Как определить принадлежность страницы в Facebook ответчику как физическому лицу – позиция Верховного Суда

Верховный Суд отменил решение апелляционного суда по делу №752/30879/21, в котором был задан вопрос о принадлежности страницы в Facebook ответчику.

Так, суд первой инстанции считал, что публикации, созданные и распространенные ответчиком на его личной странице в социальной сети Facebook, касаются непосредственно истицы, о чем свидетельствует наличие по тексту публикаций фамилии истицы со ссылкой на ее личную страницу в Facebook с присоединенными скриншотами из страниц из социальных сетей истицы, таких как Facebook.

В свою очередь, апелляционный суд при отказе в иске считал, что истицей не подтверждено надлежащими, достоверными и достаточным доказательствами факта принадлежности страницы в социальной сети Facebook ответчику как физическому лицу, а также принадлежности ему спорного сообщения.

Кассационный гражданский суд ВС в постановлении от 5 февраля 2025 года указал, что апелляционному суду нужно было решить вопрос о добавленном снимке экрана со страницы в социальной сети Facebook в соответствии с процессуальными нормами, и пересмотреть решение суда первой инстанции, в зависимости от решения этого вопроса.

Історія справи

У 2021 році А звернулась з позовом до Б про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. Позивачка та відповідач перебували у шлюбі, у них народився син, згодом шлюб було розірвано, судом затверджено мирову угоду між сторонами. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов мирової угоди, позивачка звернулась до виконавчої служби

Позивачка вказала, що колишній чоловік розповсюджує про неї у соцмережах недостовірну та негативну інформацію, зокрема стосовно того, що його «любов до сина надають їй широкі можливості задовольнити усі її фінансові апетити», «ніколи не червоніє ні А, ні папір на якому вона пише, ні люди, які допомагають їй реалізувати її план – збагатитися за рахунок грошових коштів батька її дитини, нехтуючи при цьому самою дитиною» тощо.

Інформація була розповсюджена Б у Facebook. Відповідно жінка просила зобов`язати екс-чоловіка спростувати інформацію і опублікувати на своїй сторінці у Facebook рішення суду. Також просила стягнути моральну шкоду в розмірі 1 млн грн і судові витрати.

Рішення першої інстанції

Рішенням райсуду у 2023 році позов А задоволено частково, визнано такою, що не відповідає дійсності інформацію, зобов`язано Б спростувати її шляхом розміщення рішення суду у Facebook, стягнуто з Б на користь А моральну шкоду в розмірі 20 000 грн, у задоволенні інших вимог позову А відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

• позивачка посилається на те, що поширена відповідачем інформація є негативною за своїм змістом, не відповідає дійсності та порушує її особисті немайнові права. Судовим розглядом встановлено, що публікації, створені та поширені відповідачем на його особистій сторінці в Facebook, стосуються безпосередньо позивача, про що свідчить наявність по тексту публікацій прізвища позивача із посиланням на її особисту сторінку у Facebook із приєднаними скріншотами із сторінок з соціальних мереж позивача таких як Facebook та Instagram, проаналізувавши інформацію з яких, можна дійти висновку про те, що відомості на створених скріншотах відповідають особі позивача та точно її ідентифікують по низці особистих фотографій та nickname;
• правдивість поширеної відповідачем інформації останнім не доведено. Оскільки інформація сформульована відповідачем способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження вищезазначеної інформації указане повідомлення не містить критики або оцінки дій, виражено без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені, суд визнає її як недостовірну, таку, що порушує особисті немайнові права позивача. Відповідачем не доведено, що розповсюджена інформація відповідає дійсності, отже, підлягає спростуванню у спосіб, який була поширена, шляхом оприлюднення тексту судового рішення, що набрало законної сили;
• позивачкою зазначено про завдання їй відповідачем моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн, у підтвердження чого наданий висновок експерта психолога від 28 листопада 2021 року. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою. Майновий еквівалент виявлення моральних страждань А за подіями розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, як такої, що порушує немайнові права особи, такі як: честь, гідність та ділова репутація суд оцінює в розмірі 20 000 грн, як такий, що здатний компенсувати завдані А душевні страждання після порушення відповідачем її немайнових прав, які відновлюються судом під час розгляду цієї справи;
• суд приходить до висновку, що діями відповідача Б, що виразились у розповсюдженні неправдивих відомостей щодо позивача А, останній була завдана моральна шкода, яка виразилась у втратах немайнового характеру внаслідок приниження її честі, гідності і ділової репутації, ускладнення подальшого активного громадського життя, з учасниками ГО, знайомими та підписниками в соціальних мережах, що негативно сприймають, нібито, вчинені дії позивачем і поширену відносно неї інформацію.

Рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року апеляційну скаргу екс-чоловіка задоволено, рішення райсуду скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в позові жінці відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

• наявність спірної інформації, без встановлення її автора, не може вважатись поширенням відповідачем відомостей, які порочать честь, гідність та репутацію. Колегія суддів зробила висновок, що позивачкою не підтверджено належними, достовірними та достатніми доказами факту належності сторінки у соціальній мережі «Facebook» відповідачу як фізичній особі, а також приналежності йому спірного допису;
• принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. Суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою ухвалює власне рішення. Тому суд апеляційної інстанції врахував, що висловлювання стосовно позивачки є оціночними судженнями та відповідно до статті 30 Закону «Про інформацію» така інформація не підлягає спростуванню, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову, що судом першої інстанції прийнято помилкове рішення тощо.

Аргументи касаційної скарги

Жінка подала касаційну скаргу, у якій просила оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

• Зокрема у скарзі вказано, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.32 постанови від 12.11.2019 у справі №904/4494/1 зазначила, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право;
• для задоволення позовних вимог про спростування недостовірної інформації достатньо доведення факту поширення недостовірної, неправдивою або перекрученої інформації, яка може завдати шкоду особистим немайновим правам особи, або висвітлити діяльність фізичної особи як протизаконну, антиморальну, неналежну, дискредитуючу тощо. При цьому, слід зазначити, що спірна інформація містить стверджувальний характер, в ній йдеться про встановлені факти, така інформація e негативною і завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки дискредитує її;
• суд апеляційної інстанції не дослідив додані до позовної заяви додатки, які спростовують твердження відповідача стосовного того, що сторінка фейсбук не належить останньому. Однак суд проігнорував докази сторони позивача і не надав їм оцінки. Сторона відповідача, посилаючись у своїй апеляційній скарзі на те, що на сторінці останнього містяться судження, а не факти (чому суд першої інстанції не надав належної оцінки) фактично визнала, що всі дописи на сторінці є саме ного дописами. При цьому, у додатках до позовної заяви міститься звернення на електронну адресу відповідача з проханням видалити неправдиві та образливі повідомлення на своїй сторінці фейсбук та у групі. На що відповідачем була надана відповідь з проханням конкретизувати, яку саме інформацію, розміщену ним він мусить прибрати, та прохання надати докази, які спростовують цю інформацію. Тільки після отримання відповідачем доказів на спростування, ним буде прийняте рішення видаляти інформацію чи ні;
• судом першої інстанції було вірно встановлено, що інформаційний матеріал, що є предметом спору, був поширений відповідачем на загальнодоступних сторінках в соціальній мережі facebook.com, а тому відповідач є належним відповідачем, оскільки судом першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, були дослідженні всі докази, надані Позивачем. Висловлювання, в яких міститься негативна інформація щодо особи А, викладено у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень. Позивачка подав докази та довів перед судом недостовірність поширеної інформації , хоча цей процесуальний обов`язок належить відповідачу, який достовірність поширеної інформації не довів;
• апеляційним судом не взято до уваги те, що представником відповідача подано недопустимі докази з огляду на те, що обґрунтування апеляційної скарги будується на основі електронних доказів, зокрема, роздруківок сайтів соцмереж. Відповідно до положень частини другої статті 100 ЦПК електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронний цифровий підпис». Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу, однак апеляційна скарга такої інформації не містить. Тому, на думку сторони Позивача, додані до апеляційної скарги документи викликають сумнів з приводу їх достовірності у зв`язку з відсутністю необхідних реквізитів електронного доказу, зокрема, дати і місця фіксації. Додаток до апеляційної скарги взагалі не містить інформації коли створена сторінка. У однієї людини може бути декілька аккаунтів у соцмережах.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення семантико-текстуального дослідження складено висновок про те, що в текстах дописів Б у Facebook, наявні висловлювання, в яких міститься негативна інформація щодо А. Висловлювання викладено у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень.

Експерт-психолог склав висновок про те, що внаслідок поширення Б. в фейсбук-публікаціях інформації, що не відповідає дійсності, та принижує честь, гідність та ділову репутацію А , їй дійсно спричинено страждання (моральну шкоду), і грошовий еквівалент страждань можна визначити в об’ємі 1 000 000 грн.

Позивачка є керівником громадської організації, діяльністю якої відповідно до статуту є сприяння реалізації прав батьків брати участь у житті та розвитку дітей, з метою покращення психологічного та соціального стану дітей та батьків.

Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону «Про інформацію» та Закону «Про доступ до публічної інформації» №1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, ч. 3 статті 277 ЦК виключено.

Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов:

• поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
• поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
• поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
• поширення інформації, що порушує особисті немайнові права;
• врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

Судження – це те ж саме, що й думка, висловлення.

Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів (див., зокрема, постанову КЦС ВС від 24 травня 2023 року в справі № 536/911/21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зокрема КЦС ВС нагадав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 зроблено висновок, що «з наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі.  Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України)».

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим.

Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі».

У справі, що переглядається:

• при частковому задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що публікації, створені та поширені відповідачем на його особистій сторінці в соціальній мережі Facebook, стосуються безпосередньо позивача, про що свідчить наявність по тексту публікацій прізвища позивача із посиланням на її особисту сторінку у Facebook із приєднаними скріншотами із сторінок з соціальних мереж позивача таких як Facebook та Instagram, проаналізувавши інформацію з яких, можна дійти висновку про те, що відомості на створених скріншотах відповідають особі позивача та точно її ідентифікують по низці особистих фотографій та Nickname. Тому позов підлягає частковому задоволенню;
• апеляційний суд при відмові в позові вважав, що: позивачкою не підтверджено належними, достовірними та достатніми доказами факту належності сторінки у соціальній мережі «Facebook» відповідачу як фізичній особі, а також приналежності йому спірного допису; висловлювання стосовно позивачки є оціночними судженнями та не підлягає спростуванню; не підлягає задоволенню вимога позивачки про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з поширенням недостовірної інформації щодо неї, оскільки відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог в частині визнання поширеної відповідачами інформації недостовірною;
• апеляційний суд в оскарженій постанові відмовив у позові із взаємовиключних підстав: сторінка у соціальній мережі не належить відповідачу; відповідач спірні дописи не писав; інформація в оспорюваних дописах є оціночними судженнями;
• до апеляційної скарги представницею відповідача додано знімок екрана зі сторінки у соціальній мережі «Facebook», із зазначенням, що саме інша сторінка належить відповідачу, аніж та про яку вказувала позивачка;
• у письмових поясненнях представниці позивачки вказувалося, що «представником відповідача подано недопустимі докази з огляду на те, що обґрунтування апеляційної скарги будується на основі електронних доказів, зокрема, роздруківок сайтів соцмереж. Відповідно до положень частини другої статті 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронний цифровий підпис». Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу, однак апеляційна скарга такої інформації не містить. Тому, на думку сторони позивача, додані до апеляційної скарги документи викликають сумнів з приводу їх достовірності у зв`язку з відсутністю необхідних реквізитів електронного доказу, зокрема, дати і місця фіксації. Додаток до апеляційної скарги взагалі не містить інформації коли створена сторінка. У однієї людини може бути декілька аккаунтів у соцмережах»;
• апеляційний суд не врахував, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) протилежної сторони, з яким апеляційний суд не погоджується;
• апеляційний суд вказавши, що сторінка у соціальній мережі не відповідача; відповідач спірні дописи не писав, не зазначив якими доказами підтверджуються ці твердження відповідача, фактично переклавши тягар доказування цих обставин на позивачку.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції. Тому апеляційному суду потрібно було вирішити питання щодо доданого знімку екрана зі сторінки у соціальній мережі «Facebook» відповідно до процесуальних норм, і переглянути рішення суду першої інстанції, залежно від вирішення цього питання. Як наслідок постанову апеляційного суду належить скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду належить скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.