Юридическое лицо имеет право на деловую репутацию и такое право по своей сути не может принадлежать только физическому лицу – Верховный Суд

Поскольку юридическое лицо имеет универсальную правоспособность, юридическому лицу принадлежит право на деловую репутацию, то для защиты этого права юридическое лицо может обратиться в суд с заявлением об установлении факта недостоверности информации и ее опровержении, если лицо, распространившее недостоверную информацию, неизвестно. В такой ситуации юридическое лицо, по сути, нет другого правового механизма защиты права на деловую репутацию. Об этом указал Верховный Суд в составе Объединенной палаты Кассационного гражданского суда в постановлении от 11 декабря 2023 года по делу №504/4099/16-ц.

При этом установление факта отсутствия сведений о владельце веб-сайта или распространителе (авторсе) соответствующего материала не является основанием для отказа в удовлетворении заявления об установлении факта недостоверности информации, поданного в порядке отдельного производства.

Історія справи

У грудні 2016 року ТОВ з іноземними інвестиціями «Т» звернулося із заявою про встановлення факту недостовірності інформації, за участі заінтересованих осіб: А , Б , інтернет-видання «М».

Заява мотивована тим, що у мережі Інтернет на сайті в режимі відкритого доступу була розміщена недостовірна інформація про заявника у вигляді статті. ТОВ просило встановити факт недостовірності інформації.

Рішенням Комінтернівського райсуду Одеської області від 22 травня 2018 року заяву ТОВ «Т» задоволено. Постановою Одеського апеляційного суду рішення першої інстанції скасовано. КЦС ВС 16 червня 2021 касаційну скаргу ТОВ задовольнив частково. Постанову апеляційного суду скасував, справу направив на новий розгляд. Постановою Одеського апеляційного суду від 28 червня 2023 року апеляційну скаргу заінтересованої особи задоволено частково, рішення Комінтернівського райсуду від 22 травня 2018 року скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні заяви ТОВ відмовив.

27 липня 2023 року ТОВ подало касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2023 року, у якій зокрема зазначило, що апеляційний суд не врахував, що в окремому провадженні розглядаються заяви про встановлення факту недостовірності інформації, у разі якщо невідомий власник веб-сайта. Встановлення судом власника веб-сайта та розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу є підставою не для задоволення заяви про встановлення факту недостовірності інформації, а для залишення такої заяви без розгляду тощо.

Ухвалою Другої судової палати КЦС від 11 жовтня 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована, серед іншого, тим, що у справі, що переглядається, ТОВ звернулося на підставі абзацом 3 частини четвертої статті 277 ЦК у порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці Касаційного цивільного суду сформувалося два підходи щодо застосування абзацу 3 частини четвертої статті 277 ЦК України: (а) юридична особа може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування; (б) юридична особа не може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування може звертатися тільки фізична особа тощо.

Позиція Верховного Суду

Щодо відступу

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України).

Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (частина перша статті 94 ЦК України).

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу (частина перша статті 275 ЦК України).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України).

Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК України судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК (пункти 5, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи).

Обміркувавши викладене та підстави передання справи на розгляд Об`єднаної палати з урахуванням принципу розумності, касаційний суд зауважує, що:

• правоздатність є здатністю особи набувати цивільні права та обов`язки. Правоздатність є базисною правовою категорією, завдяки якій юридична особа може вступати до цивільних правовідносин. Правоздатність є категорією можливостей, які юридична особа протягом свого існування (у процесі своєї діяльності) реалізує;
• юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, тобто, вона, як і фізична особа, може мати будь-які права й обов`язки, за винятком тих, які по своїй суті можуть належати тільки фізичній особі;
• юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі;
• з метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК України), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК України, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо;
• як в доктрині приватного права, так і практиці касаційного суду усталеним є підхід що юридична особа може пред`являти вимогу про спростування недостовірної інформації;
• з урахуванням принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК України.

З урахуванням викладеного, Об`єднана палата відступає від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 373/1890/19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 cерпня 2023 року в справі № 754/311/23 та робить висновок про те, що:

• юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі;
• з метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо;
• з урахуванням принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК України.
• Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа  може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію.

Щодо вирішення касаційної скарги по суті

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги, з таких мотивів.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зазначено, що:

«належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) вказано, що:

«належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ТОВ звернулося на підставі абзацу 3 частини четвертої статті 277 ЦК України у порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірності інформації, посилаючись на те, що особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також власник інтернет видання невідомі. ТОВ просило встановити факт недостовірності інформації;

аналіз оскарженої постанови свідчить, що єдиною підставою для відмові у задоволенні заяви про встановлення факту недостовірності інформації апеляційний суд зазначив те, що відсутні відомості про власника веб-сайта «М» чи розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу;

апеляційний суд не врахував, що встановлення факту відсутності відомостей про власника веб-сайта «М» чи розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту недостовірності інформації, поданої у порядку окремого провадження;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що відсутність відомостей про особу, яка поширила недостовірну інформацію, саме і є підставою для розгляду заяви про встановлення факту недостовірності інформації у порядку окремого провадження за правилами, визначеними розділом IV ЦПК України. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах;

встановивши, що відсутні відомості про власника веб-сайта «М» чи розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу, апеляційний суд не надав оцінки оспорюваній інформації на предмет її достовірності, при цьому не з`ясувавши по суті чи не є заінтересовані фізичні особи власниками веб-сайту чи розповсюджувачами (авторами) відповідного матеріалу.

За таких обставин, апеляційний суд зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій. Тому постанову апеляційного суду належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки про правильне застосування норм права

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.

Юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі.

З метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо.

З урахуванням принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа  може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.