

Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України та враховуючи, що розгляд цієї справи проводиться за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог.

Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції, оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року апеляційну скаргу повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. На думку суду, аналіз статті 353 ЦПК України дає підстави для висновку, що оскаржувана ухвала про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог не входить до переліку таких, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року, позивач просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття до розгляду збільшених позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, передав справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду з огляду на таке. Відповідно до частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви, ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України. Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу. У пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев’ята статті 10 ЦПК України).

Суд вказав, що у справі «Скорик проти України» від 8 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції.

Крім того, Суд відзначив, що мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду у них. Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України. Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 353 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.