Если орган опеки и попечительства не может предоставить заключение из-за пребывания ребенка за границей или на неподконтрольной территории, это не означает невозможность рассмотрения спора судом, — КГС ВС

Предусмотренная частями четвертой и пятой статьи 19 СК Украины обязательность заключения органа опеки и попечительства в определенных категориях гражданских дел не может абсолютизироваться. Невозможность предоставить органом опеки и попечительства заключения по таким делам, в частности, в связи с пребыванием ребенка за пределами страны, пребыванием ребенка на неподконтрольной территории, невозможности установить место фактического пребывания ребенка с одним из родителей и т.п., не означает невозможность рассмотрения и разрешения спора судом . Противоположный подход равнозначен отказу в доступе к правосудию, что противоречит положениям статьи 6 Конвенции о защите прав человека и основополагающих свобод. Об этом говорится в постановлении Верховного Суда от 11 декабря 2023 г. по делу №523/19706/19.

Обставини справи

11 грудня 2023 року Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу батька у справі за позовом матері до батька про визначення місця проживання дитини з матір’ю.

Суди встановили, що вони перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дитину. У липні 2019 року між сторонами виникла спірна ситуація з приводу виконання батьківських обов’язків щодо малолітньої дочки, внаслідок якої батько фактично усунув матір від виховання та годування дитини. З цього приводу вона зверталася до правоохоронних органів, органів опіки та піклування, служб у справах дітей, Уповноваженого Президента України з прав дитини, а також до громадських організацій, які сприяють захисту прав матері та дітей.

Із вересня 2019 року сторони, заради інтересів дитини, відновили подружні відносини та почали спільно проживати й виховувати малолітню дочку. У грудні 2019 року батько разом із малолітньою дитиною без згоди матері виїхав у невідомому напрямку, місце перебування дитини відповідач приховує від позивача, яка протягом тривалого часу не має змоги спілкуватися з дитиною та її виховувати.

У грудні 2019 року мати звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з матір’ю. У висновку від 30 листопада 2020 року Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради зазначив, що не має достатньо підстав для остаточного висновку щодо визначення місця проживання малолітньої, оскільки батько на засідання ради не з’явився, а встановити його місце знаходження не вдалось.

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позовні вимоги матері задоволено. Під час касаційного перегляду справи на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду постало питання можливості розгляду справи без отримання відповідного висновку органу опіки та піклування у цій категорії справ, який має бути складений задля забезпечення належного розгляду такого спору, що є порушенням імперативного правила статті 19 СК України.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд звернув увагу на таке. За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов’язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати до суду письмовий фаховий висновок щодо розв’язання спору. Тлумачення змісту зазначених приписів СК України дає змогу зробити висновок, що вони не допускають винятків щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов’язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.

У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливості надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

Однак ухвалення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом – захищають права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України. Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень. Однак невчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень. Тому у випадку ненадання висновку органом опіки та піклування, залученим до участі у справі, суд може надати додатковий строк відповідному органу, відклавши розгляд справи. Однак відмовити в ухваленні рішення у справі чи зупинити провадження у справі через відсутність такого висновку суд не може.

За результатами перегляду зазначеної справи Об’єднана палата Касаційного цивільного суду висловила такі висновки про застосування норм права.

Передбачена частинами четвертою та п’ятою статті 19 СК України обов’язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами.

Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п’ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов’язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступі до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов’язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв’язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

Враховуючи викладене, постановою Верховного Суду рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Автор: Наталя Мамченко 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.