ВП ВС пояснила, чи може успадковуватися право довічного успадковуваного володіння земельними ділянками

У справі члени фермерського господарства звернулися до суду із позовом, в якому просили визнати за ними право довічного успадковуваного володіння двох земельних ділянок для ведення селянського фермерського господарства, згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею в порядку спадкування після смерті батька. При цьому позивачі вказували, що до смерті вони проживали з ним разом та вели спільне господарство. 

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Натомість апеляційний суд висловив кардинально протилежну думку та у позові відмовив, оскільки, на його думку, право довічного успадковуваного володіння, яке виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, не визначено чинним законодавством України, а тому не входить до складу спадщини, фактично припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

У подальшому справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Проаналізувавши судову практику та законодавство, що регулює спірні правовідносини, Велика Палата касаційну скаргу задовольнила та рішення районного суду залишила в силі.

Мотивуючи таке рішення, судді ВП послались на те, що Закон України «Про фермерське господарство», як і Земельний кодекс України, не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння.

Проте, відповідно до статті 1225 ЦK України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Нормами статей 6, 50 ЗК України 1990 року у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Одночасно, відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

З огляду на викладене, а також висновки Кеонституційного Суду України, висловлені ним у Рішенні, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння, за законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

При цьому ВП ВС при вирішенні даного спору застосувала практику ЄСПЛ, а саме висновки, викладені у рішеннях «Брумареску проти Румунії», «Кантоні проти Франції», «Вєренцов проти України» та «S. W. проти Сполученого Королівства», та зазначила, що дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Одночасно до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

Із повним текстом постанови ВП ВС можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про постанову ВП ВС щодо перешкоди в реалізації права на судовий захист.

Додамо, що ВП ВС роз’яснила, коли настає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.