Студенты иностранных университетов, которых не выпустили из Украины на обучение, выиграли первые дела в судах

Как известно, в середине августа нардеп от «Слуги народа» Юлия Гришина сообщила, что украинские студенты смогут получить возможность уехать за границу. По ее словам, Главнокомандующий ВСУ Валерий Залужный направил в Миноборону письмо с просьбой разрешить такой выезд тем, кто не подлежит мобилизации – в частности, студентам.

Впрочем, многие учившиеся за рубежом студенты не смогли начать занятия — их не выпустили из Украины. Государственная пограничная служба объяснила это «злоумышленниками, которые массово подделывают студенческие документы, чтобы незаконно уехать из страны и избежать мобилизации».

Ограничение начало действовать с 14 сентября 2022 года. Такое решение поступило в Государственную пограничную службу Украины от высшего военного руководства. «Такая категория, как «студенты», не может пересечь границу на выезд из Украины, пока это не будет нормировано отдельно решением правительства и не будут внесены изменения в постановление №57», – объяснил тогда представитель Государственной пограничной службы Андрей Демченко.

21 сентября украинские студенты, которых не выпустили на обучение за границу, устроили акцию на КПП «Шегини».

Впоследствии петиция об отмене запрета на выезд мужчинам, которые являются студентами иностранных вузов, набрала необходимое количество подписей (25 000) для рассмотрения. В тексте петиции отмечается, что возможность уезжать должна быть у всех студентов-мужчин зарубежных вузов. Кабинет Министров по поручению Президента Владимира Зеленского будет решать вопрос выезда обучающихся за рубежом студентов.

Вместе с тем, пока «вопрос находится на рассмотрении», студенты иностранных вузов получили первые выигранные дела в судах.

Ниже приводим несколько решений на языке оригинала.

Зокрема, 13 жовтня 2022 року Харківський окружний адміністративний суд виніс рішення по справі №520/6229/22, задовольнивши позов студента.

Судом встановлено, що позивач, громадянин України, 4 серпня 2022 року прибув до Державного кордону України для його перетину.

Позивач пред`явив співробітникам Державної прикордонної служби України паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, в якому зазначено, що позивач має право на відстрочку від мобілізації.

Також позивачем подано довідку Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Харкова для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів, які навчаються за денною або індивідуальною формами здобуття освіти, видану позивачу, згідно якої він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Крім того, позивачем надано нотаріально засвідчений переклад угоди про навчання та умови оплати в Академії управління та адміністрування в м. Ополя (Польща); нотаріально засвідчений переклад довідки про прийняття іноземця на навчання, в якій зазначено виклик на навчання; нотаріально засвідчений переклад документу про підтвердження забезпечення житлом; студентський квиток міжнародного зразка; лист іноземного вищого навчального закладу про підтвердження набуття статусу студента, створення та функціонування на офіційному сайті навчального закладу особистого кабінету студента, неможливість існування особистого кабінету студента у сторонньої особи.

Відповідачем не заперечувалось подання позивачем вищевказаних документів для перетину Державного кордону України.

04.08.2022 р. прикордонним загоном в особі начальника групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС «Пархоменкове» ВПС «Амбуків» було прийнято рішення про відмову у перетинанні Державного кордону України. Так, в рішенні зазначено, не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.

Як зазначив суд, пунктом 12 Правил перетинання Державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. №57 (далі за текстом - Правила №57) передбачено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що громадянина України тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв`язку з тим, що він не зміг надати на паспортний контроль документи, які підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" № 3857-XII від 21 січня 1994 року право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.

10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Проте, відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено жодної з визначених статтею 6 Закону України №3857-XII підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України.

Як встановлено вище, 4.08.2022 р. було прийнято рішення про відмову у перетинанні Державного кордону України. Однак, у вищевказаному рішенні не визначено, які саме документи на підтвердження підстави для виїзду за кордон позивач не зміг надати на паспортний контроль.

При цьому, в оскаржуваному рішенні не надано оцінку поданим позивачем документам на підтвердження підстави для виїзду за кордон.

Суд звертає увагу на те, що Шевченківський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Харкова, складаючи стосовно позивача довідку, оцінив статус особи та документи надані такою особою.

У вищевказаній довідці орган Міністерства оборони України зазначив, що заперечень щодо виїзду позивача з України у встановленому порядку для проходження навчання за кордоном немає.

При цьому, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що вищевказана довідка містить ознаки підробленого документу або містить недостовірну, сфальсифіковану інформацію.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення не може вважатись обґрунтованим та таким, яке прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття даного рішення.

Щодо посилань відповідача на приписи п. 2-6 Правил перетинання Державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. №57, суд зазначає що в оскаржуваному рішенні не зазначено посилань на вказані приписи Правил №57, як на підставу для прийняття даного рішення.

Тобто, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не ґрунтувався приписами п.2-6 вищевказаних Правил.

За таких обставин, вказані посилання відповідача не можуть свідчити про правомірність оскаржуваного рішення.

Також, суд вважає оскаржуване рішення таким, що не відповідає затвердженій формі, з огляду на наступне.

Так, наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010  № 967 затверджено форму рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку.

Згідно затвердженої форми в рішенні міститься графа - «посилання на рішення суду або прокурора», в якій зазначено таке - «у  зв`язку  з  наявністю  однієї  з  підстав, визначених статтею 6  Закону  України  "Про  порядок виїзду з України і в`їзду в Україну  громадян України", у тому числі у зв`язку з наявністю в базі даних  Державної  прикордонної  служби  України відомостей, що зазначену особу рішенням……тимчасово  обмежено  у  праві  виїзду з України, або відповідно до  статті 20 Закону України "Про державну прикордонну службу України"  відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону.».

Проте, в оскаржуваному у даній справі рішенні зазначено - «на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також Закону України " Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року" громадянина України тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону…..».

Таким чином, в оскаржуваному рішенні не зазначено підстав відмови в перетинанні державного кордону України громадянину України, які визначено у формі зазначеній наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 14.12.2010  № 967.

Крім того, у відзиві на позовну заяву зазначено, що дійсне найменування відповідача є - « 6 прикордонний Волинський загін Державної прикордонної служби України (м.Луцьк)», умовним найменуванням для адміністративно-господарської діяльності є - «Військова частина НОМЕР_1 ». Зазначено, що з 1992 року назва відповідача, яка відповідає дійсності та внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є - «Військова частина НОМЕР_1 ».

Згідно затвердженої форми в рішенні містяться графа - «назва органу охорони державного кордону».

Зі змісту оскаржуваного рішення у вказаних графах зазначено - «6 прикордонного загону».

Отже, в оскаржуваному рішенні не вказано у зазначених графах назви органу охорони державного кордону, які зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

За таких обставин, оскаржуване у даній справі рішення складено з порушеннями форми затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010  № 967.

З огляду на вищевикладене, рішення 6 прикордонного загону є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо витрат студента на адвоката

Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката та судовий збір. На підтвердження понесених витрат у справі до суду надано копію договору про надання правової допомоги від 05.08.2022 року укладений з Адвокатським об`єднанням.

Також, до суду надано ордер, який видано адвокатським об`єднанням про надання правничої (правової) допомоги. Крім того, до суду надано копію додаткової угоди №1 від 05.08.2022 року до договору про надання правової допомоги від 05.08.2022 року, згідно якої вартість послуг складає 20000 грн. та копію акта приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг.

Суд зазначає, що дана справа розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до судового засідання. При цьому, дана справа в розумінні ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності.

Враховуючи часткове задоволення позову, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню в частині стягнення на користь позивача 10 000 грн.

Отже, суд позов студента задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення прикордонного загону про відмову у перетинанні державного кордону України, а з прикордонників стягнули сплачений судовий збір в сумі 793 грн. і понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

Подібну справу №380/11537/22 28 жовтня 2022 року розглядав Львівський окружний адміністративний суд.

Так, позовні вимоги було обґрунтовано тим, що позивач є здобувачем вищої освіти, який навчається закордоном, в Республіці Польща.

11.08.2022 при спробі виїхати за межі території України на навчання через міжнародний пункт пропуску «Угринів-Долгобичув» надав перелік документів, які підтверджують його статус як студента закордонного ВНЗ, а також облікові документи військовозобов`язаного і довідку районного ТЦК та СП за місцем реєстрації, в яких є записи про те, що він має право на відстрочку від призову на період мобілізації, а також те, що Харківський районний ТЦК та СП не заперечує щодо виїзду з України для продовження навчання за кордоном.

Проте начальник 2-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів Карпатського прикордонного загону не врахувала надані заявником документи та прийняла рішення про відмову у перетині державного кордону, «оскільки він не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду закордон».

Відповідач подав суду відзив, де стверджує, що статус здобувача вищої освіти надає право на відстрочку від призову під час мобілізації, проте не передбачає автоматичне надання дозволу на перетин державного кордону та зміну місця проживання, а також не скасовує вимогу щодо зняття з військового обліку для громадян України, які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України.

Щодо листів-роз`яснень Головнокомандувача ЗС України, на які посилається позивач, то такі, на думку відповідача, стосуються виключно тих студентів, які станом на 24.02.2022 навчалися у закладах освіти закордоном та після оголошення мобілізації повертаються для продовження навчання, та не поширюється на тих, хто поступив на навчання після 24.02.2022.

Також позивач не надав міжнародний договір для здобуття освіти у закладах освіти інших держав. Посилається на Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про умови поїздок громадян, затверджену Постановою КМУ 1572 від 02.10.2003, відповідно до якої для в`їзду на територію іншої сторони на строк більше 90 днів слід мати візу. Тому наполягає, що під час перетину державного кордону позивач не надав належним чином оформлених документів, що підтверджують підстави для виїзду закордон.

Як встановив суд, позивач був прийнятий на стаціонарне навчання (уніфікований магістерський курс по напрямку «право») у Вищу школу внутрішньої безпеки в Лодзі на термін з 01.10.2022 по 30.09.2027, з проходженням 0 курсу у формі мовного курсу «польська мова підготовка до І курсу навчання уніфікований магістерський курс на напрямку право» з 25.07.2022, що підтверджується такими доказами:

- відомості про організацію 2022/2023 академічного року відповідно до наказу ректора Вищої школи внутрішньої безпеки в Лодзі;

- рішення про прийом на навчання від 14.07.2022 на IV рік навчання уніфікований магістерський курс, на напрямку право, що проводиться у Вищій школі внутрішньої безпеки в Лодзі в 2022/2023 академічному році;

- рішення про прийом на навчання від 14.07.2022 на 0 семестр у формі мовного курсу;

- угода про надання освітніх послуг від 19.07.2022;

- платіжне доручення від 19.07.2022 про оплату вартості навчання;

- довідка про статус студента від 21.07.2022;

- довідка про прийняття іноземця на стаціонарне навчання від 21.07.2022 на термін з 01.10.2022 до 30.09.2027;

- довідка про прийняття іноземця на навчання 0 семестр курс польської мови від 21.07.2022, на термін з 25.07.2022 до 30.09.2022;

- студентський квиток.

11 серпня прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Угринів-Долгобичув» з метою перетнути державний кордон України на виїзд в Республіку Польща, надав посадовій особі Держприкордонслужби паспорт громадянина України для виїзду за кордон, а також усі перелічені вище документи (щодо навчання та військового обліку) для підтвердження мети поїдки.

Начальник 2-ої групи інспекторів прикордонного прийняла рішення про відмову у перетині державного кордону, відповідно до якого «громадянина України тимчасово обмежено в праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, а саме: відсутній студентський квиток встановленого зразка чи студентська віза, особа слідує на мовні курси з 25.07.2022-30.09.2022р., навчання розпочинається 01.10.2022».

Правовими підставами прийняття цього рішення вказано частину першу статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

При прийнятті рішення суд враховує такі положення чинного законодавства:

І. Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 53 Конституції України кожному гарантується право на освіту.

ІІ. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17.07.97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - ЄКПЛ), підписану від імені України 9 листопада 1995 року, Перший протокол, протоколи N 4 і N 7 до Конвенції, підписані від імені України 19 грудня 1996 року, та протоколи N 2 і N 11 до Конвенції, підписані від імені України 9 листопада 1995 року у м. Страсбурзі.

ЄКПЛ та перелічені протоколи до Конвенції набрали чинності в Україні 11.09.1997 (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001697-06#Text).

Перший протокол до ЄКПЛ містить статтю 2 «Право на освіту», відповідно до якої нікому не може бути відмовлено у праві на освіту.

Протокол №4 до ЄКПЛ містить статтю 2 «Свобода пересування» такого змісту:

1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
3. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

ІІІ. Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв`язання спорів у цій сфері визначає Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі Закон № 3857-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

У статті 6 Закону №3857-XII визначено випадки, у яких право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено:

- він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, до закінчення терміну, встановленого ст. 12 цього Закону;

- стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

- він засуджений за вчинення кримінального правопорушення до відбуття покарання або звільнення від покарання;

- він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

- він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції до припинення нагляду;

- він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

При цьому у разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Державну прикордонну службу України).

Статтею 11 Закону №3857-XII визначено, що військовослужбовці можуть виїжджати з України на загальних підставах.

Відповідно до статті 8 Закону №3857-XII рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Статтею 3 Закону №3857-XII визначено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

ІV. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст.ст. 20, 22 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі Закон № 389-VIII).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону №89-VIII).

Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, офіційно оприлюднюється разом із законом щодо затвердження такого указу Президента України та набирає чинності одночасно з набранням чинності таким законом (частина 6 статті 5 Закону № 389-VIII).

В указі Президента України про введення воєнного стану серед іншого зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 5 Закону № 389-VIII).

Відповідно до статті 20 Закону № 389-VIII правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону №89-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: […] встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Пунктом 8 «Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

4. Президент України 24 лютого 2022 року прийняв Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022.

VІ. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон №3543-XII).

Статтею 22 Закону №3543-XII визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, серед іншого з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних, визначення їх призначення на особливий період.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи іншої посадової особи, визначеної у частині третій статті 22.

В частині першій статті 23 Закону №3543-XII перелічено категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

В абзаці другому частини другої статті 23 Закону №3543-XII визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

VІІ. На реалізацію повноважень, наданих статтею 3 Закону №3857-XII, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 27.01.1995 № 57, якою затвердив Правила перетинання державного кордону України (далі Правила № 57).

До початку збройної агресії Російської Федерації проти України Правила №57 до 28.02.2022 не передбачали окремих процедур та особливостей щодо перетинання державного кордону України військовозобов`язаними особами в умовах воєнного стану.

З моменту введення в Україні воєнного стану до дати прийняття оскарженого рішення (11.08.2022) до Правил № 57 вісім разів вносились зміни та доповнення, пов`язані із перетинанням державного кордону в умовах воєнного стану. Станом на початок серпня 2022 року за умови наявності відповідних документів Правила №57 передбачали процедуру перетинання державного кордону в умовах воєнного стану для 18 категорій чоловіків віком від 18 до 60 років. В пункті 2-6 Правил №57 також вказано, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». При цьому Правила №57 не регламентують процедуру перетину державного кордону в умовах воєнного стану для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються закордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти.

VІІІ. Адміністрація Державної прикордонної служби України листом від 17.03.2022 р. №23-6855/0/6-22-Вих надала такі роз`яснення щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану:

«У зв`язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та на виконання вимог Закону України "Про правовий режим воєнного стану" врахувати, що:

1. Пропуск громадян України, які не досягли 16-річного віку, та осіб з інвалідністю здійснювати відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 N 57 (зі змінами від 12.03.2022).
2. Пропуск окремих категорій військовозобов`язаних громадян України, які здійснюють перевезення гуманітарної допомоги, здійснювати відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 N 194 "Деякі питання бронювання військовозобов`язаних в умовах правового режиму воєнного стану".
3. Обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб:

1) Які мають посвідчення про відстрочку від призову та повідомлення про зарахування на спеціальний військовий облік […]

9) Здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за кордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти (студенти, слухачі). Підтверджуючими документами можуть бути: довідки про відстрочку, видані військкоматами про тимчасову непридатність (від 1 до 6 місяців) до військової служби.

4. В решті питань для прийняття рішень доповідати мені через заступника директора департаменту - начальника управління організації прикордонного контролю.
5. Розпорядження Адміністрації Держприкордонслужби, викладені у листах від 25.02.2022 N 23- 6081/0/6-22-Вих, від 01.03.2022 N 23-6195/0/6-22-Вих та від 09.03.2022 N 23-6443/0/6-22-Вих, не застосовувати.

Голова Державної прикордонної служби України генерал-майор Сергій ДЕЙНЕКО».

При прийнятті рішення суд керується такими мотивами:

Право кожного на освіту гарантується як Конституцією України, так і Протоколом першим до ЄКПЛ. Реалізація позивачем цього права є практично неможливою без виїзду з України в Республіку Польща, оскільки там знаходиться обраний ОСОБА_1 заклад освіти. 11.08.2022 позивач з цією метою прибув на пункт пропуску через державний кордон України та надав для контолю описаний вище пакет документів. Право вільно залишати територію України гарантується кожному статтею 33 Конституцією України та статтею 2 Протоколу №4 до ЄКПЛ, проте у певних випадках може бути обмежене. Оскаржене рішення відповідача від 11.08.2022 про відмову в перетинанні державного кордону є втручанням в свободу пересування ОСОБА_1 , тому у випадку його оскарження відповідач повинен довести, що це втручання було виправданим.

Оцінюючи в цьому аспекті оскаржене рішення суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як це передбачено частиною другою статті 6 КАС України.

Відповідно до загальновизнаних підходів ЄСПЛ до перевірки втручання держави в конвенційне право особи суд визнає оскаржене втручання виправданим (тобто таким, що не порушує право особи, гарантоване ЕКПЛ), якщо таке:

1) буде передбачене законом, здійснене "згідно із законом". Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування;

2) матиме легітимну мету. У випадку статті 2 Протоколу №4 до ЄКПЛ такою метою може бути захист інтересів національної чи громадської безпеки, підтримання публічного порядку, запобігання злочину, захист здоров`я чи моралі або захист прав і свобод інших осіб;

3) буде необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою. Тобто суд має переконатися у тому, що втручання, з огляду на факти і обставини конкретної справи, яку він розглядає, справді було необхідним.

Оцінюючи рішення від 11.08.2022 на предмет наявності легітимної мети втручання суд враховує таке:

Позивач є громадянином України, перебуває на обліку в Харківському РТЦК та СП як військовозобов`язаний (офіцер запасу, придатний до військової служби). Відповідно до статті 65 Конституції України ОСОБА_1 має обов`язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також обов`язок несення військової служби відповідно до закону. З огляду на запровадження з 24.02.2022 на території України воєнного стану та проведення загальної мобілізації (в т.ч. на території Харківської області, де проживає позивач) можливість прийняття компетентним державним органом рішення, що обмежує виїзд військовозобов`язаного за межі України відповідає легітимній меті «в інтересах національної безпеки».

Оцінюючи рішення від 11.08.2022 на відповідність критерію «передбачене законом» суд враховує таке:

відповідно частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування уповноважено самостійно запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів. Разом з тим, затверджений Урядом «Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан» визначає, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється «з урахуванням обмежень, встановлених законодавством». Іншими словами, цими нормативними актами тимчасових обмежень на виїзд з України на час воєнного стану не встановлено.

Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, яким затверджено Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджено таке рішення Президента України:

- у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися [а не обмежуються] конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені в т.ч. статтею 33 Конституції України […] в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»;

- військовому командуванню [в т.ч. Державної прикордонної служби України] разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;

- Кабінет Міністрів України зобов`язано невідкладно вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Отже, Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, який затвердив описаний Указ, не встановлено тимчасове обмеження права громадян України на виїзд з України на час запровадження воєнного стану, а передбачено можливість обмеження конституційних прав, якщо це буде необхідно з метою запровадження та здійснення урядом та військовим командуванням заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону №3857-XII, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Закон № 3857-XII, який визначає порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв`язання спорів у цій сфері, не регламентує тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадку запровадження воєнного стану. Разом з тим, статтею 3 Закону №3857-XII визначено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього закону та інших законів України.

Наведені вище положення законів України сформульовані в загальних термінах та безпосередньо не запроваджують тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України в період воєнного стану, а наділяють Уряд та військове командування повноваженнями щодо обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану на території України та проведення мобілізації з метою забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

В контексті спірних правовідносин Уряд реалізував згадані повноваження шляхом неодноразового внесення змін в Правила № 57 (в період з 24.02.2022 по 11.08.2022 зміни вносилися вісім разів), визначивши переліки додаткових документів, які у разі введення на території України воєнного стану необхідні певним категоріям військовозобов`язаних громадян для перетину державного кордону. Станом на дату прийняття оскарженого рішення Правила №57 передбачали процедуру перетинання державного кордону в умовах воєнного стану для 18 категорій осіб за умови наявності відповідних документів. В пункті 2-6 Правил №57 вказано, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, проте ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Адміністрація Державної прикордонної служби України в розпорядженні щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану від 17.03.2022 р. №23-6855/0/6-22-Вих роз`яснила, що обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за кордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти (студенти, слухачі). Підтверджуючими документами для цієї категорії осіб можуть бути довідки про відстрочку, видані військкоматами.

Таке правове регулювання спірних правовідносин тяжко назвати чітким. Разом з тим, Законом №3857-XII передбачена можливість оскаржити рішення про обмеження права на виїзд з України в суді, а відповідно до встановлених процесуальним законодавством правил такі спори віднесено до судів адміністративної юрисдикції, де обов`язок доказування правомірності власного рішення покладено на суб`єкта владних повноважень. Отже, таке правове регулювання спірних правовідносин передбачає достатні засоби юридичного захисту проти свавільного застосування закону.

Отже, станом на 11.08.2022 законодавство України передбачало можливість обмеження свободи пересування, в тому числі шляхом тимчасового обмеження військовозобов`язаного у праві виїзду з України, а також визначало категорії осіб, на яких такі обмеження не поширюються. Суд вважає, що описане вище роз`яснення вищого органу військового командування в сфері захисту державного кордону щодо правил виїзду за кордон студентів, які навчаються за кордоном, було доречним та своєчасним, оскільки сприяло забезпеченню передбачуваності законодавства, що регламентує перетинання державного кордону України, та, відповідно, забезпечувало дотримання вимог такого важливого елемента верховенства права як юридична визначеність.

Рішення відповідача про тимчасове обмеження позивача в праві виїзду з України обґрунтоване тим, що він не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, а саме - відсутній студентський квиток встановленого зразка чи студентська віза, а також вказано, що позивач слідує на мовні курси з 25.07.2022-30.09.2022р., а навчання розпочинається 01.10.2022. Оцінюючи це обґрунтування, суд керується такими мотивами:

суд визнає загальновідомою обставиною усталену практику закладів вищої освіти як в Україні, так і за кордоном, яка полягає у запровадженні для студентів-іноземців перед першим навчальним семестром підготовчих мовних курсів (т.зв. «нульовий» семестр). Запровадження такого курсу для студентів-іноземців Вищої школи внутрішньої безпеки в Лодзі підтверджується відомостями про організацію 2022/2023 академічного року (семестр 0 - курс польської мови - з 25.07.2022 по 30.09.2022; семестр 1 з 01.10.2022 і т.д.). Зарахування ОСОБА_1 на навчання рішенням про прийом на навчання від 14.07.2022 на 0 семестр (у формі мовного курсу) та довідкою про прийом іноземця на навчання 0 семестр курс польської мови. Ці документи, на переконання суду, додатково підтверджують мету поїздки ОСОБА_1 на навчання, що відбувається іноземною мовою, та не можуть бути підставою для відмови у визнанні заявленої ним мети поїздки. Відповідач також не зміг пояснити, на підставі яких міркувань визнав наданий позивачем студентський квиток таким, що не відповідає «встановленому зразку», а також яким є «встановлений зразок» студентського квитка, виданого в Республіці Польща. Щодо посилання відповідача на відсутність студентської візи, то з огляду на запровадження з 11.06.2017 для громадян України безвізового режиму з Європейським Союзом, членом якого є Республіка Польща, віза не є обов`язковим документом, необхідним для перетину кордону з метою навчання. З цих же міркувань помилковим є посилання в додаткових поясненнях відповідача на Угоду про умови поїздок громадян, затверджену Постановою КМУ №1572 від 02.10.2003, адже після запровадження в 2017 році безвізового режиму з ЄС ця угода втратила актуальність. Більше того, такий документ як студентська віза не вимагається для виїзду з України ані Правилами №57, ані роз`ясненням Держприкордонслужби щодо переліку документів, необхідних для виїзду цієї категорії військовозобов`язаних (здобувачі вищої освіти, які навчаються за кордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти) з України.

Суд оцінив надані до прикордонного контролю документи (угода про надання освітніх послуг, видані навчальним закладом рішення про прийом на навчання та довідки про статус студента та прийняття на навчання іноземця на стаціонарне навчання, банківські документи про оплату навчання, студентський квиток, дозвіл начальника на виїзд за кордон і надання відстрочки від призову за мобілізацією) та визнає їх належними та достатніми для доведення обставини, на яку посилається позивач, а саме - ОСОБА_1 станом на дату прийняття оскарженого рішення є студентом, що прийнятий на стаціонарне навчання (магістерський курс) у Вищу школу внутрішньої безпеки в Лодзі (Республіка Польща) та прямує в Республіку Польща до місця навчання. Водночас рішення відповідача, з огляду на наведені в ньому надумані мотиви, є нерозумним та необґрунтованим, що свідчить про його протиправність.

Оцінюючи інші аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву (щодо необхідності зняття позивача з військового обліку у зв`язку із виїздом з України, неналежне оформлення документів про військовий облік тощо) суд керується такими мотивами:

усталені підходи касаційного суду щодо оцінки судами наданих субєктом владних повноважень доказів на предмет їх належності (напр. постанова Палати КАС ВС від 17.12.2018 в справі №509/4156/15-а) такі - адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були винайдені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Суд враховує, що оскаржене рішення від 11.08.2022 в мотивувальній частині не містить будь-яких зауважень щодо форми та/змісту наданих до прикордонного контролю облікових документів ОСОБА_1 як військовозобов`язаного, тому викладені у відзиві аргументи представника відповідача щодо неналежного оформлення документів військового обліку позивача для виїзду на навчання за кордон суд відхиляє як такі, що не входять в предмет доказування у цій справі.

Разом з тим, оцінка судом змісту та підстав видачі цих документів важлива для висновку суду щодо дотримання при прийнятті оскарженого рішення від 11.08.2022 критерію «необхідність у демократичному суспільстві», тобто чи було оскаржене втручання в права позивача пропорційним до заявленої відповідачем легітимної мети.

Обмеження виїзду за кордон для військовозобов`язаних у зв`язку із запровадженням воєнного стану та проведенням загальної мобілізації запроваджуються з метою забезпечення виконання ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Обов`язки військовозобов`язаних на період загальної мобілізації визначає спеціальний закон Закон №3543. Відповідно до статті 22 Закону №3543-XII громадяни в період мобілізації зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних, визначення їх призначення на особливий період. Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки. В статті 23 Закону №3543-XII перелічено категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, в т.ч. здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Суд враховує, що позивач як військовозобов`язаний перебуває на обліку, в серпні 2022 року прийнято рішення про те, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації згідно абзацу 2 частини другої статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», про що вніс запис відповідного змісту в посвідчення військовозобов`язаного (а.с.12), а також видав ОСОБА_1 довідку «для виїзду за кордон здобувачів фахової перед вищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти» про те, що відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном не має. Отже, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки за наслідками вивчення облікової справи та документів позивача про навчання у Вищій школі внутрішньої безпеки в Лодзі (Республіка Польща) 03.08.2022 прийняв рішення про те, що ОСОБА_1 не призивається на військову службу під час мобілізації, а має право на відстрочку у зв`язку із навчанням та може виїжджати з метою навчання за кордон. Проте посадова особа органу державного прикордонного контролю без будь-яких пояснень проігнорувала це рішення уповноваженої законом посадової особи за місцем обліку військовозобов`язаного та прийняла рішення про тимчасове обмеження в праві виїзду з України.

Суд констатує, що за таких обставин рішення від 11.08.2022 було втручанням у свободу пересування особи, котре очевидно не було «необхідним в демократичному суспільстві», адже держава в особі керівника органу військового управління за місцем обліку військовозобов`язаного прийняла рішення не призивати його за мобілізацією та надала йому дозвіл на виїзд за кордон з метою навчання.

Враховуючи наведені мотиви суд дійшов висновку, що оскаржене рішення є протиправним та підлягає скасуванню, тому в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про визнання наданих на паспортний контроль документів такими, що надають право на перетин державного кордону, то такі фактично є проханням встановити факт, що має юридичне значення. Адміністративний процес, на відміну від цивільного, не містить інституту окремого провадження для встановлення фактів, що мають юридичне значення, а призначений для вирішення публічно-правових спорів. Тому в задоволенні таких вимог позивача слід відмовити.

Щодо позовних вимог про спонукання посадових осіб відповідача утриматися від винесення рішення про відмову в перетині державного кордону, то такі вимоги є надто абстрактними та спрямованими на майбутнє. Суд враховує, що прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону належить до виключної компетенції органів Державної прикордонної служби України та приймається в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням чинних на момент прийняття такого рішення правил перетину кордону. З огляду на це в задоволенні таких позовних вимог слід відмовити з мотивів їх безпідставності.

Отже, суд адміністративний позов задовольнив частково, визнавши протиправним та скасувавши рішення про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу.

 Автор: Наталя Мамченко 

Подписывайтесь на наш telegram-канал t.me/sudua и на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.