Практика Верховного Суду в іпотечних спорах

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат провів вебінар на тему «Судова практика Верховного Суду в іпотечних спорах». Про це повідомляє пресслужба ВС.

Зокрема, спікер порушив питання, до речових чи до зобов’язальних прав належить іпотека, оскільки це має безпосереднє значення для визначення того, які правові засоби застосовуються (речовий позов – про звернення стягнення на предмет іпотеки, зобов’язальний – про стягнення боргу). Він проаналізував історичний ракурс та навів норми з Цивільного кодексу Галичини 1797 року, відповідно до яких іпотека належала саме до речових прав. А в ЦК України 2003 року всі норми, які так чи інакше стосуються іпотеки, містяться в книзі, присвяченій зобов’язальному праву.

Василь Крат навів практику ВС у зазначеній категорії справ. Зокрема, він зупинився на питанні щодо охорони інтересів добросовісного іпотекодержателя, якого стосується постанова КЦС ВС від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 (провадження № 61-1137св18). Доповідач зауважив, що чинне законодавство не містить конструкції «добросовісний іпотекодержатель». Однак у будь-яких цивільних правовідносинах учасники повинні дотримуватися загальних засад цивільного законодавства, визначених у ст. 3 ЦК України, в тому числі й добросовісності. Тож цей принцип має застосовуватися і під час вирішення спорів, пов’язаних з іпотекою.

У наведеній справі КЦС ВС зробив висновок, що банк, як добросовісний іпотекодержатель, поклався на дані реєстру прав на нерухомість про те, що відповідач був одноособовим власником житлового будинку і тому уклав договір іпотеки. У такій ситуації відмова в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя. При цьому спікер зазначив, що випадки застосування принципу добросовісності іпотекодержателя в судовій практиці непоодинокі й звернув увагу на постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15-ц (провадження № 61-18736сво18).

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц (провадження № 61-18037св18) КЦС ВС зробив висновок, що Законом України «Про іпотеку» не передбачено існування конструкції «абстрактної» іпотеки, за якої іпотека існує поза зв’язком із забезпеченням основного зобов’язання. Тобто законодавство не допускає такої конструкції, коли суб’єктом права вимоги за основним договором буде один суб’єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем – інший суб’єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов’язання.

Доповідач також навів постанову Великої Палати ВС від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) щодо розмежування позовів про стягнення боргу за основним зобов’язанням  та про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, ВП ВС з метою забезпечення однозначного розуміння ухваленого рішення в резолютивній частині зазначила, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне.

А в постанові від 5 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) ВП ВС розтлумачила відмінність поручителя і майнового поручителя, статуси яких врегульовано в різний спосіб. Поручитель є суб’єктом такого виду забезпечення виконання зобов’язання, як порука, а майновий поручитель є суб’єктом іншого виду забезпечення виконання зобов’язання – застави. Тому ВП ВС зробила висновок, що боржник за основним зобов’язанням та майновий поручитель – іпотекодавець не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором (ст. 541 ЦК України).

Із презентацією Василя Крата щодо практики ВС в іпотечних спорах можна ознайомитися за посиланням.

Раніше ми розповідали про повернення судового збору у разі закриття провадження: практика Великої Палати ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.