Верховный Суд объяснил особенности уголовно-правовой оценки общественно опасного деяния, совершенного лицом в состоянии невменяемости

При рассмотрении уголовного производства о применении принудительных мер медицинского характера уголовно-правовая оценка общественно опасного деяния, совершенного в состоянии невменяемости, должна основываться только на сведениях, характеризующих общественную опасность совершенных действий.

При этом суд должен исходить из объекта посягательства и объективной стороны совершенного деяния, подпадающего под признаки деяния, предусмотренного Особенной частью УК, с учетом всех фактических обстоятельств и внешнего проявления действий лица, учитывая, что установление любого формы вины в действиях невменяемого лица объективно невозможно. Юридическая оценка такого деяния при наличии оснований может осуществляться с применением ст. 15 УК. Об этом заявила Объединенная палата Кассационного уголовного суда Верховного Суда в постановлении от 16 января 2023 года по делу №761/37225/20.

Історія справи

Ухвалою Шевченківського районного суду Києва від 29 червня 2021 року до чоловіка за вчинення суспільно-небезпечних діянь, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.

Згідно з ухвалою суду першої інстанції чоловік, перебуваючи в стані неосудності здійснив не менше двох ударів ножем в область грудей своєї матері, внаслідок чого настала смерть останньої.

Після цього чоловік намагався вбити батька, однак потерпілий долонею лівої руки зупинив ніж в області лівої частини грудної клітки та зміг залишити приміщення.

Суд першої інстанції надав кримінально-правову оцінку таким діям відповідно за ч. 1 ст. 115 КК та за ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 листопада 2021 року зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без зміни, а апеляційні скарги його захисника - адвоката та законного представника - без задоволення.

Вимоги касаційних скарг

У касаційній скарзі захисник просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Вважає, що клопотання органу досудового розслідування про застосування примусових заходів медичного характеру ґрунтується на припущеннях, під час судового розгляду сторона обвинувачення не довела причетність чоловіка до вчинення інкримінованих суспільно небезпечних діянь, зокрема той свою причетність не визнав, свідки підтвердити чи спростувати, що саме чоловік вчинив суспільно небезпечні діяння не змогли тощо.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалою від 8 вересня 2022 року зазначене кримінальне провадження на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передала на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду ВС.

Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку із тим, що вважала за необхідне відступити від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 19 листопада 2019 року (справа № 130/2612/17), постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 06 лютого 2020 року (справа № 234/18511/18) та постанові Третьої судової палати ККС ВС від 19 січня 2022 року (справа №716/1511/16-к).

У зазначених рішеннях суд касаційної інстанції дійшов висновку: «Згідно приписів ст. 15 КК замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Враховуючи, що стан неосудності, пов`язаний з відсутністю у особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна надаватись, виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали».

Обґрунтовуючи свою позицію в ухвалі від 8 вересня 2022 року, якою зазначене кримінальне провадження на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку:

«При розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру суспільна небезпека вчиненого діяння та його юридична оцінка повинні здійснюватися судом з урахуванням фактичних обставин скоєного, виходячи з об`єкту та об`єктивної сторони відповідного кримінального правопорушення, зазначеного в Особливій частині Кримінального кодексу України, а при наявності для того підстав і з застосуванням ст. 15 цього Кодексу».

Мотиви Суду

Колегія суддів Об`єднаної палати дійшла наступних висновків.

Щодо кримінально-правової оцінки діяння неосудної особи при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру та правозастосування положень ст. 15 КК у взаємозв`язку з ч. 3 ст. 503 КПК об`єднана палата вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

У Верховному Суді сформована стала практика про те, що згідно приписів ст. 15 КК замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Таке правозастосування стосується випадку вчинення кримінального правопорушення суб`єктом кримінального правопорушення.

Зазначений підхід не може бути застосований до випадку вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, особою в стані неосудності, оскільки встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим.

У разі вчинення неосудною особою незакінченого суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, воно не втрачає своєї суспільної небезпеки для суспільних відносин, які були об`єктом посягання, а його наслідки самі по собі в повній мірі не відображають суспільну небезпеку. Суспільна небезпека діяння, вчиненого в стані неосудності, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, має також оцінюватись за загальними критеріями - характером і ступенем з урахуваннях всіх вищезазначених елементів, які їх визначають (характером суспільних відносин, на які діяння посягає, об`єктивними ознаками діяння, а саме місцем, часом, обстановкою, способами й засобами його вчинення, знаряддям, кількістю осіб, характером суспільно-небезпечних наслідків, інтенсивністю посягання, видом і розміром шкоди, яка заподіюється діянням охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам чи ставить їх під загрозу реального заподіяння такої шкоди).  

При кримінально-правовій оцінці суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою в стані неосудності, суд має виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи. Юридична оцінка такого діяння за наявності до того підстав може здійснюватися із застосуванням ст. 15 КК.

Правильна кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою в стані неосудності, впливає на обрання виду примусових заходів медичного характеру та на правильну кваліфікацію дій особи, яка є суб`єктом кримінального правопорушення і вчинила кримінальне правопорушення спільно з неосудною особою, обрання їй правильної форми та міри кримінальної відповідальності.

Отже, виходячи із аналізу положень статей 13, 15, 18, 19, 23, 24, 92, 93, 94 КК та ч. 3 ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК у їх взаємозв`язку, при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому суд має виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридична оцінка такого діяння за наявності до того підстав може здійснюватися із застосуванням ст. 15 КК.

Що стосується доводів касаційних скарг захисника, законного представника та потерпілого про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то вони є обґрунтованими в частині істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

В апеляційній скарзі законний представник просила перекваліфікувати дії з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 119 КК, застосувати до примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом. Просила розглянути додане до апеляційної скарги її клопотання про проведення повторної (додаткової) комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.

Серед доводів апеляційних скарг захисник та законний представник, у тому числі, зазначали про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, вважали, що під час судового розгляду сторона обвинувачення не довела причетність чоловіка до вчинення інкримінованих суспільно небезпечних діянь, його діям надана неправильна кримінально правова оцінка, а висновки суду ґрунтуються на припущеннях. Законний представник також зазначала, що потерпілий не оборонявся і за його показаннями, до яких суд першої інстанції поставився критично, він сам пішов забирати ніж, а коли не зміг цього зробити, покинув приміщення, тому просила кримінальне провадження в цій частині закрити.

Під час кримінального провадження в суді першої інстанції законний представник також заявляла клопотання про проведення повторної (додаткової) комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2021 року у задоволенні зазначеного клопотання було відмовлено. При цьому суд врахував лист в. о. директора КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3» від 26 квітня 2021 року про те, що суттєвої позитивної динаміки в психічному стані не спостерігається: зберігається порушення мислення, емоційної сфери, критика не сформована. Відмічається зменшення актуальності маячних розладів.

Обґрунтовуючи в апеляційному суді своє клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, захисник до апеляційного суду подав лист голови комісії з реорганізації КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3» від 10 серпня 2021 року про те, що за час перебування чоловіка у лікарні спостерігається позитивна динаміка в психічному стані, розладів сприйняття та маячних розладів не виявляє, частково сформована критика до вчиненого, емоційно стабільний, за час перебування в лікарні небезпечної для себе та оточуючих поведінки не виявляє, та висновок спеціаліста про те, що чоловік станом на момент обстеження за своїм психічним станом повністю усвідомлює свої дії та намагається ними керувати, з врахуванням нестійкого періоду ремісії потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.

Із журналу судового засідання від 4 листопада 2021 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, вбачається, що захисник та законний представник висловили доводи на підтримання своїх клопотань, посилаючись на значне покращення психічного стану.

Разом з тим, апеляційний суд належним чином не розглянув зазначені клопотання, не врахував вимоги ст. 94 КК щодо обрання примусового заходу медичного характеру залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, та дані, які містяться в листі голови комісії з реорганізації КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3» від 10 серпня 2021 року та висновку спеціаліста від 17 вересня 2021 року, а також практику Європейського суду з прав людини щодо природи і мети застосування примусових заходів медичного характеру, та відмовив у їх задоволенні без постановлення обґрунтованої та вмотивованої ухвали.      

Крім того, в апеляційній скарзі законний представник просила повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Проте суд апеляційної інстанції в порушення зазначених вимог процесуального закону не розглянув клопотання законного представника про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, не з`ясував у судовому засіданні думки учасників судового провадження щодо цього клопотання та не перевірив наявність чи відсутність підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, для такого дослідження.

Зазначене порушення вимог кримінального процесуального закону, яке допустив  суд апеляційної інстанції, Об`єднана палата вважає істотним, оскільки воно ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційні скарги захисника та законного представника і потерпілого - задоволенню частково.

При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 433, ст. 508 КПК, об`єднана палата вважає за необхідне обрати запобіжний захід у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, а саме до КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3», на строк 60 днів.

Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.

Висновок щодо правозастосування положень ст. 15 КК у взаємозв`язку з ч. 3 ст. 503 КПК:

Відповідно до вимог статей 92, 93, 94 КК та ч. 3 ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому суд має виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим.

Юридична оцінка такого діяння за наявності до того підстав може здійснюватися із застосуванням ст. 15 КК.

Отже, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду вирішила касаційні скарги захисника та законного представника і потерпілого задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 4 листопада 2021 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати запобіжний захід у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, а саме до КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3», на строк 60 днів.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.