Верховный Суд считает, что декриминализация мелких краж не произошла, потому что законодатель не внес изменения в Уголовный кодекс

Верховный Суд еще до конца не определился, действительно ли произошла декриминализация мелких краж.

Так, 29 августа 2024 года своим определением по делу №278/1566/21 коллегия судей Третьей судебной палаты Кассационного уголовного суда ВС решила передать на рассмотрение Объединенной палаты КУС Верховного Суда соответствующий вопрос.

Дело в том, что народные избранники, принимая закон 3886-IX «о декриминализации», нигде не прописали, применяются ли к лицам, которых судят или уже осужденным, положение об обратной силе закона во времени.

По мнению коллегии судей ВС, «это свидетельствует о подчеркнутой и сознательной позиции законодателя в сфере дифференциации юридической ответственности, по которой законотворец (который, конечно же, осведомлен с выводами КСУ в Решении №6-рп/2000 от 19 апреля 2000 года и без разумного сомнения взвешено учитывает их в законотворческой деятельности) избрал именно такой способ решения очерченной им проблемы, что исключает применение обратного действия во времени закона Украины об уголовной ответственности к лицам, совершившим соответствующие действия до вступления в силу Закона №3886-IX, в том числе лицам, которые отбывают наказание или отбыли наказание, но имеют судимость».

Как ранее писала «Судебно-юридическая газета», в марте 2024 года группа народных депутатов зарегистрировала законопроект 11068, которым предлагалось поднять сумму, с которой воровство будет считаться уголовно наказуемым.

Идея законодателей заключалась в том, чтобы не сажать людей в тюрьму на 5-8 лет за кражу мелких вещей из магазина на сумму чуть больше 302,8 грн. В качестве примера они приводили дело, где мужчина получил почти 4 года лишения свободы за кражу подгузников Huggies на 356 грн.

«В предложенной редакции хищение чужого имущества станет уголовно наказуемым деянием, если его стоимость будет составлять более трех не облагаемых налогом минимумов доходов граждан, что в 2024 году составит 4 542 грн», - указывали в пояснительной записке к законопроекту авторы, среди которых председатель Комитета ВР по вопросам деятельности Сергей Ионушас.

Впрочем, соответствующие изменения предлагалось внести только в Кодекс об административных правонарушениях без корректировки Уголовного кодекса.

Впоследствии закон 3886-IX был принят, и 9 августа он вступил в силу. Сумму «декриминализации» несколько уменьшили – до 2 НМДГ, которые в 2024 году составляют 3028 грн.

Но, опять-таки, изменения не были внесены в Уголовный кодекс – а только в КУоАП.

В то же время, передавая 29 августа дело на Объединенную палату, коллегия судей КУС ВС указала, что «восприятие изменений в ст. 51 КУоАП как изменения Уголовного кодекса (текст которого не менялся Законом 3886-IX) является прямым отрицанием правовых позиций Конституционного Суда Украины, по которым подобные изменения не создают основания для применения ст. 5 УК и ст. 58 Конституции Украины». То есть из-за невнесения изменений в Уголовный кодекс невозможно применить к лицам нормы об обратном действии закона об уголовной ответственности во времени.

Данная позиция расходится с той, которую недавно, 22 августа, озвучил Верховный Суд по делу 567/507/23. Напомним, по этому делу ВС указал на предусмотренный ст. 58 Конституции Украины и ст. 5 УК принцип обратного действия закона во времени.

Также возникает вопрос о том, происходит ли надлежащая коммуникация между соответствующим комитетом Верховной Рады и Верховным Судом при подготовке законопроектов во избежание возникновения подобных ситуаций, ведь за ними стоит судьба тысяч человек.

Обставини справи

За обставинами справи №278/1566/21, яка нині передана на розгляд Об’єднаної палати, чоловік у квітні 2021 року вкрав з сільськогосподарського приміщення одного кроля породи «Полтавське срібло» вартістю 350 грн, після чого викрав близько 6 кг насіннєвої картоплі вартістю 56,58 грн. Далі він з викраденим майном втік та розпорядився ним на свій на власний розсуд, чим спричинив господарю шкоду на суму 406,58 грн.

Крім того, у травні 2021 року він вкрав гаманець вартістю 183 грн, грошові кошти у сумі 40 грн та мобільний телефон «Samsung» вартістю 201 грн. А у червні викрав жіночу сумку вартістю 223 грн., в якій знаходився мобільний телефон «Redmi Note 9 Pro» вартістю 6349 грн, грошові кошти 350 грн, гаманець вартістю 168 грн, паспорт, чим завдав потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 7090 грн. У листопаді 2022 року викрав з гаражу іншого господаря ручну бензинову пилу «Stihl» вартістю 6871,67 грн.

Житомирський райсуд 18 грудня 2023 року визнав чоловіка винуватим за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК. Призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5,5 років. Апеляційний суд залишив вирок в силі.

При розгляді касаційної скарги адвокат просив Верховний Суд вийти за межі касаційної скарги на підставі ч. 2 ст. 433 КПК, у зв`язку із набранням чинності нової редакції ст. 51 Кодексу про адміністративні правопорушення закрити кримінальне провадження за епізодами від квітня 2021 року за ч. 3 ст. 185 КК і від травня 2021 року за  ч. 2 ст. 185 КК, у зв`язку із декриміналізацією діянь, які пов`язані із протиправним таємним викраденням чужого майна в розмірі не більшому, ніж 2 НМДГ.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги. Водночас, зазначила про наявність підстав до застосування Верховним Судом повноважень, передбачених ч.  2 ст. 433 КПК щодо виходу за межі касаційної скарги, просила змінити оскаржені судові рішення: закрити кримінальне провадження за ч. 2 ст. 185 КК за епізодом від  травня 2021 року, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння; перекваліфікувати дії засудженого за епізодом від квітня 2021  року із ч. 3 ст. 185 КК на ч. 1 ст. 162 КК. В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Що вирішив Верховний Суд

Як зазначив Верховний Суд, згаданий на початку закон 3886-IX, яким були внесені зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна), набув чинності 9 серпня.

За ст. 51 КУпАП у редакції Закону 3886-IX передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ).

Верховний Суд зауважив, що на третьому році збройної агресії рф проти України, внаслідок вимушених змін, які відбулися в суспільно-економічному стані в умовах воєнного стану, законодавець дійшов переконання, що на серпень 2024 року існує порушення принципу домірності (справедливості) покарання, передбаченого в законі за вчинення крадіжки в умовах воєнного стану, коли однакова відповідальність настає за кримінальні правопорушення, що є більш тяжкими, і за ті кримінальні правопорушення, які до внесення змін за Законом №2117-IX розглядалися як злочини невеликої тяжкості або як кримінальні проступки.

Керуючись вказаними мотивами, Законом 3886-IX вніс зміни до ст. 51 КУпАП.

Водночас Верховний Суд зазначив, що положення ст. 58 Конституції України і ст. 5 КК про зворотну дію закону України про кримінальну відповідальність в часі, в контексті застосування бланкетних норм КК у разі, коли текст КК не змінюється, а зміни вносяться до іншого законодавства, вже були предметом дослідження Конституційного Суду України, висновки якого не містять підґрунть вважати зміни ст. 51 КУпАП змінами закону про кримінальну відповідальність, а отже, і підстав до застосування ст. 5 КК.

Так, як вказав ВС, КСУ здійснив офіційне тлумачення положень статті 58 Конституції України та норм Кримінального кодексу (справа про зворотну дію кримінального закону в часі), які усувають караність діяння або пом`якшують покарання  в Рішенні № 6-рп/2000 від 19 квітня 2000 року.

Серед інших, предметом розгляду КСУ були такі питання:

- положення статті 58 Конституції України охоплюють лише норми Кримінального кодексу чи також будь-які закони та нормативно-правові акти, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи?

- у статті КК йдеться лише про норми цього Кодексу чи під словосполученнями «кримінальний закон» і «закон, що усуває караність діяння або пом`якшує покарання» треба розуміти як будь-який закон чи й інші нормативно-правові акти, що в будь-який спосіб впливають на визначення караності діяння або суворості покарання, а не тільки шляхом текстуальної зміни диспозиції чи санкції статті Особливої частини КК?

Розв`язуючи їх, КСУ виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Закріплений в Конституції України принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав і основних свобод людини. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

КСУ зазначив, що зіставлення положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України та відповідних положень КК про зворотну дію закону в часі надало КСУ підстави до висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є кримінальними правопорушеннями, та  встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

КСУ означив, що бланкетна диспозиція кримінально-правової норми називає або описує кримінальне правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість такої диспозиції полягає в тому, що визначена в ній норма має загальний  і конкретизований зміст.

Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу України і включає положення інших нормативно-правових актів у тому вигляді, в якому вони сформульовані безпосередньо в тексті статті. Саме із загальним змістом бланкетної диспозиції пов`язане визначення кримінальним законом діяння як правопорушення та  встановлення за нього кримінальної відповідальності.

Натомість конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює кримінально-правову норму більш конкретним змістом.

Зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону. Кримінально-правова норма залишається незмінною. Отже, кримінальний закон у такому разі не можна вважати новим – зміненим законом – і застосовувати до нього положення частини 1 статті 58 Конституції України та КК, які визначають зворотну дію закону в часі.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» юридичну позицію Конституційний Суд викладає, зокрема, у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення.

Вказана вище позиція КСУ є незмінною, суттєвих змін нормативного регулювання в питанні визначення поняття та підстав до застосування зворотної дії закону України про кримінальну відповідальність не відбулося, об`єктивних підстав до її зміни немає.

Отож, висновки Конституційного Суду України не надають жодних підстав сприймати Закон 3886-IX – новим законом України про кримінальну відповідальність, відповідно, до нього не застосовуються ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст.  5 КК.

За приписами ст. 2 КУпАП зміни до ст. 51 цього Кодексу є змінами законодавства про адміністративні правопорушення, яке складається з вказаного Кодексу та інших законів України. Закони про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.

КСУ визначив, що приписи закону, яким до іншого закону внесено зміни, із набранням чинності є нормами закону, до якого внесено зміни.

Отже, Закон 3886-IX є складовою законодавства про адміністративні правопорушення, з огляду на що зміни ст. 51 КУпАП не можна вважати новим – зміненим законом України про кримінальну відповідальність, відповідно і застосовувати положення ч. 1 ст.  58 Конституції України та ст. 5 КК, які визначають зворотну дію закону в часі.

Вказаний вище висновок спирається на норми КК, які повністю відповідають Конституції України.

Поняття «закон України про кримінальну відповідальність» визначається виключно приписами КК, який задля виконання завдання, визначеного в ч. 1 ст. 1 цього Кодексу визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, які їх вчинили.

У ч. 1 ст. З КК визначено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, а в ч. 3 цієї статті, що кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

В ч. 2 ст. 4 КК визначено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, а за ч. 3 цієї статті - часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

За ч. 2 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.

Отже, в контексті приписів ст. 58 Конституції України та КК безпідставним є застосування положень ст. 5 КК до ст. 51 КУпАП, які є законодавством України про адміністративні правопорушення і з набранням чинності не включені до КК, авжеж за відсутності підстав для того.

Єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК (ч. 1 ст. 2 КК). Відповідно, склад кримінального правопорушення не визначається нормами КУпАП чи інших законів.

За приписами ч. 6 ст. 3 КК зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до КК та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.

При цьому, приписи ч. 6 ст. 3 КК спрямовані на вирішення завдань і досягнення мети, притаманних оприлюдненню законів (їх опублікуванню), проте аж ніяк не встановлені задля нівелювання норм КК, передбачених статтями 1, 2, 3, 4 цього Кодексу, і підлягають застосуванню у взаємозв`язку із ними.

В прикінцевих або перехідних положеннях Закону 3886-IX спеціально не передбачено того, що положення ст. 58 Конституції України застосовуються до цього Закону, і це свідчить про підкреслену і свідому позицію законодавця в сфері диференціації юридичної відповідальності, за якою законотворець (який звісно ж обізнаний із висновками КСУ в Рішенні № 6-рп/2000 від 19 квітня 2000 року і  поза розумним сумнівом виважено враховує їх в законотворчій діяльності) обрав саме такий спосіб вирішення окресленої ним проблеми, що  виключає застосування зворотної дії в часі закону України про кримінальну відповідальність до осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання чинності Законом № 3886-IX, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС доходить переконання, що правозастосовна позиція, за якою положення ст. 58 Конституції України, ст. 5 КК застосовуються до Закону 3886-IX, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та суперечить відповідним положенням ст. 58 Конституції України, офіційне і обов`язкове до застосування тлумачення яких здійснив Конституційний Суд України в Рішенні від  19  квітня 2000 року № 6-рп/2000 у випадках, коли змінюються нормативно-правові акти інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція кримінально-правової норми.

Сприйняття змін до ст. 51 КУпАП, як змін КК (текст якого не змінювався Законом № 3886-IX) є прямим запереченням правових позицій Конституційного Суду України, за  якими подібні зміни не створюють підґрунтя до застосування ст. 5 КК та ст. 58 Конституції України.

Колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС вважає за необхідне відступити від правозастосовної позиції в подібних правовідносинах, якою керувалася Перша судова палата ККС ВС у постанові від 22 серпня 2024 року (справа № 567/507/23), за якою зміни ст. 51 КУпАП визнані підставою до  застосування приписів ст. 5 КК, адже виходить із іншої правової позиції щодо застосування норм права, відмінної від раніше висловленої Верховним Судом.

Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами під час застосування таких норм права.

Таким чином, з метою формування єдиної правозастосовної практики на підставі ч.  2 ст. 434-1 КПК кримінальне провадження підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати ККС ВС.

Отже, своєю ухвалою Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду вирішив передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дане кримінальне провадження.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.