Верховный Суд согласился с тем, что отказ пограничников студенту иностранного вуза в пересечении границы противоправный – детали дела

Мужчина обратился с иском, в котором просил признать противоправным и отменить решение об отказе в пересечении государственной границы и обязать пограничную службу предоставить разрешение на выезд.

Позивач зазначив, що 17.07.2022 був зарахований для продовження навчання та здобуття вищої освіти (ступінь магістра) до Віденського університету (Австрія) в рамках міжнародного договору України з навчання у закладах освіти інших держав, у зв`язку з чим у позивача виникла необхідність у виїзді за кордон на навчання.

23.08.2022 позивач прибув до міжнародного пункту пропуску «Малий Березний», де пред`явив власний паспорт для виїзду за кордон, документи, які підтверджують зарахування позивача до Віденського університету та довідку для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти.

Проте позивачу відмовили у перетинанні державного кордону на виїзд. Позивач вважає, що відповідно до статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він є особою, яка не підлягає мобілізації на весь період навчання, та вказує на необґрунтованість прийнятого рішення, оскільки у нього наявні усі документи, згідно з якими дозволено перетинати державний кордон України на виїзд з Україні як здобувачу освіти у закордонному вищому навчальному закладі.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетинанні державного кордону. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 рішення залишено без змін.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право вільно залишати територію України гарантується кожному статтею 33 Конституцією України та статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте в певних випадках може бути обмежене. Оскаржене рішення відповідача від 23.08.2022 про відмову в перетинанні державного кордону є втручанням в свободу пересування, тому у випадку його оскарження відповідач повинен довести, що це втручання було виправданим.

Оцінюючи рішення прикордонників на відповідність критерію «передбачене законом», суди обох інстанцій урахували, що положення законів сформульовані в загальних термінах та безпосередньо не запроваджують тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України в період воєнного стану, а наділяють Уряд та військове командування повноваженнями щодо обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану на території України та проведення мобілізації з метою забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Уряд реалізував згадані повноваження шляхом неодноразового внесення змін в Правила №57 (в період з 24.02.2022 по 23.08.2022 зміни вносилися 8 разів), визначивши переліки додаткових документів, які у разі введення воєнного стану необхідні певним категоріям військовозобов`язаних громадян для перетину кордону. Однак, на думку судів, правове регулювання спірних правовідносин не є чітким.

Водночас відповідач в оскарженому рішенні не зазначив жодної законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження права позивача на виїзд з України, а рішення не містить правової оцінки поданих позивачем документів на підтвердження підстави для виїзду за кордон. Також відповідач не обґрунтував підстав неврахування довідки від 18.08.2022, в якій зазначено, що позивач не призивається на військову службу під час мобілізації, а отримує відстрочку у зв`язку з навчанням та може виїжджати на навчання за кордон.

Прикордонна служба подала касаційну скаргу до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (суддя-доповідач – Сергій Уханенко) у постанові від 20 грудня 2024 року по цій справі №160/14683/22 вказав наступне.

Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні від 23.08.2022 зазначив, що позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України згідно з розпорядженням Голови Державної прикордонної служби від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22 на виконання пункту 3 Указу Президента від 24.02.2022 №64/20/22 «Про введення воєнного стану в Україні» щодо введення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтею 33 Конституції, з метою забезпечення запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону «Про правовий режим воєнного стану».

У контексті зазначеного Верховний Суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме:

• чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт;
• розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління;
• чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб;
• виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами;
• чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

Повертаючись до обставин у цій справі, в оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач покликався на розпорядження Голови Державної прикордонної служби від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22, водночас Верховний Суд зауважує, що відповідно до листа від 03.04.2022 №23-7913/0/6-22 Голова Держприкордонслужби проінформував органи Держприкордонслужби, що його розпорядження, зокрема, від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22, не застосовується.

Отже, станом на момент прийняття спірного рішення в посадової особи Держприкордонслужби не було жодних підстав для зазначення розпорядження Голови Держприкордонслужби від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22 як підстави для відмови позивачу в перетинанні державного кордону, а тому спірне рішення не містить конкретної норми законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.

До того ж, пункт 3 Указу Президента від 24.02.2022 №64/20/22, про який згадується в тексті спірного рішення як підстави тимчасового обмеження у праві позивача виїзду за кордон, містить лише загальні положення про введення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема передбачених статтею 33 Конституції України, та не конкретизує особливостей застосування таких обмежень.

Також оскаржене рішення від 23.08.2022 не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

З огляду на вказане Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення посадової особи військової частини від 23.08.2022 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається в можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України та не відповідає частині другій статті 2 КАС України, що узгоджується з висновками судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях.

Водночас Верховний Суд не вбачає підстав для формування правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону у взаємозв`язку зі статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відсутність якого була підставою для відкриття цього касаційного провадження, оскільки суди обох інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про незастосування зазначених правових норм до спірних правовідносин у цій справі з тієї підстави, що ці норми законодавства не були покладені в основу спірного рішення відповідача від 23.08.2022.

Підсумовуючи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність відмови відповідача в перетинанні державного кордону позивачу, а міркування і твердження відповідача в касаційній скарзі не спростовують правильності цього висновку.

За таких обставин Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.

Інша позиція

Нагадаємо, як раніше писала «Судово-юридична газета», Верховний Суд у складі колегії суддів КАС ВС 12 листопада 2024 року виніс постанову по справі №380/11916/22, у якій вказав, що рішення прикордонників про відмову у перетині державного кордону має бути обґрунтованим із зазначенням причин відмови, а не просто з посиланням на закон про правовий режим воєнного стану. Втім, суддя КАС ВС Олеся Радишевська, яка брала участь в розгляді даної справи, не погодилася з таким рішення колег і висловила окрему думку. Як зазначила суддя, сталою є практика Верховного Суду, що на період воєнного стану передбачено можливість обмеження, зокрема, встановленого статтею 33 Конституції, права вільно залишати територію України. «Обмеження на виїзд з України для громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації (віком від 18 до 60 років), зумовлені правовим режимом воєнного стану та конституційним обов`язком захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 64 Конституції України).

Право на відстрочку від призову під час мобілізації, на підставі абзацу 2 ч. 3 статті 23 Закону №3543-XII, не є безумовною та самостійною підставою для перетину державного кордону України в умовах воєнного стану» - вказала Радишевська (нагадаємо, що така позиція, до прикладу, висловлена КАС ВС у постанові по справі 240/29892/22).

«Приписи пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону (у редакції, яка діє з 02.04.2022) обмежують право громадян України, які здобувають освіту за кордоном, на перетин державного кордону (на виїзд з України) під час дії воєнного стану» - підкреслила вона.

Також, як писала «Судово-юридична газета», група народних депутатів 26 грудня зареєструвала у парламенті законопроект 12361 щодо виїзду з України окремих категорій громадян на навчання.

Втім, є певні питання до логічної послідовності, адже дозволити виїзд пропонується чоловікам, які вже навчаються на денній чи дуальній формі навчання за кордоном. При цьому вступ закону в силу пропонується відкласти, в ліпшому випадку, на середину весни.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.