Большая Палата Верховного Суда высказалась о легализации в судебной практике уведомления участников дел через Viber

Ранее «Судебно-юридическая газета» неоднократно анализировала вопросы уведомления судами участников дел через мессенджеры. В частности, мы объясняли, почему легализация сообщений от судов через Viber может привести к хаосу.

Напомним, Рада судей Украины на своем заседании 5 августа рекомендовала судам закупить телефонные номера, чтобы посылать участникам процесса судебные повестки и судебные решения через Viber и другие мессенджеры.

При этом остается неизвестной причина такого решения, ведь для участников дела уже работает Электронный кабинет, позволяющий посылать как сообщения, так и документы (определения, решения и т.п.), и должным образом подтверждать их получение, без необходимости дополнительно выяснять, действительно ли лицо их получило. Кроме того, о рисках ситуации, когда сообщения участникам дела направляются по собственному телефону работника суда, предупреждали в ГСА. Пока ситуация с отправкой сообщений и копий судебных решений через мессенджер Viber не урегулирована процессуальным законодательством.

К тому же, многие пользователи «присутствуют» в таких мессенджерах только формально.

В одном из таких дел, где суд направил определение истцу через Viber, но тот его не получил, свою позицию высказал КАС Верховного Суда.

В данном случае коллегия судей КАС ВС не согласилась с предварительно высказанными позициями Верховного Суда о том, что надлежащим способом вручения судебного решения может считаться лишь его отправка заказным письмом (не по телефону, не по электронной почте вне «Электронного кабинета» ЕСИТС, не мессенджером).

Речь идет о определении Кассационного административного суда Верховного Суда по делу №560/5541/20 от 17 ноября 2022 года. КАС ВС решил, что данный вопрос следует направить на рассмотрение Большой Палаты Верховного Суда.

Вместе с тем, Большая Палата в определении от 7 декабря 2022 года подчеркнула, что условия, когда законодательная и исполнительная ветви власти не могут решить проблемы финансирования расходов на уведомление участников дела о движении дела установленными законом средствами, в связи с чем не достигается цель правосудия и ограничиваются права сторон знать о суде, не могут служить критериями для обращения в Большую Палату с предложением отступления от правовой позиции.

Обставини справи

Нагадаємо історію справи. Так, у вересні 2020 року чоловік звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ Пенсійного фонду в Хмельницькій області з відмовою підтвердити час роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах; зобов`язати ГУ ПФУ зарахувати періоди роботи до пільгового стажу.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року, позов задовольнив.

Цей самий суд ухвалою від 19 квітня 2021 року відмовив задовольнити заяву про ухвалення у справі додаткового рішення.

Позивач не погодився з рішеннями суду першої інстанції і подав апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу залишив без руху через те, що позивач не сплатив судового збору, і надав строк для усунення недоробок (недоліків) скарги протягом 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Копію ухвали про залишення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції направив апелянту на номер телефону через застосунок «Viber» і підтвердив це направлення довідкою.

Цей же суд телефонограмою повторно повідомив позивача про наявність і необхідність реагування на вимоги ухвали, а ухвалою від 15 липня 2021 року повернув позивачу апеляційну скаргу, оскільки той як особа, яка подала апеляційну скаргу, у встановлений строк не усунув недоліки апеляційної скарги і не надіслав до апеляційного суду оригінал документа про сплату судового збору.

Коли вирішив повернути апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції, серед іншого, вибір обраного способу повідомлення про вади порядку подання апеляційної скарги пояснював браком фінансування для направлення судової кореспонденції засобами поштового зв`язку.

Водночас для забезпечення права апелянта на апеляційний перегляд оскарженого ним судового рішення здійснив (задіяв) усі можливі за таких умов засоби (способи) повідомлення останнього про стан його скарги.

Тим часом на день 15 липня 2021 року апелянт не виконав вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху і ні через канцелярію суду, ні поштовим зв`язком не подав заяв (клопотань), документів у відповідь на вимоги цієї ухвали. Суд виходив також з того, що апелянт, коли звертається до суду з апеляційною скаргою, реалізує своє право, а не обов`язок, а тому є найбільш зацікавленою особою щодо відстеження руху цієї справи.

Позивач не примирився з ухвалою суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги і звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду  з касаційною скаргою, у якій просить скасувати це рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Прохання мотивував тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, суть яких в основному полягає у виборі способу повідомлення скаржника про ухвалені судом процесуальні судові рішення, який не передбачений процесуальним законом.

Зокрема, наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції направив копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не рекомендованим листом засобами поштового зв`язку, а іншим способом, не дозволеним законом. Додає, що на його адресу, адресу позивача та за номером телефону копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від 20 травня 2022 року не надходила і йому не була вручена.

Аргументація КАС ВС

КАС ВС ухвалою від 17 листопада 2022 року на підставі частини третьої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстави для передачі справи побачив і вивів через розуміння законодавчих положень на основі фактичних обставин цієї справи та обставин, опираючись на які були ухвалені згадані нижче судові рішення.

Касаційний суд відштовхувався від тези скаржника про те, що у справі, яка розглядається, той не отримав копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, оскільки у визначеному законом порядку вона йому не була направлена, через що він не міг у встановлений судом строк усунути недоліки апеляційної скарги.

Відтак у контексті передумов і дій, до яких вдався суд апеляційної інстанції на стадії прийняття апеляційної скарги, і доводів касатора про порушення такими діями та рішенням суду апеляційної інстанції його права на апеляційний перегляд справи, касаційний суд побачив складності в розумінні та застосуванні в цій справі положень статті 251 КАС України стосовно дотримання судом порядку вручення судових рішень та правові наслідки їх надсилання у спосіб, що не передбачений законодавством.

Колегія суддів КАС ВС звернула увагу, що в постановах колегій, що входять до різних палат КАС ВС, від 04 травня 2022 року (справа № 120/2583/21-а), 01 липня 2021 року (справа №802/118/17-а), 07 липня 2022 року (справа № 120/4298/21-а), 09 червня 2022 року (справа № 320/11945/20), 12 вересня 2022 року (справа № 640/11616/21), 30 серпня 2022 року (справа № 640/15282/20), 29 серпня 2022 року (справа № 810/202/18), 23 серпня 2022 року (справа № 560/9388/21), 17 серпня 2022 року (справа №  640/24112/21), 10 серпня 2022 року (справа № 560/5344/21), 25 травня 2022 року (справа № 600/267/21-а), 25 травня 2022 року (справа № 380/8038/21), 25 травня 2022 року (справа № 460/2926/20), 12 травня 2022 року (справа № 60/1352/21), 28 квітня 2022 року (справа № 160/9400/21), 28 квітня 2022 року (справа № 240/8365/21), 14 квітня 2022 року (справа № 240/18423/20), а також у постановах Касаційного цивільного суду від 26 січня 2021 року у справі № 279/1616/21, 30 вересня 2020 року у справі № 509/3945/15-ц, 18 вересня 2019 року у справі № 520/899/18 під час застосування статті 251 КАС України та аналогічної за змістом норми статті 272 Цивільного процесуального кодексу України суди дійшли висновку про те, що належним способом вручення судового рішення може вважатися лише його надсилання рекомендованим листом (не телефоном, не електронною поштою поза «Електронним кабінетом» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, не службами для обміну миттєвими повідомленнями (месенджерами)).

Колегія суддів не погодилась із тлумаченням такого висновку і зазначила, що послідовне його застосування на практиці в умовах неналежного фінансування судів призведе до зупинення роботи судів та порушення права особи на доступ до правосуддя.

На думку колегії суду, вирішення цієї проблеми може ґрунтуватися на таких аргументах:

- в умовах неналежного, вкрай обмеженого фінансування для здійснення правосуддя можна (треба) обирати такий спосіб дій, який призводить до найменших негативних наслідків;

- для забезпечення права знати про суд та презумпції обізнаності в умовах браку фінансування суди не надсилають (можуть не надсилати) судові рішення рекомендованими листами, а повідомляють учасника про ухвалення рішень і можливість їх отримання альтернативними засобами комунікації - телефоном, електронною поштою, месенджерами;

- для забезпечення мети правосуддя в умовах, коли законодавча та виконавча гілки влади не можуть вирішити проблеми фіксування витрат на повідомлення учасників справи про рух справи встановленими законом засобами чи іншими подібними питаннями, з якими стикнулася судова влада, саме остання повинна знайти вихід із ситуації і запровадити таке застосування правових норм, яке забезпечує роботу суду і здійснення безперервного правосуддя відповідно до Конституції України.

В аспекті наведеного колегія суддів КАС ВС виснувала, що є практична потреба в розв`язані окресленої проблеми шляхом розширеного тлумачення статті 251 КАС України, яке б охоплювало реальну ситуацію, у якій опинилися суди через неналежне фінансування.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

ВП ВС зазначила з цього приводу наступне.

Як мовилося вище, КАС ВС вважає за необхідне відступити від висновків, викладених в постановах колегій, що входять до різних палат суду касаційної інстанції, а також у постановах Касаційного цивільного суду, про те, що належним способом вручення судового рішення може вважатися лише його надсилання рекомендованим листом.

Однак всупереч частині третій статті 346 КАС України колегія суддів КАС ВС не зазначає, з розумінням та застосуванням якої саме норми права вона не погоджується та яким саме чином, на її думку, має застосовуватися відповідна норма процесуального права. З позиції колегії суддів можна зрозуміти, що вона просто не схвалює умовиводи касаційних судів різних юрисдикцій за наслідками застосування цієї норми.

Зі змісту ухвали про передачу справи на розгляд Великої Палати випливає, що колегія суддів КАС ВС не має труднощів з розумінням та трактуванням положень статті 251 КАС України в частині способу надсилання сторонам, учасникам справи копій судових рішень, одним з яких є надсилання рекомендованим листом засобами поштового зв`язку. Але незважаючи на це, з покликанням на означені вище чинники пропонує «шляхом розширеного тлумачення» запровадити інший, фактично не встановлений процесуальним законом, спосіб повідомлення сторін про рух справи й ухвалені в ній судові рішення.

Тим часом запропонована пропозиція в значенні статті 346 КАС України не є і не може бути визнана чи віднесена до форми реалізації поняття «відступу від правової позиції», позаяк фактично містить прохання «узаконити», створити (дозволити) нове нормативне регулювання порядку здійснення судових викликів та повідомлень, на що ні КАС ВС, ні Велика Палата не мають компетенції, бо не можуть перебирати на себе повноваження законодавчого органу.

Посилання колегії суддів на брак фінансування реалізації надсилання повідомлень сторонам про рух справи та покладені на них обов`язки стосовно форми та порядку подання заяв (скарг), а звідси - на можливість використання альтернативних засобів комунікації (телефон, електронна пошта, месенджери тощо) в умовах, коли законодавча та виконавча гілки влади не можуть вирішити проблеми фінансування витрат на повідомлення учасників справи про рух справи встановленими законом засобами, у зв`язку із чим не досягається мета правосуддя та обмежуються права сторін знати про суд, не можуть слугувати критеріями для звернення до Великої Палати з пропозицією відступу від правової позиції, бо, повторюючись, зазначимо, що не містять в собі ознак ініційованого відступу від правової позиції.

Велика Палата звертає увагу, що в межах фактичних передумов розгляду касаційної скарги в цій справі касаційний суд може сам визначити, чи обраний апеляційним судом спосіб повідомлення касатора про рух справи справді порушив чи обмежив його право на апеляційний перегляд. Зокрема, може відповісти і вирішити, чи за умови, коли апелянт беззаперечно (достеменно) знав про ухвалу суду про залишення апеляційної скарги без руху, про її зміст та обов`язок прореагувати на вимоги суду і відтак міг виконати ці вимоги, але свідомо цього не робив, оскільки очікував на формальне отримання копії ухвали поштою рекомендованим листом, зазнав обмеження на доступ до апеляційного перегляду справи тільки тому, що отримав судове повідомлення про рух справи, яке було надіслане з використанням альтернативних засобів комунікації.

Отже, у світлі викладеного Велика Палата вважає, що в ухвалі від 17 листопада 2022 року КАС ВС не навів ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновків щодо застосування норми процесуального права в подібних правовідносинах, викладених у постановах колегій, що входять до різних палат КАС ВС: від 04 травня 2022 року (справа № 120/2583/21-а), 01 липня 2021 року (справа № 802/118/17-а), 07 липня 2022 року (справа № 120/4298/21-а), (справа № 320/11945/20), та інших, перелічених вище, а також у постановах Касаційного цивільного суду від 26 січня 2021 року у справі № 279/1616/21, 30 вересня 2020 року у справі № 509/3945/15-ц, 18 вересня 2019 року у справі № 520/899/18.

За частиною шостою статті 347 КАС України, якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, або якщо Велика Палата вже висловила правову позицію щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

З огляду на викладене ВП ВС повернула справу відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.