Большая Палата ВС высказала позицию по непривлечению адвокатов к представительству Президента в судах Украины

Большая Палата Верховного Суда 29 сентября 2022 вынесла постановление по делу № 990/117/22, которое касалось непривлечения адвокатов к представительству Президента в судах Украины.

Так, АО обратилось в Кассационный административный суд в составе Верховного Суда как суд первой инстанции с иском к Президенту Украины, в котором просило признать противоправным бездействие Президента Украины, заключающееся в непривлечении адвокатов, адвокатских бюро, адвокатских объединений к представительству Президента Украины в судах Украины, начиная с 30 апреля 2020 года.

На обоснование исковых требований адвокатское объединение отметило, что бездействие ответчика по непривлечению адвокатов к собственному представительству в судах нарушает его интересы, поскольку оно лишено возможности оказывать профессиональную юридическую помощь Президенту Украины.

Ниже приводим позицию ВС (на языке оригинала).

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Президента України, яка, на його думку, полягає в незалученні адвокатів, адвокатських бюро, адвокатських об`єднань до представництва Президента України в судах України та допущена, починаючи з 30 квітня 2020 року.

На обґрунтування заявлених вимог адвокатське об`єднання зазначило, що бездіяльність відповідача, яка полягає у незалученні адвокатів до власного представництва у судах, порушує його інтереси, оскільки воно позбавлене можливості надавати професійну правничу допомогу Президенту України та брати участь у процедурах укладення відповідних договорів за результатами публічних закупівель. На думку позивача, представництво інтересів Президента України у судах, як і представництво в судах будь-якої іншої особи, може здійснюватися виключно адвокатами, а тому працівники Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України не можуть здійснювати адвокатську діяльність, оскільки перебувають на державній службі. Також позивач зауважив, що наведене суперечить положенням частин четвертої, п`ятої статті 131-2 Конституції України щодо адвокатської монополії на представництво інтересів особи у суді та положенням частин першої, третьої статті 55, частини першої статті 57 КАС України, які встановлюють порядок та підстави представництва, у тому числі адвокатом. Крім того, на думку позивача, Президент України не має права передавати свої повноваження іншим особам чи органам відповідно до положень частини другої статті 106 Конституції України.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Згідно з положеннями статті 131-2 Конституції України передбачено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України встановлено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої                                 статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється                   з 01 січня 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частинами третьою та четвертою статті 55 КАС України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Таким чином, з урахуванням положень Конституції України, з 01 січня 2020 року представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Питання самопредствництва не закріплені в нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів. З урахуванням положень статті 55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 9901/39/20.

З наведеного вбачається, що аргументи Адвокатського об`єднання, викладені на обґрунтування своєї позиції в позовній заяві та апеляційній скарзі, ґрунтуються виключно на оціночних судженнях суб`єктивного характеру щодо порушення його інтересів.

Натомість зміст позовної заяви свідчить про висловлення позивачем незгоди зі здійсненням самопредставництва інтересів Президента України у судах працівниками Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України, однак не засвідчує, що Адвокатське об`єднання навело обставини, які підтвердили б те, що його права та інтереси порушено відповідачем під час здійснення ним владних управлінських функцій, що у свою чергу призвело до настання правових наслідків.

При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, предмет спору в цій справі не стосується питання законності Указу Президента України № 162/2020 від 30 квітня 2020 року «Про забезпечення самопредставництва Президента України та створених ним допоміжних органів і служб у судах України» та покладення вказаним Указом конкретно визначених обов`язків на працівників Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України.

Допущена, на думку позивача, бездіяльність відповідача не породжує для нього права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом, адже захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право / законний інтерес особи в публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій. Для ефективного захисту порушених прав та інтересів необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між стверджуваним порушенням та способом їх захисту.

Також необхідно звернути увагу на те, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Таким чином, КАС ВС в оскаржуваній ухвалі від 08 серпня 2022 року дійшов обґрунтованих висновків про те, що означена позивачем бездіяльність Президента України не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції, оскільки між позивачем та відповідачем немає відповідного публічно-правового спору, а тому відмовив у відкритті провадження у справі.

Також ВП ВС вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» необхідно тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, у зв`язку із чим суд першої інстанції правильно не роз`яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 07 жовтня 2021 року у справі № 9901/176/21, від 23 лютого 2022 року у справі № 9901/508/21, 12 травня 2022 року у справі № 9901/370/21 та від 21 липня 2022 року у справі № 460/5132/22 і підстав відступати від такого висновку під час розгляду цієї справи не встановлено.

 Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.