БП ВС: на стадии решения вопроса об открытии производства суд не может оценивать избранный истцом способ защиты, обстоятельства дела и доказательства

Суд первой инстанции при решении вопроса об открытии производства по делу не может давать оценку достаточности или недостаточности всех обстоятельств, наличия или отсутствия доказательств. Все эти вопросы могут решаться на других стадиях административного процесса. Такие обстоятельства не могут быть основанием для оставления искового заявления без движения и основаниями возвращения искового заявления истцу.

Суд первой инстанции на стадии решения вопроса об открытии производства по делу не может прибегать к оценке изложенных истцом обстоятельств дела и доказательств. Об этом заявила Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 31 августа 2023 года по делу №990/114/23.

Кодекс административного судопроизводства не предусматривает конкретную форму изложения исковых требований, а наделяет истца правом определять участников дела и произвольно изложить содержание исковых требований способ (способы) защиты прав или интересов, предусмотренных законом или договором, или другой способ (способы) защиты прав и интересов, который не противоречит закону и который истец просит суд определить в решении.

Главное то, чтобы исковое заявление содержало изложение обстоятельств, которыми истец обосновывает свои требования, достаточность которых в дальнейшем должна быть оценена судом в ходе судебного разбирательства дела по существу.

Історія справи

7 червня 2023 року суддя першої інстанції звернувся до Касаційного адміністративного суду ВС як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя, у якому просив

• визнати протиправною бездіяльність ВРП щодо розгляду заяви про звільнення у відставку відповідно до п. 4 ч. 6 статті 126 Конституції;
• зобов`язати ВРП розглянути заяву про звільнення у відставку та ухвалити рішення про звільнення з 11 травня 2023 року відповідно до статті 116 Закону «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із обставин, які мали місце на час розгляду заяви про звільнення, а саме можливості відновлення судом права нарахування та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50 % суддівської винагороди за перебування на адміністративній посаді в суді, яке порушено у зв`язку з очевидною протиправною бездіяльністю ВРП;
• стягнути з ВРП матеріальну шкоду, спричинену внаслідок бездіяльності ВРП, у розмірі 22,6 тисяч грн;
• стягнути з ВРП моральну шкоду, спричинену за наслідками бездіяльності ВРП у розмірі 45 тисяч грн.

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду 12 червня 2023 року позовну заяву залишив без руху та надав позивачу 10 днів для усунення недоліків шляхом подання до суду обґрунтованого розрахунку шкоди, вимоги про відшкодування якої містить позовна заява, а ухвалою від 21 червня 2023 року позовну заяву повернув, оскільки, на думку КАС ВС, він не усунув недоліки в установлений судом строк.

Повертаючи позовну заяву, КАС ВС виходив із того, що в позовній заяві має вказуватися обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

На виконання вимог ухвали позивачем у встановлений судом строк було надано заяву, яка містить розрахунок та обґрунтування матеріальної шкоди, але вона перевищує заявлену до відшкодування суму матеріальної шкоди. Але КАС ВС вказав, що за змістом п. 3 ч. 5 статті 160 КАСУ позовна заяви повинна містити обґрунтований розрахунок саме тієї суми шкоди, що стягується, а не іншої.

Позиція ВП ВС

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга судді підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копію ухвали КАС ВС від 12 червня 2023 року про залишення позову без руху суддя отримав 22 червня 2023 року.

Десятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви спливав 3 липня 2023 року.

Однак суд першої інстанції, не дочекавшись закінчення строку на усунення недоліків позовної заяви, який сам і встановив, ухвалою від 21 червня 2023 року позовну заяву повернув позивачу.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 8 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України» зазначив, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви.

ВП ВС зауважила, що суд першої інстанції, ставлячи питання про залишення позовної заяви без руху, а в подальшому повертаючи позовну заяву, підставою невідповідності позовної заяви вимогам статті 160 КАС зазначив те, що позивач не обґрунтував розрахунок шкоди, заподіяної бездіяльністю ВРП.

Відповідно КАСУ позовна заява, крім інших обов`язкових реквізитів, має містити зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Однак, як вказала ВП ВС, Кодекс адміністративного судочинства не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Отже, стаття 160 КАСУ не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.

Однак суд першої інстанції вказані норми процесуального права не врахував. Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Адміністративне судочинство здійснюється на засадах (принципах) змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини третьої статті 2 КАСУ).

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАСУ).

Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.

Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з`ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАСУ, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.

Із позовної заяви вбачається, що вона містила розрахунок суми, що стягується, на сторінках № 16, 18 (щодо матеріальної шкоди) і на сторінках № 19-22 (щодо моральної шкоди) позовної заяви із зазначенням номерів та дат квитанцій, чеків, дат та сум платежів тощо. Також позивач наводив обґрунтування шкоди, заподіяної бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і в заяві від 19 червня 2023 року, яка була надана на усунення недоліків  на виконання вимог ухвали суду.

Крім того, позивач додав до заяви докази, які він вважав за необхідне надати суду, якщо ж вони при розгляді справи не підтвердять позовні вимоги, то це є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження в справі на підставі наданих позивачем позовної заяви і доданих до неї доказів.

Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 244 КАС вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена.

Повертаючи заяву, суд фактично дав оцінку доказам наданим позивачем на обґрунтування позовних вимог, що є неприпустимим.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov v. Russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого йому національним та європейським законодавством права на доступ до правосуддя.

За таких обставин ВП ВС вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, та передчасно повернув позивачу позовну заяву з підстав неусунення недоліків апеляційної скарги, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, іє підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направленням справи до цього суду для продовження розгляду.

Ураховуючи наведене, ВП ВС вважає, що апеляційна скарга судді підлягає задоволенню, а справа – направленню до КАС ВС для продовження розгляду.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.