Зміна курсу гривні стосовно долара не суперечить українському законодавству: постанова КГС ВС

19:35, 11 марта 2020
Коригування лізингових платежів, у основі яких лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
Зміна курсу гривні стосовно долара не суперечить українському законодавству: постанова КГС ВС

У червні 2017 року ТОВ «Київлайн» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до ТОВ «Український лізинговий фонд» та ТОВ «УЛФ-Фінанс» про стягнення 1 554 618,75 грн.

Позивач, посилаючись на ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, стверджував, що відповідачі зобов`язані повернути сплачені лізингові платежі у сумі 1 554 618,75 грн, оскільки лізингодавець вчасно не виконав зобов`язання щодо переоформлення права власності на предмет лізингу. Про це повідомляє Центр дослідження судової практики на своїй сторінці в Faсebook.

Щодо сплати лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют

Суди встановили, що пунктом 2.6 Загальних умов договору передбачено, що в разі вказівки в пункті 8.5 договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку (за офіційними даними НБУ) за відповідною формулою.

Водночас обов`язок сплати лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют передбачено у пункті 8.4, а не у пункті 8.5 договору, оскільки у пункті 8.5 договору визначено фіксований курс гривні до долару США.

Верховний Суд вважає, що в даному випадку помилкове посилання у пункті 2.6 Загальних умов договору на пункт 8.5 договору щодо необхідності застосування лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют замість пункту 8.4 договору не може свідчити про те, що сторонами договору не встановлено необхідності застосування лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют.

Визначивши у пункті 8.4 договору, що сплата лізингових платежів здійснюється у гривні з коригуванням курсу валют за формулою, встановленою пунктом 2.6 Загальних умов договору, сторони тим самим, відповідно до вимог частини другої статті 533 ЦК України, встановили у зобов`язанні (сплаті лізингових платежів) грошовий еквівалент у іноземній валюті.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважує, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Отже, за відсутності обставин визнання недійсними умов договору, які передбачають коригування лізингових платежів відповідно до курсу валют на дату платежу, висновки судів про відсутність підстав для здійснення такого коригування є помилковими.

Відповідно до статей 11, 629 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір, який є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані із виконанням договору лізингу.

При цьому стаття Закону України «Про фінансовий лізинг» не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які, на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов`язані з виконанням певного договору.

Зазначені положення статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджуються із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Отже, положення чинного законодавства, хоча і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17, відступати від яких об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вважає за необхідне.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про те, що лізингодавець зобов`язаний відшкодувати лізингоодержувачу збитки у розмірі 1 060 739,00 грн, що дорівнює сумі страхового відшкодування, виплаченого за викрадений автомобіль на підставі пункту 4 частини 1 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», статей 22, 611, частини 1 статті 623 ЦК України, статей 224, 225 ГК України

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів – зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову – це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Згідно з частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову – це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову – це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Аналогічну по суті позицію було викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у цій справі (№910/10191/17) під час направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суди встановили, що звертаючись з позовом, позивач, посилаючись на ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України (повернення суми попередньої оплати), стверджував, що відповідачі зобов`язані повернути сплачені позивачем лізингові платежі у сумі 1 554 618,75 грн, оскільки лізингодавець вчасно не виконав зобов`язання щодо переоформлення права власності на предмет лізингу.

Підстави позову та предмет позову позивач не змінював.

Водночас господарські суди попередніх інстанцій під час вирішення спору по суті змінили як правові підстави, так і предмет позову, оскільки застосували до спірних правовідносин інші норми права, ніж вказувалися позивачем, та стягнули з відповідача збитки у розмірі 1 060 739,00 грн, що дорівнює сумі страхового відшкодування, виплаченого за викрадений автомобіль, тоді як позивач просив стягнути з відповідача лізингові платежі у сумі 1 554 618,75 грн, які він сплачував на виконання укладеного між сторонами договору.

Отже, враховуючи, що в цьому випадку матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача була сума у розмірі 1 554 618,75 грн, яку позивач сплатив саме на виконання умов договору, а не будь-яка інша сума, господарським судами необхідно було прийняти рішення щодо цієї суми, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та безпідставно вийшли за межі предмета позовних вимог.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі – договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 3 частини другої статті 11 наведеного Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі у порядку, встановленому договором.

Відповідно до статті 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника), відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містяться в статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Приписами статті 809 Цивільного кодексу України унормовано, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено у статті 13 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Крім того, суди встановили, що за актом прийому-передачі предмету лізингу відповідачем-1 31.05.2013 було передано позивачу предмет лізингу.

Отже, на момент викрадення автомобіля предмет лізингу знаходився у володінні та користуванні позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як зазначалося вище, згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані із виконанням договору лізингу.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У пункті 2.1 Загальних умов сторони погодили, що лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися лізингодавцем по факсу та/або на e-mail лізингоодержувача. Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. А передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем як лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Пунктом 3.7 Загальних умов сторони передбачили, що з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі предмета лізингу до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням предметом лізингу (в тому числі, але не обмежуючись, відповідальність за збереження, ризик випадкового знищення, втрати, загибелі або випадкового пошкодження предмета лізингу, ризик допущення помилки при монтажі або експлуатації). Лізингоодержувач несе повну цивільно-правову відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі збитки третім особам, заподіяні внаслідок експлуатації предмета лізингу, в частині, не передбаченій договором (-ами) страхування.

Згідно з пунктом 5.2 Загальних умов, витрати на страхування, понесені лізингодавцем, компенсуються лізингоодержувачем в межах лізингових платежів, передбачених Графіком платежів, або підлягають компенсації лізингоодержувачем протягом 10 банківських днів з моменту висування лізингодавцем письмової вимоги та надання копії страхових полісів (договорів), що підтверджують такі витрати. У разі настання з предметом лізингу страхового випадку лізингоодержувач зобов`язаний негайно вжити всіх заходів щодо належного оформлення такого страхового випадку (у тому числі, але не обмежуючись, повідомити страхову компанію про страховий випадок в строки, передбачені договором страхування), які не відшкодовані лізингодавцю згідно з договором страхування. Лізингоодержувач покриває всі витрати та збитки лізингодавця, не покриті договором страхування (пункт 5.6 Загальних умов).

Відповідно до пункту 8.1 Загальних умов, протягом всього терміну дії цього договору предмет лізингу є власністю лізингодавця, а перехід права власності на об`єкт лізингу передбачався у разі здійснення лізингоодержувачем всіх платежів за договором (пункт 8.4 Загальних умов).

Пунктом 11.9 Загальних умов у разі вилучення предмета лізингу, розірвання договору з причин, зазначених у договорі та/або законодавстві України, всі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, оскільки є платою за володіння і користування предметом лізингу.

Враховуючи наведені вимоги законодавства та умови укладеного сторонами договору, заявлена до стягнення сума у розмірі 1 554 618,75 грн, яка включає в себе покупну вартість об`єкта лізингу та інші платежі, передбачені умовами договору, господарські суди дійшли помилкового висновку про те, що ця сума є збитками позивача, відповідно до вимог статей 22, 610, 611 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Оскільки права та обов`язки сторін виникли з договору, який в силу приписів статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання, ризик знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу перейшов до позивача відповідно до умов договору та в силу статті 13 Закону України «Про фінансовий лізинг» і статті 809 ЦК України, то в даному випадку сплачені позивачем на виконання умов договору лізингові платежі не є збитками і не підлягають стягненню з відповідача-1 на користь позивача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги до відповідача-1 задоволенню не підлягають.

Відтак, висновок судів попередніх інстанцій про те, що заявлена до стягнення сума є збитками і підлягає стягненню з відповідача-1, є помилковим та прийнятим з неправильним застосуванням статей 22, 610, 611 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України і не врахуванням вимог статей 628, 629, 809 Цивільного кодексу України, статей 11, 13, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками обох судових інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог до відповідача-2, оскільки суди встановили, що за Договором відступлення права вимоги №1 від 17.03.2017, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, право вимоги за Договором не передано, а повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні направлене позивачу помилково, що підтверджується підписаним обома відповідачами листом.

Висновки Верховного Суду щодо застосування норми права

Положення чинного законодавства, хоча й передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

На суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Лізингові платежі включать в себе покупну вартість об`єкта лізингу та плату за володіння і користування предметом лізингу.

Права та обов`язки сторін виникли з договору, який в силу приписів статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання. Ризик знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу перейшов до позивача відповідно до умов договору та в силу статті 13 Закону України «Про фінансовий лізинг» та статті 809 ЦК України.

В даному випадку в контексті встановлених судами фактичних обставин у цій справі сплачені позивачем на виконання умов договору лізингові платежі не є збитками і не підлягають стягненню з лізингодавця на користь лізингоодержувача.

Із повним текстом постанови об`єднаної палати КГС ВС від 21.02.2020 по справі № 910/10191/17 можна ознайомитися за посиланням

Нагадаємо, «Судово-юридична газета» повідомляла, що на валютному ринку гривня втрачає позиції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Суди і коронавірус: як суди можуть працювати в умовах карантину
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Александр Литвинов
    Александр Литвинов
    судья Конституционного Суда Украины