Чи підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу при закритті апеляційного провадження у справі: позиція Великої Палати ВС

Велика Палата Верховного Суду 8 червня 2022 року розглянула справу № 357/380/20 про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) і скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.

19 січня 2022 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на статтю 403 ЦПК України.

Колегія суддів посилалася на те, що у справі, що переглядається, одним із правових питань є питання щодо того, чи підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу при закритті апеляційного провадження у справі.

У пункті 6 частини першої статті 264 ЦПК України передбачено, що одним з питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, є питання про те, як розподілити між сторонами судові витрати. На виконання вимоги щодо змісту судового рішення, розподіливши судові витрати між сторонами, суд відображає цей розподіл у резолютивній частині рішення суду відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 265 ЦПК України.

Такої вимоги не містить норма щодо змісту ухвали суду. Законодавець не передбачив загального правила щодо розподілу судових витрат у випадках, коли справа по суті не вирішується і розгляд справи не закінчується постановленням рішення. У такому разі розподіл судових витрат відбувається у випадках, прямо встановлених процесуальним законом при вчиненні певної процесуальної дії. Щодо судового збору такі випадки встановлено нормами ЦПК України та Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), щодо інших витрат лише нормами ЦПК України.

Системне тлумачення зазначених норм ЦПК України дає підстави для висновку, що при закритті апеляційного провадження не передбачено розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Перегляд судових рішень у цивільних справах може відбуватись за правилами апеляційного та касаційного провадження.

Питання розподілу судових витрат врегульовано загальними нормами ЦПК України і не містить особливостей для апеляційного та касаційного провадження.

Водночас у судовій практиці спостерігається неоднаковий підхід для вирішення питання щодо розподілу судових витрат у разі закриття касаційного провадження в судах різних юрисдикцій.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилалася на те, що в ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі № 816/731/16 (провадження № К/9901/9639/19), якою відмовлено в задоволенні заяви про повернення судового збору, Верховний Суд дійшов висновку, що «аналіз процесуального законодавства свідчить про неможливість ототожнення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження». Наслідком закриття провадження у справі є відсутність (скасування) рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тоді як закриття касаційного провадження призведе до залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції. Зазначене підтверджує різне значення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження» та неможливість їх ототожнення».

У той же час Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в додатковій ухвалі від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20 зробив протилежні висновки при розгляді питання щодо розподілу судових витрат при закритті касаційного провадження. Вказав, що витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті ухвали про закриття касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Отже, на розгляд Великої Палати Верховного Суду було поставлено питання: чи підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу при закритті апеляційного (касаційного) провадження?

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному перегляах учасники процесу несуть певні витрати.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи відповідно до частин першої - третьої статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої зазначеної статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев`ята статті 141 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що за частинами другою - п`ятою статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, вирішуються шляхом постановлення ухвал. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядках закінчується прийняттям постанови. У випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.

Таким чином, розглядом справи по суті у суді першої інстанції є вирішення спору шляхом ухвалення судового рішення. Апеляційне та касаційне провадження відповідно до глав 1, 2 розділу V ЦПК України є одним із етапів перегляду судового рішення у разі незгоди з ним однією із сторін (сторонами). Відмова сторони від апеляційної (касаційної) скарги (частина четверта статті 364, частина четверта статті 398 ЦПК України) є правом заявника і не впливає на той факт, що справа вже розглянута по суті судом першої інстанції.

При цьому подання стороною апеляційної (касаційної) скарги та відкриття апеляційного (касаційного) провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної (касаційної) скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо.

Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України.

Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України). Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

Позивачем на підтвердження понесених ним витрат надано копії: укладеного між ТОВ «Агрофірма «Матюші» та Адвокатським об`єднанням «Еверлігал» договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 18/12-06 від 22 грудня 2018 року, додаткової угоди № 10/02/21-1 від 10 лютого 2021 року, акта приймання-передачі наданих послуг в рамках правової допомоги від 05 березня 2021 року, а також детальний опис наданих послуг та здійснених витрат у процесі надання правової допомоги на загальну суму 20 064,36 грн (а. с. 72-74, т. 3).

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди № 10/02/21-1 до договору про надання правової допомоги № 18/12-06 від 22 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ «Агрофірма «Матюші» (клієнт) та АО «Еверлігал», сторони погодили надання останнім клієнту професійної правничої допомоги щодо представництва його інтересів у судовому спорі з ОСОБА_1 , ТДВ «Шамраївський цукровий завод» під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, що включає, зокрема, але не виключно: аналіз апеляційних скарг відповідачів на судові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/380/20, підготовку та подання до суду відзивів клієнта на апеляційні скарги, підготовку інших необхідних процесуальних документів, ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції, вчинення інших дій, необхідних для надання клієнту професійної правничої допомоги. Відповідно до пункту 2 угоди розмір винагороди за надання правничої (правової) допомоги становить грошову суму в національній валюті, еквівалентну 600 євро (а. с. 21, т. 3).

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвокатів АО «Еверлігал» у зв`язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 064,36 грн у матеріалах справи на а. с. 10, 11, т. 3 міститься копія рахунку на оплату № 33 від 10 лютого 2021 року та копія платіжного доручення про сплату 20 064,36 грн.

Загальні норми ЦПК України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, яка виграла справу, тобто права якої були невизнані, оспорені або порушені іншою стороною та поновлені лише в результаті розгляду справи судом.

ЦПК України містить норми щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення судового рішення (частина друга статті 141 ЦПК України) та у випадках, коли вимоги позивача судом по суті не розглядалися, але справа провадженням закінчується у зв`язку із закриттям такого чи залишенням справи без розгляду (стаття 142 ЦПК України).

Перегляд судових рішень (як рішень, постанов та ухвал) у апеляційному та касаційному порядках унормовано спеціальними статтями ЦПК України. Доступ до апеляційного та касаційного переглядів є одним із принципів цивільного процесу і передбачений у пункті 8 частини третьої статті 2 та статті 17 ЦПК України.

За результатами апеляційного та касаційного переглядів відповідно суд має право як на певні висновки щодо розгляду справи по суті (статті 374, 409 ЦПК України), так і певні процесуальні висновки, які унеможливлюють подальший апеляційний чи касаційний розгляд (статті 362 та 396 ЦПК України).

Однією з таких підстав закриття апеляційного провадження є заява особи, яка падала апеляційну скаргу, після відкриття апеляційного провадження, про відмову від скарги та за відсутності заперечень проти цього інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що апеляційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи.

А саме: суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 360 ЦПК України).

У частинах другій, четвертій статті 360 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи.

Тобто надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України).

Подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.

Тому і у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв`язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження.

У такому випадку в апеляційного суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки така особа реалізує своє право на апеляційний перегляд судового рішення, однак самостійно прийняла рішення в межах принципу диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2, стаття 13 ЦПК України) про відмову від апеляційної скарги, усвідомлюючи наслідки такої відмови, а саме згідно з частиною п`ятою статті 364 ЦПК України унеможливлення для цієї особи апеляційного перегляду судового рішення.

Отже, у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, яка падала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги. Однак такий же за своїми наслідками результат вони б отримали і у разі закриття апеляційного провадження, оскільки судове рішення, ухвалене судом першої інстанції по суті спору, залишається без змін.

Тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

З огляду на зазначене, враховуючи фактичний обсяг наданих позивачу юридичних послуг, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також відсутність клопотання ТДВ «Шамраївський цукровий завод» про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими вимоги представника ТОВ «Агрофірма «Матюші» Тетері С. І. про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 357/380/20, понесених у суді апеляційної інстанції.

Посилання Київського апеляційного суду на те, що нормами ЦПК України не передбачено ухвалення додаткового рішення судом, що постановив ухвалу про закриття апеляційного провадження, не є підставою для відмови у задоволенні вимоги сторони про відшкодування понесених нею судових витрат.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що не вбачається підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження № 11-52апп19), оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про повернення судового збору особі, яка подала касаційну скаргу, а потім відмовилася від неї.

У справі, що перебуває на розгляді, вирішено питання про відшкодування судових витрат, понесених учасником справи, відмінним від особи, яка подала апеляційну скаргу, у зв`язку з відкриттям апеляційного провадження.

Тобто обставини справи не є подібними.

Текст постанови — за посиланням.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.