О вопросах начисления пени за несвоевременное исполнение обязательств, не являющихся денежными

  Судебная практика™ 

В 2006 г. между ЗАО (заказчик) и ООО (подрядчик) был заключен договор генерального подряда на строительство объектов. По условиям договора, заказчик обязался предоставить подрядчику необходимые для качественного и своевременного выполнения работ исходные данные (техническое задание). Согласно условиям договора, работы должны быть произведены в определенные сроки. По тем же условиям договора генерального подряда, в случае нарушения подрядчиком по его вине сроков выполнения работ заказчик имеет право начислить подрядчику договорную санкцию в размере 0,1% за каждый день просрочки. В общем-то, так и случилось. Подрядчик подал исковое заявление о взыскании суммы за просрочку выполнения обязательств, а заказчик подал встречное исковое заявление о признании соответствующего пункта договора генподряда недействительным.

Проиграв во всех нижестоящих инстанциях, ЗАО обратилось в Верховный Суд Украины с заявлением о пересмотре постановления ВХСУ. Заявление было мотивировано тем, что пункт договора генподряда о начислении договорной санкции в процентах от суммы невыполненного или неподобающе выполненного обязательства не соответствует действующему законодательству и противоречит определению понятия штрафа и пени. Вместе с тем, ориентируясь по аналогичным делам при тех же обстоятельствах и применив те же нормы материального права, ВХСУ сделал противоположные выводы – что договорная санкция, которая начисляется в процентах за неисполнение или ненадлежащее исполнение договорных обязательств, отвечает требованиям закона. Верховный Суд Украины считает, что заявление подлежит удовлетворению на следующих основаниях.

В соответствии с требованиями ст. 199 ХК Украины, выполнение хозяйственного обязательства обеспечивается мерами защиты прав и ответственности участников хозяйственных отношений, предусмотренными ХК и другими законами. По согласованию сторон, они могут применять предусмотренные законом или не противоречащие ему виды обеспечения выполнения обязательств, которые обычно применяются в принятом хозяйственном (деловом) обороте. Право участников хозяйственных отношений устанавливать иные, чем предусмотрено ХК Украины, виды обеспечения исполнения обязательств определено ч. 2 ст. 546 ГК Украины. Это согласуется со свободой договора, установленной ст. 627 ГК Украины, когда стороны являются свободными в заключении договора, выборе контрагента и определении условий договора с учетом требований ГК, других актов гражданского законодательства, обычаев делового оборота, требований разумности и справедливости. Итак, субъекты хозяйственных отношений при заключении договора наделены законодателем правом обеспечения выполнения хозяйственных обязательств установлением отдельного вида ответственности.

Учитывая вышеизложенное, ВСУ решил, что вывод судов о неправильном применении сторонами договорной санкции в процентах от суммы неисполненного или ненадлежащего исполненного обязательства в пункте договора генерального подряда является ошибочным и противоречит требованиям законодательства.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2010 року м. Київ (витяг)

Судом установлено, що 16 березня 2007 р. між сторонами було укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів ?26, за яким відповідач зобов’язався поставити позивачу нафтопродукти на умовах попередньої оплати. Оскільки відповідач належним чином не виконав зобов’язання щодо поставки товару, рішенням господарського суду Волинської області від 5 червня 2008 р. з ТОВ «Т» на користь ТОВ «В» стягнуто суму попередньої оплати. Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що до даних правовідносин повинно бути застосовано аналогію закону, а саме положення ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) у власність покупця товар для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 2, 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції правильно виходив із того, що умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, оскільки договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин. Тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

У зв’язку з тим, що суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви ТОВ «В» слід відмовити.