Які витрати може стягнути ВНЗ з особи, яка не відпрацювала три роки після навчання: правові висновки ВС

19:54, 8 ноября 2020
Чи входить стипендія до витрат на навчання, які особа зобов`язана компенсувати у випадку не виконання нею обов`язку відпрацювати протягом трьох років.
Які витрати може стягнути ВНЗ з особи, яка не відпрацювала три роки після навчання: правові висновки ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив передати справу № 607/3693/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Справа стосується розмежування вартості навчання та витрат на навчання, які особа зобов`язана компенсувати в разі невиконання обов`язку щодо відпрацювання.  Містить виключну правову проблему і вирішення спору необхідне для забезпечення розвитку права.

Ключові тези

 У березні 2017 року Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» (нині - Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України) (далі - ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України») звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання.

 Позовна заява мотивована тим, що 01 вересня 2006 року між сторонами укладено угоду № 06075 про підготовку фахівця з вищою освітою. Цією угодою передбачено обов`язок відповідача після закінчення навчання відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до бюджету вартість навчання. Після закінчення навчання відповідача в університеті на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», у червні 2012 року від 26 жовтня 2011 року відповідач направлений на роботу в Збаразьку центральну районну комунальну лікарню Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації на посаду лікаря-хірурга. Наказом ректора університету від 31 травня 2012 року відповідачу на підставі результатів державних екзаменів присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом.

Відповідача було прийнято в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні. У подальшому відповідача було прийнято на роботу на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні, проте наказом в.о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні відповідача звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» просив стягнути з ОСОБА_1 кошти в розмірі 72 953,04 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» відмовлено.

6Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» не доведено, що ОСОБА_1 не виконав умов угоди № 06075 від 01 вересня 2006 року, чим порушив свої зобов`язання перед навчальним закладом. Правових підстав для стягнення вартості навчання немає у зв`язку з тим, що норми законів, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог під час звернення до суду, втратили чинність, а чинний на день звернення з позовом Закон України «Про освіту» не містить умов про обов`язковість трирічного відпрацювання та відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.

 Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з типовою угодою № 06075 від 01 вересня 2006 року відповідач зобов`язується прибути після закінчення вищого навчального закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку. Зміни та доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод. Тобто умовами угоди передбачено відповідальність студента лише за відмову їхати за призначенням. Відповідач не відмовлявся їхати за призначенням (дана обставина позивачем не заперечується і підтверджена матеріалами справи, де відповідач був зарахований в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної лікарні 21 червня 2012 року , 04 серпня 2015 року прийнятий на роботу на вказану посаду та звільнений із займаної посади 04 листопада 2016 року). За невідпрацювання студентом трьох років за направленням жодної відповідальності угодою не передбачено. Змін та доповнень до угоди не вносилось. У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп-2004 зазначається, що справедливість - одна з основних засад права та є вирішальною у визначенні права як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Стягнення коштів за навчання ставить в істотні нерівні права студентів, які закінчили навчальні заклади до прийняття Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VІІ «Про вищу освіту» і які продовжують навчання після прийняття цього Закону, а також порушують норму конституційного права на вільний вибір місця подальшої роботи осіб, які закінчили вищі навчальні заклади. Позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_1 не виконав умови угоди № 06075 від 01 вересня 2006 року, чим порушив свої зобов`язання перед навчальним закладом.

07 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

Ухвала обґрунтована наявністю виключної правової проблеми у справах про стягнення коштів за навчання, що пов`язана з вирішенням питання, чи входить стипендія до витрат на навчання, які особа зобов`язана компенсувати у випадку не виконання нею обов`язку відпрацювати протягом трьох років.

До структури всіх витрат, передбачених пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, отримана студентом стипендія не входить, - зазначається в ухвалі.
Стипендію не можна вважати ані витратами, ані вартістю навчання. Тому стягнути її з випускника, який не працював за направленням після закінчення вищого навчального закладу, не можливо. Тим більш неможливо стягнути персональну стипендію під час навчання, яка виплачується за особливі досягнення студента і премією за результати навчання.

Підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, на думку Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є наявність у судах першої та апеляційної інстанцій значної кількості справ про стягнення витрат за навчання (у тому числі й стипендії), які розглядаються як в порядку цивільної так і адміністративної юрисдикції.

 У частині третій статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Оскільки у переважній більшості випадків справи цієї категорії є малозначними в силу закону, то рішення Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення цієї правової проблеми має стати орієнтиром при вирішенні подібних справ судами першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права з урахуванням таких аспектів розгляду справ про стягнення вартості навчання: визначення цивільно-правового режиму стипендії, розмежування вартості навчання та витрат на навчання; визначення того, чи входить стипендія до витрат на навчання, які особа зобов`язана компенсувати в разі невиконання обов`язку щодо відпрацювання. Тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, заява № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, заява № 76943/11, пункт 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість підстав передачі цієї справи на її розгляд відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України та приймає цю справу до розгляду.
ВП ВС ухвалила призначити справу до розгляду в порядку письмового провадження на 24 листопада 2020 року.

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала огляд практики КЦС ВС. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Атестація прокурорів місцевих прокуратур виходить на фінальний етап
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Михаил Радуцкий
    Михаил Радуцкий
    председатель Комитета Верховной Рады Украины по вопросам здоровья нации, медицинской помощи и медицинского страхования
  • Татьяна Варфоломеева
    Татьяна Варфоломеева
    ректор Академии адвокатуры Украины
  • Анатолий Бидонько
    Анатолий Бидонько
    судья Харьковского окружного административного суда
  • Валентина Емельянова
    Валентина Емельянова
    директор Тестологического центра Национальной школы судей Украины
  • Александр Лысюк
    Александр Лысюк
    председатель Барышевского районного суда Киевской области
загрузка...